Судова експертиза ІВ: думки фахівців

Ефективність захисту прав інтелектуальної власності в суді не в останню чергу залежить від організації методичного та методологічного забезпечення судової експертизи, адже об’єктам інтелектуальної власності притаманні особливі характеристики, які здатен побачити лише експерт. Висновок судового експерта є джерелом доказів у справі, але, на відміну від інших доказів, він є результатом процесуальних дій, мета яких – встановлення фактів, що мають істотне значення. Проте висновок експерта оцінюється з погляду не тільки його змісту, але й дотримання порядку призначення і проведення експертизи, порушення якого позбавляє висновок експерта доказового значення. Судова експертиза у сфері інтелектуальної власності відносно молода: вона не має традицій, методик і методичних рекомендацій. Тому на практиці учасники судового процесу стикаються із проблемами, які пов’язані з призначенням судових експертиз (вибором експертної установи та/або кандидатури експерта, формулюванням питань для експертизи), їх проведенням (оплатою вартості експертних послуг, строками підготовки експертних висновків) та оцінюванням (неспівпадінням висновків і матеріалів справи, відсутністю методик, яким має відповідати висновок). Причинами зазначених проблем є не стільки прогалини й колізії нормативно-правової бази, яка регулює цей вид діяльності, скільки відсутність широкого обговорення. Актуальності цій проблематиці додає й те, що кількість судових спорів щодо об'єктів права інтелектуальної власності, у процесі розгляду яких призначають експертизи, постійно збільшується. Саме тому 25 листопада ц.р. компанія Conference House, Експертне бюро з питань інтелектуальної власності, ЮФ «Василь Кісіль та Партнери» та АО «Волков Козьяков і Партнери» за інформаційної підтримки газети «Правовий тиждень» організували в Києві круглий стіл «Судова експертиза з питань інтелектуальної власності». Учасники дискусії обговорили пропозиції щодо розвитку нормативної бази та проаналізували підходи до судової експертизи у сфері інтелектуальної власності, особливо до її методичного забезпечення. Не забули і про вдосконалення підготовки та атестації судових експертів. Коментарі учасників Завідуючий сектору судових експертиз ЮПФ «Грищенко та Партнери»
Олександр КРУТЬ: – Однією з гарантій незалежності судового експерта та правильності його висновку є можливість призначення повторної судової експертизи (ч. 6 ст. 4 Закону України «Про судову експертизу»). У ЦПКУ таке поняття, як повторна експертиза, відсутнє. КПКУ (чч. 5, 6 ст. 75) та ГПКУ (чч. 3, 4 ст. 42) вказують на можливість додаткової та повторної експертизи. Лише КАСУ вводить такі поняття, як додаткова (ст. 85), комісійна (ст. 83) і комплексна експертиза (ст. 84). Спільною для всіх процесуальних кодексів є норма, згідно з якою, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим, таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам. Як бачимо, законодавець вказує лише на причини призначення повторної експертизи та на осіб, які мають право її здійснювати. Натомість ні в Постанові Пленуму ВСУ «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 р. № 8, ні в Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 р. № 144/5), про повторну експертизу чомусь не згадується. Але Постанова Пленуму ВСУ тлумачить первинну експертизу. У п. 10 цього документа сказано, що первинною експертизою є експертиза, при проведенні якої об’єкт досліджується вперше. Якщо ж необхідно дослідити нові об’єкти або інші обставини справи, суд призначає нову експертизу, яка не є додатковою. Тобто логічно припустити, що повторна експертиза не може досліджувати новий об’єкт. У згаданій Інструкції сказано, що при призначенні повторної експертизи слідчий або суддя повинні надати експертові висновки первинних експертиз, після яких призначається повторна. Експерт, складаючи висновок повторної експертизи, повинен навести у вступній частині висновки первинних експертиз, а в дослідницькій частині вказати, чи співпадають з ними висновки повторної експертизи. Враховуючи експертну практику, яка склалася в Україні, можна так визначити повторну експертизу. Повторна експертиза – це експертиза, при здійсненні якої експерт досліджує ті ж самі об’єкти та вирішує ті ж самі питання, які досліджували та вирішували при первинній експертизі. Якщо ж експертиза досліджує новий об’єкт або інші питання, вона не може вважатися повторною. Керуючий партнер ПЮА «Дубинський і Ошарова»
Михайло ДУБИНСЬКИЙ: – Треба звернути увагу на запитання, які виникають на стадії оцінки експертного висновку. На мою думку, серйозною проблемою є порядок передачі експерту додаткових матеріалів після призначення судової експертизи. Сторони вільні в наданні матеріалів. Приймаючи рішення про призначення експертизи, суд згідно з процесуальним законодавством зупиняє провадження у справі, про що виносить відповідну ухвалу. Водночас суди часто вказують у цьому документі, що сторони повинні чи можуть надати додаткові матеріали. У зв’язку із цим виникає запитання: кому, як і в якому порядку передавати ці матеріали? Пересилання додаткових документів безпосередньо експерту не відповідає принципу рівності учасників процесу. Тим більше існує позиція ВГСУ, яка полягає в тому, що будь-які додаткові матеріали слід передавати експерту тільки через суд. Наступне запитання стосується меж самостійного збору доказів. Мені здається, що це в першу чергу справа самих експертів, які повинні чітко встановити у своїх методиках межу самостійного збору доказів. Згідно з чинним процесуальним законодавством судовим експертом може бути як фізична особа, так і установа, що має спеціальні знання. На мій погляд, такі знання мають люди, а не установи. Установи можуть володіти обладнанням, приміщеннями тощо. Тому дискусії щодо легітимності певних експертних установ, превалювання одних над іншими здаються мені дивними, штучними та надуманими. Експерти повинні мати право вільно обирати форму організації своєї діяльності: працювати індивідуально, об’єднуватись у спеціалізовані організації чи працювати в державних установах. Слід також передбачити в деяких категоріях справ, які стосуються специфічних об’єктів інтелектуальної власності, наприклад у сфері фармацевтики, участь інших фахівців, які не є судовими експертами. Юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери»
Ірина КИРИЧЕНКО: – Більшість експертів, атестованих з «інтелектуальних» спеціальностей, – молоді фахівці у сферах юриспруденції, економіки або філології, які не мають спеціальних знань, а тим більше досвіду роботи в науково-технічній сфері, зокрема у фармакології. Характерними ознаками об'єктів охорони прав інтелектуальної власності у сфері фармацевтики є їхня специфічність і багатофункціональність. Механізм їхньої охорони (або виключення з охорони) і особливості захисту стають предметом наукових і аналітичних досліджень. Висока наукова кваліфікація винахідників і використання найсучаснішої дослідної бази, у тому числі складного аналітичного апарату й технологічного устаткування, визначають їх наукоємність. Сукупність особливостей, властивих об'єктам права інтелектуальної власності у сфері медицини та фармакології, визначає специфіку не тільки експертиз, але й самої процедури вирішення спору щодо цих об'єктів і пов'язаних з ними прав. Особливо актуальними для фармацевтичної галузі є патентні спори, оскільки об'єктами винаходів у цьому разі є хімічні речовини та способи їх одержання. Це відбивається на патентоспроможності фармацевтичних винаходів. Адже проведення судових експертиз щодо них вимагає зосередження в одній експертній установі фахівців, які мають відповідну освіту та значний досвід роботи у сферах інтелектуальної власності, медицини та фармакології.