Сучасне регулювання галузі телекомунікацій здійснюється за допомогою численних нормативно-правових актів, що прийшли на зміну регламентації 90-х років ХХ століття. Основними нормативно-правовими актами є:
Директива Європейського Парламенту та Ради від 7 березня 2002 р. про доступ та з’єднання електронних комунікаційних мереж та пов’язаного оснащення (Директива про доступ; 2002/19/ЄС). Визначає права та обов’язки суб’єктів господарювання та держав – членів ЄС щодо взаємопідключення послуг з метою надання загальнодоступних послуг електронного зв’язку;
Директива Європейського Парламенту та Ради від 7 березня 2002 р. про дозвіл електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива; 2002/20/ЄС). Стосується свободи надання послуг електронного зв’язку і спрямована на усунення бар’єрів (зокрема, при наданні радіочастот), що їх держави – члени ЄС можуть створювати для суб’єктів господарювання, які мають намір вийти на ринок;
Директива Європейського Парламенту та Ради від 7 березня 2002 р. про спільні правові рамки для електронних комунікаційних мереж та послуг (Рамкова Директива; 2002/21/ЄС). Стосується національних регуляторних органів у сфері телекомунікацій, принципів їх взаємодії та завдань, що постають перед ними;
Директива Європейського Парламенту та Ради від 7 березня 2002 р. про універсальні послуги та права користувачів стосовно електронних мереж зв’язку і послуг (Директива про універсальні послуги; 2002/22/ЄС);
Рішення № 676/2002/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 7 березня 2002 р. про правові рамки для радіоспектральної політики в Європейській Спільноті (Радіоспектральне рішення);
Директива Європейського Парламенту та Ради від 12 липня 2002 р. про обробку персональних даних та захист таємниці сектора електронних комунікацій (Директива про секретність та електронні комунікації; 2002/58/ЄС). Гармонізує нормативно-правові акти держав – членів ЄС, що забезпечують еквівалентний рівень захисту основних прав та свобод, зокрема права на приватність в аспекті обробки персональних даних у сфері електронного зв’язку, а також вільний рух таких даних, обладнання та послуг в ЄС;
Директива Комісії від 16 вересня 2002 р. щодо конкуренції на ринках електронних комунікаційних мереж та послуг в цій сфері (2002/77/ЄС). Стосується зобов’язання держав – членів ЄС не запроваджувати виключних чи спеціальних прав, що стосуються мереж електронного зв’язку;
Регламент Європейського Парламенту і Ради від 10 березня 2004 р. про створення Європейського агентства мережевої та інформаційної безпеки (460/2004/ЄС). Стосується мети, завдань, організації та діяльності Європейського агентства мережевої та інформаційної безпеки;
Директива Європейського Парламенту і Ради від 15 березня 2006 р. про збереження даних, що стосуються загальнодоступних послуг електронного обміну даними (2006/24/ЄС), яка змінює Директиву 2002/58/ЄС. Гармонізує нормативно-правові акти держав – членів ЄС щодо зобов’язання провайдерів послуг загальнодоступного електронного зв’язку або мереж загального зв’язку зберігати дані, які створені або оброблені ними, з метою розслідування, розкриття та кримінального переслідування серйозних злочинів, як це визначено державами – членами ЄС в їхньому національному законодавстві;
Регламент Європейського Парламенту і Ради від 27 червня 2007 р. про роумінг для громадських мобільних телефонних мереж у межах Співтовариства (717/2007/ЄС), який змінює Директиву 2002/21/ЄС. Запроваджує загальні правила щодо плати, яку оператори мобільного зв’язку можуть стягувати за надання послуг міжнародного роумінгу щодо дзвінків, які виникають та завершуються в межах ЄС.