Сучасні проблеми нотаріату: погляд науковця Не секрет, що багато пересічних громадян вважають роботу нотаріуса досить простою і такою, що не потребує глибоких юридичних знань. Проте це зовсім не так. Нотаріус має розв’язувати безліч проблем, знаходити спільну мову з будь-яким клієнтом, відслідковувати законодавчу базу, яка змінюється мало не щодня. Помилковою є і думка про те, що, маючи певну суму грошей, до речі досить пристойну, неважко отримати свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. А далі залишиться відкрити офіс – і гроші самі попливуть до рук. На жаль, це далеко не так. У нотаріальній галузі назріває криза, про яку, можливо, поки відомо лише самим нотаріусам. Про ці та інші проблеми сучасного нотаріату «ПТ» розмовляв з д.ю.н., професором, президентом Центру правових досліджень Фурси Світланою Фурсою.
– Пані Світлано, наскільки ефективна система тестування кандидатів на посаду нотаріуса? Чи справді вона запобігає корупції в цій сфері?
– Система тестування кандидатів на посаду нотаріуса – лише один з елементів правової системи, яка має діяти, як і інші юрисдикційні органи, об’єктивно та законно. В Україні корупція поглинає вищі ешелони влади і поширюється на інші сфери, тож важко уявити, як подолати її в діяльності окремого адміністративного органу, яким є Мін’юст. Усім відомо, що квоти обговорювали на засіданні Верховної Ради України. Називали суми, які кандидати на посаду мали заплатити, щоб отримати відповідну квоту. Сьогодні можуть передбачати різні суми за проходження стажування, оскільки це питання також у компетенції Мін’юсту, за успішну здачу тестів, комплексне вирішення проблеми отримання свідоцтва про право займатися нотаріальною діяльністю тощо. Але скільки б штучних перешкод не створювали, все одно буде істотна кількість тих, хто бажатиме їх подолати, якщо бачити попереду світлу перспективу, яка в багатьох зводиться до отримання значних доходів.
Складність цього питання полягає і в тому, що багато батьків не уявляють, які здібності необхідні дитині, щоб професійно займатися нотаріальною діяльністю. Я вже не говорю про характер, який потрібен, щоб кожен день уважно працювати з документами, прискіпливо вносити всі відомості до реєстрів, вислуховувати проблеми громадян, виважено радити їм лише раціональні та вигідні кроки. Але головне полягає в тому, що нотаріус повинен вміти сказати ні, якщо клієнт вимагає вчинення нотаріальної дії, яка суперечить вимогам законодавства. У багатьох випадках саме батьки бажають зробити свою дитину нотаріусом, адвокатом, суддею, слідчим, хоча вона може погано вчитися, бути недисциплінованою тощо. Нездатність дитини скласти іспит розцінюється багатьма як корупція, а не невідповідність функціям, які вона має намір виконувати. Тому в багатьох випадках саме батьки вирішують проблему за допомогою коштів. Але тести не містять нічого зайвого, спрямованого на те, щоб «завалити» кандидата, який бажає займатися нотаріальною діяльністю.
Нотаріальна діяльність потребує глибокого знання норм матеріального і процесуального законодавства, вміння скласти проект договору, щоб не нав’язувати заявнику готовий. Спілкування з клієнтом – це особлива наука, адже клієнтами нотаріусів можуть бути злодій і професор (в Україні навіть в одній особі), маляр і міністр. З кожним нотаріус має знайти спільну мову, щоб його поради були зрозумілі та конструктивні. Тому жодні тести не здатні оцінити придатність до професії нотаріуса, але програма мінімум, закладена в них, – це мінімальний багаж знань і навичок, які необхідні нотаріусу.
Сьогоднішні молоді нотаріуси, які щойно отримали відповідне свідоцтво і з якими мені довелося спілкуватися, бояться вчиняти нотаріальні дії, постійно радяться зі своїми колегами, Мін’юстом тощо. Але нотаріус має бути самодостатнім і впевненим у собі, щоб виконувати свою професійну діяльність. Упевнена, що самодостатні та грамотні кандидати на посаду нотаріуса здатні пройти тестування самотужки, але для цього потрібні зусилля, а переважна більшість молодих людей хоче все й одразу і без будь-яких зусиль. Вони приходять на перше місце роботи і одразу ставлять питання руба: «А скільки ви мені платитимете?» Один із нотаріусів відповів: «Це залежатиме від того, скільки ви мені заплатите за ваше навчання». Тому система тестування має бути ґрунтовнішою і жорсткішою, але розраховувати на те, що вона дозволить подолати корупцію, не доводиться. Яка б не була система тестування, подолати корупцію, що охопила Україну, ніби грип, неможливо, не об’єднавши зусилля верхніх ешелонів влади і громадян.
Сьогодні існують нотаріуси, які творчо ставляться до своєї професії, але не переходять межу закону за гроші і здатні відмовити найближчим друзям. Існують також нотаріуси, яких притягають до кримінальної відповідальності. Але вони часто не потрапляють до в’язниці, оскільки у слідчих органах, прокуратурі та судах така сама ситуація, як і в нотаріаті. Тому зробити нотаріат кришталево чистим, не змінивши ситуацію у країні, неможливо.
– Чи треба запровадити квотування нотаріусів? Чому?
– Ми відповіли на це запитання ще у 2001 р. А потім були статті про шалені хабарі за те, щоб певних осіб включили до списків для отримання відповідних квот. Відповідь закладена в широкому і вузькому розумінні діяльності нотаріусів. Так, збільшення їхньої кількості – позитивне явище для громадян, які не повинні стояти в чергах, щоб реалізувати свої права в установленому законодавством порядку. Тобто звертатися до нотаріусів громадян змушує закон, а не бажання здійснити свої права в більш захищений спосіб. Слід взяти до уваги, що у Квебеку, де існує квотування посад нотаріусів, посвідчення значної частини договорів і копій документів у нотаріальному порядку необов’язкове. Саме тому запозичена модель квотування не є однозначно правильною для України.
Водночас нотаріуси скаржаться, що їхні доходи постійно зменшуються, особливо під час світової економічної кризи, негативний вплив якої посилила й епідемія грипу. Дійсно, кожний новий нотаріус потенційно здатен забрати клієнтів у тих, які вже працюють. Але що вони роблять, щоб зберегти своїх клієнтів? Підвищують рівень своєї майстерності? Пропонують постійним клієнтам пільги або елементарну чашку кави? Один із приватних нотаріусів запропонував клієнту заплатити 450 грн. за вчинення нотаріальної дії на дому у хворої людини, хоча будинок знаходився за квартал від його робочого місця.
Чимало нотаріусів перебувають на межі банкрутства через те, що їхнє робоче місце розташоване незручно для громадян, через високу конкуренцію тощо. Нерідко поряд з нотаріусом, який сформував клієнтуру, з’являється інший нотаріус, що розклеює об’яви про своє робоче місце і намагається перехопити клієнтів. Необхідно обумовити правила вибору нового робочого місця, адже в Києві вже є будинки з двома робочими місцями приватних нотаріусів.
Зверну увагу і на інший аспект. В Україні є райони, де взагалі немає ні приватних, ні державних нотаріусів. Навіщо там квотування і чи потрібне воно нам взагалі? Звичайно, питання квотування стосується рівня доходів нотаріусів, але він не має перешкоджати іншим особам обирати цей вид діяльності. Це положення негативно позначиться і на правах громадян, оскільки молоді нотаріуси часто пропонують низьку вартість своїх послуг, щоб створити клієнтуру. Такі демпінгові ціни, які можуть дорівнювати розміру державного мита, негативно сприймаються іншими нотаріусами, але позитивні для громадян.
Кількість нотаріусів не можна визначити за кількістю населення в певному районі, оскільки існують регіони, у яких економічна та інша активність населення мала. У зв’язку з цим кількість вчинюваних нотаріальних дій не може забезпечити достатній рівень доходів нотаріусів. Такий дисбаланс, на наш погляд, прирікає штучні (адміністративні) намагання запровадити обмеження щодо квот, які попередній міністр юстиції розширив до такого розміру, що всі бажаючі, які мали свідоцтво про право займатися нотаріальною діяльністю, могли зареєструвати приватну нотаріальну діяльність.
Цей крок можна назвати сміливим, виваженим і антикорупційним, якщо підрахувати, скільки коштував кожний наказ про збільшення квот. Кількість нотаріусів значно збільшилася. Світ від цього перевернувся? Ні, лише загострилася конкуренція. Конкуренція має перейти в межі професійної діяльності. Тоді нотаріуси зберігатимуть своїх клієнтів завдяки високій професійній майстерності, почнуть слухати клієнтів, рекомендувати грамотні кроки, а не посвідчуватимуть все за шаблоном. Така конкуренція має поступово витіснити тих випадкових нотаріусів, які пришли до нотаріату за великими грошима або за вказівкою батьків.
Поки тільки ми знаємо, що нотаріат переживає скрутні часи, але про це мають дізнатися і ті, хто готові викласти великі гроші, щоб стати нотаріусом. Необхідно просто підрахувати. Якщо покласти на депозит у надійний банк 100 тис. доларів, отримувані доходи дозволять жити безбідно. Але крім хабарів для відкриття робочого місця приватного нотаріуса щонайменше необхідно закупити відповідне обладнання, бланки нотаріальних документів тощо. Крім того, необхідно дочекатися клієнтів, для чого потрібно кілька місяців. Тому, перш ніж обрати цю складну професію, молодим юристам і їхнім батькам треба все добре обдумати, а також врахувати ступінь своєї готовності до цієї діяльності. Нотаріус – це писар, який сидить у своїй келії і кожен день працює з документами багато років поспіль, а видимого зростання не отримує, оскільки не існує старших, головних приватних нотаріусів.
Можна прогнозувати, що кількість бажаючих стати нотаріусами поступово зменшуватиметься, коли рівень доходів нотаріусів стане нижчим від очікуваного кандидатами. Достатньо пригадати, у якому занепаді був нотаріат за часів радянської влади, коли заробітна плата державного нотаріуса була малою. Тоді фахівці не бажали працювати нотаріусами. І характер їхньої роботи практично не змінився, якщо не враховувати використання комп’ютерної техніки та ускладнення цієї діяльності.
– Оформлення права на спадщину приватними нотаріусами має більше переваг чи недоліків?
– Це питання дуже складне. З погляду громадян, які змушені очікувати в чергах у державних нотаріальних конторах, щоб оформити свої права на спадщину, це позитивне явище. Тому треба створити умови для того, щоб приватні нотаріуси працювали не гірше, ніж державні. Я маю достовірну інформацію про те, що в окремих державних нотаріальних конторах створені чудові умови для спадкоємців, які отримують спадщину: вони здають документи, а потім на певний день і час їх запрошують до державної нотаріальної контори, отже, не доводиться стояти в черзі. Нотаріуси грамотно оформляють документи до приходу громадян, і все відбувається цивілізовано.
Що стосується приватних нотаріусів, які проходили стажування також у приватних нотаріусів, їм для вчинення цього виду нотаріального провадження слід підвищити кваліфікацію. Цього вимагає і ч. 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» від 01.10.2008 р. № 614-VI. Адже приватний нотаріус повинен належно розрахувати обов’язкову частку у спадщині. Упевнена, що особи, які підвищували свою кваліфікацію, мають складати відповідний іспит.
Об’єктивною є і проблема забезпечення прав громадян, які здійснюватимуть свої права у приватних нотаріусів. Адже в разі припинення останніми своєї професійної діяльності весь їхній архів має передаватися до державного нотаріального архіву, але провадження у спадкових справах може тривати півроку і більше. Водночас нотаріуси державних нотаріальних архівів не мають права вчиняти нотаріальні дії щодо спадкових справ і не можуть віддати їх іншим нотаріусам. У державних нотаріальних конторах існувало правонаступництво: припинення роботи одного державного нотаріуса не зупиняло діяльності державної нотаріальної контори. А у приватних нотаріусів таке правонаступництво поки не передбачене.
До речі, у Квебеку архів приватного нотаріуса – це його власність. Він може продати його або відчужити в інший спосіб, що дозволяє говорити про правонаступництво. Зазначену проблему, пов’язану з правами громадян, на наш погляд, можна вирішити, уклавши угоду про заміщення діяльності одного нотаріуса іншим. Така угода між нотаріусами може бути передбачена в законодавстві не тільки на певний час, але й на випадок повного правонаступництва. Якщо нотаріус певний час створював клієнтуру, то навіть його робоче місце дорого коштуватиме, а вихідна допомога у формі коштів від продажу офісу з архівом не завадить українському пенсіонерові. Головне, щоб під час передачі такого архіву не порушували права громадян і не знищували документи.
– Чи ефективна, на ваш погляд, сучасна система контролю за діяльністю нотаріусів? Адже органи юстиції перевіряють тільки дотримання нотаріусами вимог нотаріального діловодства, а не законності, як було раніше?
– Ефективність контролю за діяльністю нотаріусів залежить не від органів юстиції, оскільки вони не здатні виявити випадки зловживання нотаріусами своїми правами. Як свідчить практика, тотальні перевірки змісту посвідчуваних нотаріусами договорів не призводять до відновлення прав громадян. Як правило, зловживання правами можуть виявити лише досвідчені фахівці, але до чого це призведе? До дисциплінарних стягнень? Найскладнішими, найболючішими і найпоширенішими є випадки посвідчення документів, наприклад довіреностей і заповітів, без громадянина, а також їх підробка, але про це можуть заявити лише заінтересовані особи. У результаті таких дій громадяни втрачають права на квартири і коштовні земельні ділянки, але довести такі випадки в Міністерстві юстиції неможливо, бо воно не наділене правами судити або провадити слідство, допитувати свідків тощо.
У зв’язку з цим вважаю, що Мін’юст має адекватно реагувати на виявлення слідчими органами та судом таких порушень законодавства, щоб самоочищатися від нотаріусів, які зневажають вимоги законодавства або мають дуже низький рівень професійної компетентності. Але ці чинники впливають і на здійснення діловодства, зокрема спричиняють неохайну роботу з документами, електронними реєстрами тощо. Я розумію, що Мін’юсту необхідна влада над нотаріусами, щоб вони тремтіли, почувши про перевірку. Тобто що більше повноважень у комісії, то більше промахів вона зможе знайти в їхній діяльності. Нотаріуси настільки залякані, що жоден з них не надав нам акт здійсненої в нього перевірки.
Пригадайте той час, коли всіх приватних нотаріусів зобов’язували привести свої робочі місця у відповідність до нових вимог. Доходило навіть до абсурду: нотаріусів в обов’язковому порядку змушували проходити підвищення кваліфікації, а вони платили гроші, щоб не відвідувати такі курси, оскільки нічому не могли на них навчитися. Тому всіх нотаріусів вважають високооплачуваними і намагаються заробити на них. Але я на власні очі бачила в одному з регіонів нотаріусів, які купували наші брошури і тут же обговорювали, як їх копіювати. Тобто в регіонах нотаріуси намагаються економити навіть на професійній літературі, хоча це знаряддя їхньої праці.
У зв’язку з цим постає низка питань. Наприклад, що має перевіряти комісія від Мін’юсту в діяльності нотаріусів, якщо більшість із них використовує шаблони договорів, заповітів, документи встановленого Мін’юстом зразка тощо? Що здатні перевірити фахівці Мін’юсту, які не працювали нотаріусами і не мають відповідного досвіду діяльності?
– Чи можна включати до заповіту подружжя розпорядження не лише щодо спільного, але й щодо особистого майна кожного із подружжя або ж слід робити окремі заповіти?
– Це питання зачіпає інтереси широкого кола громадян і фахівців, але відповідь на нього має враховувати вимоги законодавства. Її можна знайти у ст. 1243 Цивільного кодексу України. Поясню своє ставлення до цивільних прав громадян. Воно визначене у загальновідомому принципі: дозволене все, що не заборонене. Цей принцип відтворений в іншому принципі цивільного права – свободі договору, – який регламентований ст. 3, 6, 627 ЦКУ. Але багато вчених дискутують з приводу того, чи можна вважати заповіт договором. У ч. 4 ст. 6 ЦКУ йдеться про поширення принципу свободи договору і на односторонні правочини. На мою думку, заповіт не відрізняється від договору ні за формою, ні за змістом, але передбачає певну послідовність вступу в дію і залежить від акцепту умов заповідача спадкоємцями.
Проаналізуймо зміст ч. 1 ст. 1243 ЦКУ: «Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності». Згідно з абзацом 2 ч. 3 ст. 6 ЦКУ норма має встановлювати, що сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо ці акти прямо вказують на це. Як правило, імперативний зміст нормам законодавства надають слова «зобов’язані», «сторони мають діяти лише визначеним способом» тощо. Обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства не випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами, оскільки невизначеність, що може настати в разі недотримання положень ст. 1243 ЦКУ може бути компенсована а заповіті. Наприклад, коли йдеться про перехід права власності на спільну сумісну власність від померлого до іншого із подружжя, за рахунок особистого майна можна компенсувати права на обов’язкову частку інших спадкоємців і таким чином уникнути його розподілу. Тому право на посвідчення спільного заповіту подружжя поки деклароване у ЦКУ, але не пройшло випробування часом і реальними правовідносинами. Для читачів зауважу, що воно може здійснюватися, коли на спадкування після смерті одного із подружжя не претендуватимуть за правом на обов’язкову частку спадкоємці або кредитори спадкодавця.
Проект такого змішаного заповіту складно знайти в юридичних джерелах. Але уважний і грамотний нотаріус візьме на себе сміливість посвідчити відповідний спільний заповіт подружжя, визначить у ньому подальшу долю особистого майна кожного із подружжя і при цьому не втратить власний дохід, адже різниця від непосвідчення двох додаткових заповітів буде йому компенсована. Водночас подружжю необхідно пояснити, що безліч юристів, зокрема й адвокатів, «причепляться» до змісту заповіту в інтересах своїх клієнтів, які залишилися поза його межами, щоб визнати його недійсним. Тобто посвідчення такого документа – це не ризик, але зайвий клопіт для спадкоємців, зазначених у заповіті. У зв’язку з цим необхідно відокремлювати наукові дискусії, які спонукають до розвитку правової системи, розширення прав громадян, і реальні кроки з посвідчення прав громадян у найнадійніший спосіб.
До очолюваного мною Центру правових досліджень телефонують нотаріуси, які просять роз’яснити наші підходи до вирішення того чи іншого питання та складання певних процесуальних актів, тому що громадяни просять посвідчити їхні права саме так, як ми пропонуємо у своїх книгах. Спілкуючись із нотаріусами, ми послідовно намагаємося довести правоту своїх гіпотез і концепцій, оскільки вони продумані і відповідають духу та букві закону, а також орієнтовані на охорону й захист прав громадян. Якщо нотаріус самодостатній і вдумливий, після таких роз’яснень він уже не боїться вчиняти ту чи іншу нотаріальну дію. Тим самим він розширює коло своїх клієнтів, збагачує свої знання.
Але кожен новий крок потребує розвитку, до якого не всі звикли і який не всі сприймають як позитивний. Свою гіпотезу ми можемо довести від протилежного. Якщо особу позбавили права на спадкування, не зазначивши її у заповіті, форма заповіту в цьому не винна – таким було волевиявлення заповідачів. У зв’язку з цим частина заповіту, яка стосується особистого майна кожного із подружжя, не може визнаватися недійсною, оскільки зміст заповіту відповідав волі заповідача. Щоб визнати цю частину заповіту недійсною, потрібна відповідна норма закону, а її, на наш погляд, не існує. Тому особисте майно не може переходити спадкоємцям, які не зазначені у спільному заповіті, як не заповідане, адже це суперечитиме волі заповідача, посвідченій у заповіті. Таким спадкоємцями можна порадити налагодити нормальні стосунки з потенційними заповідачами, на майно яких вони розраховують після їхньої смерті. Досвід свідчить, що особи похилого віку дуже цінують увагу до себе, а для цього не потрібні великі кошти. І навіть одне необережне слово або вчинок може спонукати до зміни заповіту.
– Чи доцільні були зміни до ст. 55 Закону «Про нотаріат» щодо місця вчинення нотаріальних дій, тобто надання можливості відчужувати нерухомість та землю за місцем проживання хоча б однієї зі сторін правочину? Свого часу внесення цих змін обурило одних нотаріусів і було спокійно сприйняте іншими.
– Відповідь на це запитання однозначна: це позитивне явище, обумовлене розвитком інформаційних технологій. Чому існувало обмеження щодо місця вчинення нотаріальних проваджень? Тому що в нотаріусів не було інформації про наявність чи відсутність заборон на відчуження об’єктів нерухомості. Відтак, брали відповідні довідки. А потім створили інформаційну базу за регіонами, і тепер нотаріус за допомогою Інтернету може перевірити наявність заборон на відчуження об’єктів нерухомості в будь-якому регіоні України. Отже, права громадян розширилися, і це добре. Але це не сподобалося нотаріусам, які розташували свої робочі місця в економічно вигідних регіонах, бо доступ до їхніх «вотчин» отримали всі їхні колеги.
Сподіваюсь, що мої відповіді на складні та прості запитання не будуть розцінені як політичний або інший піар, як це було після окремих моїх публікацій, оскільки я намагалася відповідати щиро і ґрунтовно. Якщо ж мої відповіді отримають публічні відгуки, то намагатимусь відповісти і на них. Вважаю, що публічна дискусія з фахівцями завжди корисна, якщо не спрямована проти когось, а орієнтована на підвищення рівня професійної діяльності нотаріусів.
Розмову вела Лариса Бардаченко
«Правовий тиждень»
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|