Всі рубрики
Виселення з відомчого гуртожитку

Зазвичай великі підприємства та установи мають у своїй інфраструктурі гуртожитки для працівників. Це передбачено ст. 127 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 р. № 5464-Х (далі – ЖКУ), який діє дотепер. У цьому документі зазначено, що «для проживання робітників, службовців, інших громадян у період роботи можуть використовувати гуртожитки». Іншими словами, у таких гуртожитках громадяни мають право проживати, лише поки працюють на підприємстві, що є власником гуртожитку. Отже, логічно припустити, що із припиненням трудової діяльності на підприємстві чи в установі громадянин втрачає право на проживання у відомчому гуртожитку. Якщо ж цей громадянин не звільняє кімнату в гуртожитку добровільно, він підлягає примусовому виселенню за рішенням суду. Але українське житлове законодавство обмежує примусове виселення з гуртожитку після звільнення з роботи. ЖКУ розрізняє виселення з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення та виселення з наданням такого приміщення. У перший спосіб (тобто без надання іншого житла) виселяються сезонні та тимчасові працівники, особи, що працювали за строковим трудовим договором, особи, звільнені з роботи за порушення трудової дисципліни або за вчинення злочину, а також особи, які звільнилися з роботи за власним бажанням без поважних причин. На це вказують чч. 1 і 2 ст. 132 ЖКУ. Як бачимо, законодавець виокремив ці групи працівників (вірніше, колишніх працівників) або за видом трудових відносин з підприємством, або за причиною звільнення. І лише три причини звільнення з роботи в разі фігурування їх у трудовій книжці громадянина потягнуть виселення з відомчого гуртожитку без надання іншого житла. Якщо з такими причинами, як порушення трудової дисципліни чи вчинення злочину, усе більш-менш зрозуміло, то звільнення за власним бажанням без поважних причин (тобто за ст. 38 Кодексу законів України про працю; далі – КЗпП), яке є дуже поширеним, потребує пояснень. КЗпП містить лише приблизний перелік поважних причин для звільнення за власним бажанням: переїзд на нове місце проживання; переведення дружини чи чоловіка на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом 1-ї групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом. Цей перелік не є вичерпним, а тому інші причини також можуть бути визнані поважними для працівника, який звільняється. Головне, щоб поважна причина (наприклад, «звільнений за власним бажанням у зв’язку з прийняттям на роботу за конкурсом») була зазначена в заяві про звільнення, наказі про звільнення та трудовій книжці. Якщо ж зазначено лише «звільнений за власним бажанням», то вважається, що поважної причини для звільнення не було. Для виселення з відомчого гуртожитку це має принципове значення. Якщо поважної причини не було, підприємство має право вимагати від працівника звільнити кімнату в гуртожитку, яку він займав, коли працював. Що ж до інших причин звільнення, крім згаданих трьох, то відповідно до ч. 3 ст. 132 ЖКУ вони не є підставами для виселення з відомчих гуртожитків. Так, не можна вимагати виселення від особи, яка звільнилася за згодою сторін або у зв’язку з переведенням на іншу роботу. До речі, звільнення за згодою сторін не менш популярне, ніж звільнення за власним бажанням. Для працівника вони не мають суттєвих відмінностей. Але якщо особа приживає у відомчому гуртожитку, наслідки цих двох причин звільнення кардинально різнитимуться.  Так, згідно з ч. 3 ст. 132 ЖКУ «осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в ч. 2 цієї статті, а також осіб, перелічених у ст. 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення». Тому, якщо працівник звільнився не через порушення трудової дисципліни чи скоєння злочину та не за власним бажанням без поважної причини, підприємство не має права вимагати виселення його з відомчого гуртожитку. Вірніше, має таке право за умови надання особі іншого жилого приміщення. Але якщо давати нове житло, навіщо тоді позбавляти старого? Тим більше що згідно з ч. 4 ст. 132 ЖКУ це нове житло має відповідати всім санітарним нормам і бути придатним до проживання в ньому. Зазвичай підприємства не можуть запропонувати звільненому працівнику нове житло, тому й вимагати виселення зі старого не мають права. Такої ж позиції дотримуються судові органи. Так, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 5 березня 2008 р. прийняла рішення у справі за позовом податкової інспекції до свого колишнього працівника, якому на час роботи в інспекції був наданий гуртожиток. Оскільки після звільнення з роботи цей працівник із гуртожитку не виселився, податкова інспекція вимагала його виселення через суд. У процесі судового розгляду було встановлено, що працівник звільнився з роботи за згодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП), що зафіксовано в наказі про звільнення. Але суд першої інстанції та апеляційний суд, з’ясовуючи обставини справи, дійшли такого висновку: працівник сам написав заяву про звільнення, отже, звільнився за власним бажанням без поважних причин. Дивний висновок як для юристів, якими є судді. Натомість Верховний Суд України звернув на це увагу і зазначив, що підставою звільнення є саме угода сторін, тобто те, що записано в наказі про звільнення (а отже, і в трудовій книжці працівника). А раз звільнення за власним бажанням без поважних причин не мало місця, то й виселяти особу з гуртожитку без надання їй іншого благоустроєного житла податкова інспекція не має права. Тобто слід застосовувати ч. 3 ст. 132 ЖКУ, яка передбачає виселення з відомчого гуртожитку осіб, що звільнилися з інших підстав (у цьому разі – за згодою сторін), лише з наданням іншого житла. Це рішення Верховного Суду оскарженню не підлягає. Можна довго сперечатися про те, чи відповідає ця норма ЖКУ логіці речей, але факт залишається фактом: відомчий гуртожиток, який підприємство тримає саме для того, щоб надавати його своїм працівникам, з часом може бути заселений особами, які не мають до цього підприємства жодного відношення. І все залежатиме від підстави звільнення. Причому тривалість роботи таких осіб на підприємстві, що надало їм гуртожиток, не має значення. Мова може йти про невеликий проміжок часу. Що стосується згаданої судової справи, відповідач пропрацював в податковій інспекції лише десять місяців і житиме у відомчому гуртожитку на абсолютно правових підставах. А новим працівникам, які потребують житла, підприємство буде змушене відмовити в наданні кімнат у своєму гуртожитку, бо в них проживають колишні працівники.



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№5-8 | 24 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Уряд поновив роботу антирейдерських аграрних штабів.
  • Поради від Мін’юсту бізнесу.
  • За тиждень стягнуто 20,8 млн грн. заборгованості по зарплаті.
  • Перша церемонія реєстрації шлюбу у будівлі Мін’юсту.
Придбати PDF-версію

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________