Участь державного капіталу в угодах M&A: юридичні аспекти

Участь держави в угодах злиття та поглинання в першу чергу продиктована її статусом як суб'єкта корпоративних правовідносин. На території України такий суб'єкт, як держава, практично не відрізняється за своїм правовим положенням від будь-якого іншого власника корпоративних прав. Новий Закон України «Про акціонерні товариства» також не надав державі особливого статусу: незалежно від організаційно-правової форми, а також від форми власності набір можливостей власника корпоративних прав завжди однаковий. Проте державу все ж таки зараховують до окремої групи учасників корпоративних відносин, особливо коли йдеться про операції злиття та поглинання. Об’єктивні причини У першу чергу це пов'язано із ситуацією, яка склалася в пострадянський час і на тлі активної приватизації останніх років. Ні для кого не секрет, що доходи від дивідендів за акціями державної власності складають незначну частину загальної суми доходів від використання державного майна, що говорить про неефективність управління державними пакетами акцій. Багато акціонерних компаній, у яких була державна частка, визнані банкрутами, частина пакетів акцій, що належали державі, відчужені за ціною, набагато меншою, ніж їхня ринкова вартість. Сьогодні з акціонерних компаній з державною участю виводяться активи, розмивається частка держави. Непоодинокі й випадки невиконання переможцями інвестиційних торгів узятих на себе зобов'язань, недотримання умов інвестиційного конкурсу. Винуватцями цього є передусім управлінці компаній, інші акціонери, а в деяких випадках цьому сприяють державні органи або окремі представники держави в акціонерних компаніях. Основна проблема держави як власника корпоративних прав – відсутність стандартів корпоративного управління, які мали б бути розроблені для компаній з державним капіталом або для управління пакетами акцій державної власності. Маючи сприятливі стартові умови для отримання дивідендів від корпоративних прав державної власності, держава відкрито втрачає позиції головного акціонера. У цій ситуації необхідно здійснити низку заходів, пов'язаних з оздоровленням державного управління корпоративними правами, – реструктуризацією, залученням інвесторів, податковим плануванням тощо. Водночас існує й інша група державних пакетів акцій, а отже, інша група державного «акціонерства». Цю групу акціонерних товариств з державною часткою складають товариства, що перебувають у державній власності, пакети акцій яких необхідно реалізувати найближчим часом. Слід підкреслити, що питання про реалізацію кожного пакета акцій має вирішуватися індивідуально, з розробкою стратегії його продажу. Перш за все необхідно чітко визначити, як реалізовуватиметься пакет акцій: на грошовому аукціоні, інвестиційних торгах або через фондову біржу. Потім слід вирішити, продаватиметься пакет цілком чи буде роздроблений. І нарешті, визначити, чи залишиться якась частина пакета акцій у власності держави. Альянс з активним власником З погляду стратегії альянс з активним власником може виявитися вигіднішим для держави, ніж інші форми управління власністю. По-перше, активний власник зацікавлений у збереженні та примноженні своєї власності. По-друге, примноження власності збільшує капіталізацію підприємства, що підвищує рівень потенційного доходу держави. По-третє, активний власник власноруч контролює витрати, пов’язані з додатковим контролем використання активів, що автоматично знімає цей обов’язок з держави. По-четверте, найкращою матеріальною винагородою активного власника за управління державною власністю є право її викупу за фіксованою ціною. По-п'яте, альянс з приватним власником є найбільш явним прикладом соціального договору між державою та бізнесом. Керуючись цими принципами, можна констатувати, що: державі не слід активно відчужувати власність; з метою ефективного управління власністю необхідно як використовувати інститут довірчого управління, так і залучати до управління державними пакетами акцій активних власників компаній з державною часткою. Співпраця держави з активними співвласниками акціонерних компаній, що мають державну частку, є перспективним напрямом, оскільки саме ці співвласники здатні забезпечити позитивну динаміку розвитку компанії загалом. Рекапіталізація банків Остання тенденція в Україні – рекапіталізація банківської сфері. Держава відіграє в цьому процесі роль активного набувача корпоративних прав. Приклади рекапіталізації банківської системи України свідчать про те, що держава як суб'єкт корпоративного права дотримувалась особливої процедури на кожному етапі викупу пакета акцій того чи іншого банку. По-перше, був встановлений практично єдино можливий шлях (форма) викупу пакета – через облігації внутрішньої державної позики (що, звичайно, значно обмежує можливості маневрів під час здійснення корпоративних операцій). По-друге, держава могла викупити акції додаткової емісії як одноосібно, так і спільно з іншим інвестором. Щоправда, у цьому разі між Кабміном і цим інвестором обов'язково має бути підписаний договір про спільну участь у капіталізації. Це означає, що, по суті, вони повинні діяти як єдиний акціонер. Такий елемент регулювання корпоративних відносин був революційним кроком з погляду як держави, так і ефективності корпоративного управління. Те саме можна сказати і про принципи рекапіталізації загалом. Сам текст ухвали Кабміну свідчив про те, що уряд прагнутиме продати акції банків (після їх оздоровлення, санації) за максимально можливою ринковою ціною. Отже, держава розраховує отримати в перспективі максимальну вигоду від свого активу. Для цього Міністерство фінансів України має право домовлятися з іншими акціонерами банку про продаж максимального пакета акції єдиним лотом, а це підвищує ціну кожної акції. Цей приклад доводить, що у кризові часи держава вдало переорієнтувалась на ефективного власника корпоративних прав. Важко передбачити результат таких дій, але в будь-якому випадку з цієї ситуації починається відлік нових правил у сфері державного управління активами. Аналізуючи, з якою швидкістю в банківському законодавстві з'являлися норми, пов'язані з купівлею державою корпоративних прав, можна зазначити тенденцію до виокремлення особливого статусу держави як власника цінних паперів. І ця тенденція не нова: європейські країни і навіть декілька пострадянських країн вже мають законодавчі норми, пов'язані з наданням державі особливого статусу. На жаль, в Україні помітна і негативна тенденція, яка супроводжує згадані процеси. Наприклад, під час рекапіталізації банківського сектора шляхом залучення державного капіталу безліч питань, пов’язаних із корпоративними правами, взагалі не брали до уваги. Так, не були враховані певні норми нового Закону України «Про акціонерні товариства», у зв'язку з чим Кабінет міністрів України і Міністерство фінансів України, розробляючи формулу викупу акцій і подальшого отримання статусу акціонера, не заклали до державного бюджету резерв для можливого вимушеного викупу акцій. І таких прикладів дуже багато.