Виборність суддів: аргументи за і проти

Кандидати на посаду Президенти України у своїх передвиборних програмах часто обіцяють запровадити в Україні виборність суддів. Пропонують, щоб суддів місцевих судів обирав народ – шляхом голосування, на визначений термін і з наступним переобранням. Звичайно, реформування вітчизняної системи правосуддя, зокрема підвищення якості кадрового складу судової гілки влади, ні в кого не викликає сумнівів. Та чи є запровадження виборності суддів правильним кроком? «Правовий тиждень» поцікавився думкою юристів, запитавши, чи підтримують вони ідею виборності суддів. Інше, не менш важливе питання, яке ми запропонували для обговорення юридичній громаді, – які позитивні (або негативні) наслідки може мати запровадження виборності суддів в Україні? Якщо проаналізувати відповіді, які ми отримали, можна дійти висновку, що більшість юристів не підтримують запровадження виборності суддів і не бачать у ній засобу від усіх бід та хвороб судової системи. Натомість «Моніторинг незалежності суддів в Україні» 2009 р., проведений Центром суддівських студій, засвідчив, що 71% від 478 опитаних адвокатів вважає обрання суддів народом шляхом голосування на визначений термін з наступним переобранням найефективнішим порядком заміщення суддівських посад з погляду дотримання принципу незалежності суддів. Отже, дійсно, порушене питання є дискусійним. Засновник ЮФ «Аргумент» Олександр Коновалов: – Я категорично проти цієї ідеї. Це повне безглуздя. Особисто мене двічі обирали депутатом місцевих рад за мажоритарною системою (1998–2006). І на жаль, враховуючи власний досвід, можу сказати, що попри складний процес мажоритарних виборів депутатами обирали дуже багато випадкових, а головне, безвідповідальних осіб, які одразу ж після обрання забували про те, що обіцяли виборцям. І вибори за партійними списками лише погіршили цю статистику. Важливо не як обирати, а кого обирати чи призначати. Суддя в жодному разі не повинен бути публічною особою з амбіціями політика. Головне для судді – порядність та професіоналізм. Якщо потенційний суддя зможе красиво агітувати виборців, це аж ніяк не говоритиме про те, що він буде справедливим суддею. Розумна альтернатива – обрання суддів у два етапи, які передбачають оцінку професіоналізму та психологічне тестування. Технологія психологічного відбору давно відпрацьована службами безпеки багатьох країн, наприклад США та СРСР. Юрист «Альянс Ратушняк і Партнери» Ігор Сандугей: – Виборність суддів є одним із шляхів розвитку вітчизняної судової системи. Демократичний устрій передбачає виборність органів влади, а суди є однією з її гілок. Проте сьогодні громадяни практично не впливають на призначення суддів. Я переконаний, що виборність суддів шляхом прямого голосування є необхідним атрибутом демократичного суспільства. Крім того, це один із можливих засобів боротьби з корумпованістю та свавіллям суддів. Проте є й низка проблем. Громадяни мало знають про діяльність судової влади. Зважаючи на це, можливість об’єктивного вибору досить примарна. Для запровадження виборності суддів потрібно забезпечити їх відкритість та гласність, щоб громадяни знали, кого обирати. Крім того, громадяни повинні мати право відкликати суддю. Проведення виборів потребує значних фінансових та організаційних ресурсів, а це зайвий тягар для бюджету. До того ж ситуація, за якої судді приділятимуть значну увагу виборам, заважатиме здійсненню правосуддя і стане суттєвою проблемою. Тому впровадження інституту виборності суддів потребує детального вивчення, підготовки та розробки. Водночас я переконаний, що це необхідно для нашої держави. Адвокат ЮК «Апріорі-лекс» Олександр Салазський: – Виборність – характерна ознака політичних посад. На мій погляд, не слід політизувати посаду судді. Головною характеристикою потенційного судді є рівень фахової підготовки. Належного рівня професіоналізму суддівського корпусу можна досягти, лише створивши ефективний механізм відбору та перевірки професійних знань і підготовки кандидатів на посаду судді. Очевидно, що пересічний громадянин не в змозі оцінити рівень юридичних знань претендента на посаду судді. Отже, якщо запровадять виборність суддів, професіоналізм судді підмінятимуть красивими гаслами та лозунгами. Натомість необхідно створити дійсно прозору систему відбору кандидатів на посаду судді і дієві механізми притягнення суддів до дисциплінарної та інших видів відповідальності. Старший партнер ЮК «Правовий альянс» Ілля Костін: – Українське суспільство ще не дозріло до впровадження подібної ініціативи. Подивіться на вибори президентів, парламенту. Виграє той, хто має більше грошей. Усі вибори ґрунтуються на виборчих технологій, і вибори суддів теж будуватимуть на цьому принципі. Не секрет, що багато суддів є «довіреними особами» тієї чи іншої політичної сили. Серед них є справжні професіонали. Але всі розуміють, що протегування суддів не має бути. У деяких штатах Америки є механізм виборів шерифа. Але він актуальний для місцевості (невеликих округів), де не діє муніципальна поліція, а склад населення однорідний, тобто обмежується середнім класом. У багатьох сільських районах, особливо в південних штатах, шериф традиційно сприймається як впливовіша політична фігура, ніж адміністрація округу. Впевнений, що подібний сценарій виборів неможливий у наших реаліях. Отже, запровадження в Україні виборності суддів – це частина політичної брехні. Юрист київського офісу ЮФ «Халас і Партнери» Олег Крикавський: – Виборність суддів слід сприймати як спробу загравання з електоратом. На практиці обрання суддів виборцями матиме такі самі вади, що й мажоритарна виборча система: кандидати на посаду фактично залежатимуть від «спонсорів» їхньої виборчої кампанії на місцях. Суддівська реформа має проходити в іншому ключі. Слід надати громадянам реальну можливість відкликати суддів з посади у разі їх зловживань, поширити практику автоматичного відбору суддів при розгляді справ, встановити контроль за якістю суддівської роботи і форми відповідальності за прийняття неправосудних рішень. Наприклад, у середньовічній Франції за першу помилку суддю штрафували, за другу – відстороняли від виконання суддівських повноважень на один рік, а за третю – відстороняли пожиттєво. Адвокат АО «Івано-Франківська обласна колегія адвокатів» Богдан Винник: – До виборності місцевих суддів я ставлюся вкрай негативно. Це зумовлено тим, що суддівська система має свою специфіку, яка відрізняє її від інших гілок влади. Згідно з українським законодавством уперше суддю призначає Президент терміном на п’ять років, а вже потім його обирає Верховна Рада. На мою думку, не можна прирівнювати суддів до депутатів місцевих рад, бо не можуть всі обиратися безпосередньо народом, тобто в цьому разі жителями окремого регіону. Сьогодні народ делегує свої повноваження народним обранцям та Президенту, які обирають та призначають суддів. Таку схему обрання суддів я вважаю оптимальною. Запровадження прямої демократії в судовій системі, тобто обрання суддів народом, не буде конструктивним кроком. Адже суддя має відповідати певним вимогам та критеріям, а при виборності ці моменти нівелюються. Крім того, проведення виборів судді безпосередньо народом буде досить затратною справою. Суддя, приймаючи відповідне рішення, повинен керуватися в першу чергу законом, а не залежністю від виборця. Якщо запровадити виборність місцевих суддів, місцеві судді, враховуючи нинішній стан партійного руху в Україні, фактично стануть залежними від місцевих політичних вождів. Юрист АО «Волков Козьяков і Партнери» Михайло Спасов: – Ідея виборності суддів, яку містять передвиборчі програми деяких кандидатів на посаду Президента, на моє глибоке переконання, є не чим іншим, як кроком назад. Можна навіть говорити про повернення до часів СРСР. На мою думку, виборність суддів не тільки не очистить судову систему від хабарників та непрофесіоналів, але й створить умови для зловживань та спекуляцій як з голосами виборців, так і з коштами, за рахунок яких такі вибори мають проводитися. Мені здається веселою навіть думка про передвиборчі агітаційні обіцянки «чесних суддів», які вони даватимуть своїм виборцям на місцях. Будь-які ідеї стосовно обрання суддів є не більше ніж популізмом з боку кандидатів і тих, хто їх підтримує. Керівник юрвідділу «МЕТРО Кеш енд Кері Україна» Оксана Дягілєва: – Загалом ідею виборності я підтримую. Перш за все тому, що в разі регулярних виборів судді не відчуватимуть вседозволеність, як зараз. Суддя знатиме, що його посада не назавжди і через декілька років його можуть позбавити всіх привілеїв та статусу, якщо він прийматиме завідомо нечесні та несправедливі рішення, вести себе аморально або втратить авторитет чесної та порядної людини. Однак, на жаль, у вітчизняних реаліях не можна бути впевненими, що подібні вибори проводитимуть чесно, що не матимуть місця підтасування та підкуп голосів виборців. Старший юрист ЮФ ILF Олена Петрова: – Політичне життя України відрізняється різноманітністю, непередбачуваністю, а іноді навіть фантастичністю. Ідея виборності суддів не є винятком. Однак, на мою думку, виборність та суддівство несумісні. Безумовно, стан судочинства в Україні викликає занепокоєння, але виборність суддів не панацея, тим більше що подібна практика вже існувала за радянських часів і, як відомо, не дала бажаних результатів. Незважаючи на те що йшлося не про вибори в повному розумінні цього слова, все ж таки існувала певна процедура: громадяни вкидали до скриньок бюлетені, на яких був зазначений один з кандидатів у народні судді, прізвище якого перед тим затвердили партійні інстанції. Вважалося, що обрані таким шляхом судді відповідають перед своїми виборцями, хоча насправді вони відповідали виключно перед партійними комітетами. Сподівання на те, що зараз спрацює система виборності і судді, обрані всенародно, одразу потраплять під жорсткий громадський контроль, а отже, сумлінно виконуватимуть свої обов’язки, виглядають сумнівними. Слід зазначити, що практика Євросоюзу, до якого прагне вступити Україна, є протилежною. Відомо, що в країнах Європи судді не обираються населенням, а проходять поглиблену професійну підготовку і на конкурсних засадах рекомендуються органами судової влади та призначаються главами держав. До того ж основоположним принципом судової системи Європи є незмінюваність суддів, що є найважливішою гарантією їхньої незалежності. Інша річ безстрокове призначення суддів. З цим явищем судової системи, на мою думку, необхідно боротися. Для цього треба запровадити обов’язкове складання усіма суддями кваліфікаційних іспитів через певні проміжки часу. Керуючий партнер АО «АК «Василик і Євстігнєєв» Віталій Василик: – Вважаю, що це питання потребує додаткового дослідження з огляду на соціально-економічну специфіку України. На неї не можна автоматично поширювати ні радянську, ні іноземну практику. Крім того, навіть за умови виборності служителів Феміди професійну придатність осіб, які балотуватимуться в судді, повинні визначати компетентні особи. Партнер ЮФ Arzinger Ігор Ткач: – Враховуючи реалії сьогодення, ідея народного обрання суддів викликає скептицизм. Теоретично народне обрання має зробити суддю відповідальним перед тими, хто його обрав, тобто перед людьми. Передбачається, що суспільство обиратиме найдостойніших – тих, хто заслужив авторитет та повагу. Тобто особи із сумнівною репутацією не матимуть шансів стати суддею. Проте, незважаючи на благі наміри, народний вибір суддів матиме сенс лише тоді, коли здійснюватиметься свідомо. А для цього потрібен високий рівень правової культури тих, хто обиратиме. Тобто громадяни повинні мати певні правові знання, щоб належно оцінити професійні якості кандидата, і бути достатньо свідомими, щоб, обираючи суддю, керуватися не емоціями чи симпатією. В іншому разі існує значний ризик того, що народне обрання суддів із засобу забезпечення чесного правосуддя перетвориться на механізм приведення до влади осіб, вигідних бізнесовим чи політичним структурам. Крім того, щоб стати суддею, особі потрібно буде завоювати голоси своїх виборців, тобто стати популярною та відомою серед свого електорату. Отже, зрештою на перше місце вийдуть піартехнології, а не знання права чи інші професійні якості судді. Адвокат АФ «Паритет» Ігор Кирилюк: – Якщо запровадження виборності суддів має на меті забезпечити незалежність суддів, підвищити їхній професіоналізм та унеможливити будь-які корупційні прояви, то, на моє переконання, зміна процедури призначення та обрання суддів не вирішить ці проблеми. Наскільки мені відомо, у країнах Європи немає інституту обрання суддів населенням. Діє такий алгоритм: кандидати в судді проходять професійну підготовку і на конкурсних засадах рекомендуються органами судової влади (Вищою судовою радою), після чого питання про призначення вирішують глави держав або міністри юстиції. У такому ж порядку відбувається і звільнення судді. На мій погляд, гарантією незалежності суддів є визнання принципу їх незмінюваності (в Україні це знайшло відображення в обранні суддів Верховною Радою безстроково) за умови існування чіткої, зрозумілої і дієвої системи відповідальності суддів. Натомість виборність суддів може призвести до ще більшої заполітизованості служителів Феміди. Майже всі політичні партії у своїх програмах виступають за виборність суддів. Складається враження, що кожна політична сила хоче створити свою систему судів, яка була б їй підзвітна та підконтрольна. Виборність суддів передбачатиме передвиборчу кампанію, яка, звичайно ж, проводитиметься за підтримки певної політичної сили, що призведе до подальшої політизації судової системи. Для мене беззаперечно, що суддя має бути в першу чергу юристом і знавцем своєї справи, але будь-який виборчий процес має дуже низьку ефективність відбору професіоналів. Обирають за іншими ознаками: ораторськими здібностями, вмінням донести інформацію, обіцянками здійснити певні плани в майбутньому тощо. Що стосується позитивних наслідків запровадження виборності суддів, слід зазначити можливість зменшення впливу на процедуру призначення судді. Зокрема, сьогодні до процесу призначення суддів причетні різні органи і посадові особи: кваліфікаційні комісії суддів, голова Верховного Суду або Вищого спеціалізованого суду, Вища рада юстиції, Президент та його Секретаріат, Комітет ВРУ з питань правосуддя і сама Верховна Рада. Партнер ЮК «Ейдіком» Діана Антохіна: – На мій погляд, запровадження такого порядку формування судової системи, зокрема місцевих суддів, матиме як позитивні, так і негативні наслідки. Щоб ці зміни дійсно дали позитивний результат, необхідний більш високий рівень правової свідомості громадян. Такий порядок формування судової влади буде найефективнішим у сільській місцевості, де порівняно невелика кількість населення зможе обирати до місцевих судів поважних членів громади, щодо яких вже сформована позитивна думка, яким вірять, а знання та досвід яких не викликають сумнівів. Позитивні наслідки виборності суддів такі: можливість професійної реалізації звичайних талановитих громадян; організація зайнятості місцевого населення (діяльність громад, общин, партій); формування позитивної суспільної думки (можливість кожного громадянина впливати на формування місцевої гілки влади); зниження корумпованості місцевих судів. Негативні наслідки виборності суддів такі: організація виборів (передвиборча агітація) вимагатиме формування додаткової статті витрат у місцевих бюджетах; можливе зниження професійного рівня суддів; політизація суддів; широка комерційна діяльність компаній за передвиборчими програмами тощо.