«Альтернативна підвідомчість» земельних спорів: що говорить судова практика Проблема підвідомчості справ про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок, які перебувають у державній власності, юридичний особам, набула актуальності через те, що законодавець не визначає чітко, який саме суд має вирішувати такі спори.
Щоб визначити підвідомчість спорів цієї категорії, окрім вимог господарського процесуального законодавства та адміністративного судочинства необхідно розглянути і судову практику.
Наприклад, Колегія суддів в адміністративних справах Верховного Суду України у своїй Постанові від 27 березня 2007 р., розглянувши справу за позовом ВАТ «Київський річковий порт» до Київської міської ради (третя особа – ТОВ «Ніко Інвест») про скасування рішення міської ради, зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі – адміністративна справа) – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Однак предметом спору в цій справі є право користування спірною земельною ділянкою, відновлення порушеного права третьої особи, яка, як і позивач, на підставі рішень владних органів претендує на користування землею. Тому ВСУ дійшов висновку, що порушення провадження у справі та її розгляд помилково здійснені за правилами КАСУ, тоді як справу необхідно розглядати за правилами господарського судочинства, тому всі постановлені у ній судові рішення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 230 КАСУ підлягають скасуванню, а провадження у справі – закриттю.
Отже, що суд вищої інстанції відносить цю категорію справ до підвідомчості саме господарських судів. Звертаємо увагу на те, що ця Постанова є остаточною і не може бути оскаржена.
Але існує судова практика, що знайшла відображення у Постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 21 листопада 2006 р., яка регламентує протилежне.
Так, під час розгляду касаційної скарги ВАТ «Плодоовоч» на постанову Вищого господарського суду України від 31 серпня 2006 р. у справі за позовом ТОВ «Дева Ко» до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації (треті особи – Київська міська державна адміністрація, ВАТ «Плодоовоч») про визнання протиправними дій Головного управління земельних ресурсів КМДА щодо зупинення оформлення земельної ділянки та одночасне зобов’язання Головного управління земельних ресурсів КМДА вчинити дії щодо оформлення спірної земельної ділянки на ім’я ТОВ «Дева Ко» суд встановив, що предметом позову в цій справі, який пред’явлено до Київської міської ради і Головного управління земельних ресурсів КМДА, є вимоги про визнання протиправними дій Головного управління земельних ресурсів КМДА щодо зупинення оформлення земельної ділянки на ім’я ТОВ «Дева Ко» та зобов’язання цього Головного управління вчинити дії щодо оформлення земельної ділянки. Судова колегія виходила з того, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. А тому Колегія дійшла висновку, що суб’єктний склад та характер правовідносин свідчать про те, що ця справа є справою адміністративної юрисдикції, скасувала всі судові рішення у цій справі, а її саму передала до суду першої інстанції для розгляду за правилами, встановленими КАСУ.
Отже, ми маємо абсолютно різні висновки вищих судових інстанцій щодо підвідомчості справ про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання земельних ділянок юридичний особам. І ці висновки фактично не підлягають оскарженню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ до компетенції адміністративних судів віднесено, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Стаття 12 Земельного кодексу України передбачає, зокрема, що місцева рада має право розпоряджатися землями територіальних громад, яке вона здійснює шляхом: передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування і вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідної територіальної громади села; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Враховуючи неоднозначність судової практики, Конституційний Суд України порушив провадження за поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ та ст. 12 ЗКУ.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|