Проблемні аспекти оподаткування юридичних осіб – суб’єктів малого підприємництва

Розвиток малого підприємництва неможливий без державної підтримки. Одним із найсуттєвіших напрямів такої підтримки має стати ефективна система оподаткування. Пункт 1 ст. 1, ч. 10 п. 1 ст. 3, п. 1 ст. 7, ст. 8, п. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ передбачають, що встановлення, скасування та порядок зарахування ставок податків і зборів (обов’язкових платежів), а також пільг їх платникам здійснює Верховна Рада України. З моменту вступу в дію цього Закону на виконання завдань, пов’язаних із побудовою системи оподаткування в Україні, було прийнято низку базових законів: «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, «Про податок з доходів з фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-IV тощо. Але їхні положення лише збільшували тягар зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) суб’єктами малого підприємництва – юридичними особами (далі – ю.о.). Все починалося з президентського указу Важливим кроком на шляху побудови ефективної системи оподаткування ю.о. стало підписання Президентом України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727/98, у п. 1 якого зазначено: «…спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва… юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) за рік не перевищує 1 млн грн.». Відповідно до п. 3 зазначеного Указу ставки єдиного податку в розмірі 6% і 10% встановлюються від суми виручки, отриманої ю.о. від реалізації продукції (товарів, робіт і послуг). Наведене поняття ю.о. згодом було включене, проте в дещо зміненій формі, до ч. 2 п. 1 ст. 1 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. № 2063-ІІІ: «…юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн грн.». Прийняття нових, вдосконалених актів має передбачати взаємоузгодженість їхніх положень (маються на увазі показники 1 млн грн. і 70 млн грн.), щоб уникнути протиріч при їх практичному застосуванні до правовідносин у сфері оподаткування за спрощеною схемою, учасниками яких є ю.о. Проте висловлену позицію не розділяють як автори цих норм, так і центральний податковий орган України, що видно з листа ДПА України «Про використання оглядового листа по єдиному податку з юридичних осіб» від 10.07.2009 р. № 14487/7/15-0417. У цьому документі зазначено, що спрощену систему оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку мають право застосовувати лише ті суб’єкти малого підприємництва, які відповідають вимогам Указу, тобто його п. 1. І хоча, порівнявши два наведені поняття ю.о. та критерії, за якими до ю.о. можуть застосовуватись ставки єдиного податку, ми припускаємо, що слова «виручка» і «дохід» є тотожними, говорити про зміну дохідного критерію в контексті цих понять з 1 млн грн. на 70 млн грн. неможливо, адже положення Указу після прийняття Закону № 2063-ІІІ залишаються статичними. Це зводить нанівець пом’якшення системи спрощеного оподаткування – однієї із запорук розвитку малого підприємництва. Позитивною рисою Закону № 2063-ІІІ з огляду на спрощену систему оподаткування ю.о. є передбачення в ньому програми підтримки малого підприємництва, зокрема у сфері пільг, та пом’якшення податкової політики (ч. 5 п. 2 ст. 7). Національні та локальні програми Детальніша регламентація впровадження таких програм здійснюється за допомогою положень Закону України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 21.12.2000 р. № 2157-ІІІ. Розділ І цієї Національної програми передбачає чинники, які заважають розвитку малого підприємництва, наприклад: «відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва» та «надмірний податковий тиск».. Ці чинники відображають сучасну картину юридично-практичного неспіввідношення і неузгодженості процитованих положень Указу № 727/98 та Закону № 2063-ІІІ. На виконання Закону № 2157-ІІІ на рівні адміністративно-територіальних одиниць України приймаються локальні програми. Саме на таких рівнях місцева влада може встановлювати пільги, а також додаткові пільги при оподаткуванні ю.о. в межах сум, що надходять до їхніх бюджетів (ст. 1 Закону № 1251-ХІІ). Практичне встановлення пільг у рамках наданих місцевим органам повноважень забезпечить пом’якшення податкових зобов’язань ю.о. Беручи до уваги таку неузгодженість зазначених правових норм, необхідно привести їх у відповідність одна до одної. Щоб реалізувати локальні програми в частині «зниження податкового тиску» на ю.о., потрібно вдосконалити бюджетне законодавство, у тому числі контроль за надходженням коштів на рахунки місцевих органів влади для забезпечення реалізації пільгових програм при оподаткуванні малого підприємництва. Оскільки згідно з п. 1 ст. 42 Господарського кодексу «підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку», можна говорити про застосування до малого підприємництва Закону «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 р. № 1160-IV. Пункт 8 ст. 5 цього Закону вказує на «недопущення прийняття регуляторних актів, які є непослідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі регуляторні акти». Цей законодавчий акт передбачає ще декілька способів приведення українського законодавства у сфері господарської діяльності у відповідність до принципів регуляторної політики, а саме: планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів (ст. 7), підготовку аналізу регуляторного впливу (ст. 8), оприлюднення проектів з метою одержання зауважень і пропозицій (ст. 9), відстеження результативності регуляторних актів (ст. 10), перегляд регуляторних актів (ст. 11) тощо. Виконання положень Закону № 1160-IV дозволило б безперешкодно реалізувати «Методичні рекомендації щодо формування і реалізації регіональних програм підтримки малого підприємництва», затверджені наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 04.06.2008 р. № 67, у якому закріплено, що до питань формування сприятливого підприємницького середовища в регіонах належить встановлення реальних ставок єдиного і фіксованого податків. Законопроект 4112 Звернімо увагу на проект Закону «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 30.03.2009 р. № 4112. Цей законопроект (у ч. 2 п. 1 ст. 1 якого сказано: «…юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і сума доходів, отриманих платником єдиного податку за звітний (податковий) період, не перевищує 2000 мінімальних заробітних плат, яка розрахована із розміру мінімальної заробітної плати, офіційно встановленої на 1 січня поточного року…») також містить поняття ю.о. і критерії, за умови відповідності яким визначається застосування ставок єдиного податку, аналогічних тим, що зазначені в п. 1 Указу № 727/98. Проте цей проект не охоплює критерій, який містить Закон № 2063-ІІІ і який стосується обсягу річного валового доходу ю.о. у розмірі, що не перевищує 70 млн грн. Натомість передбачено відмінний – третій. Порівнявши всі три критерії, зауважимо, що саме до одного з них («у розмірі, що не перевищує 70 млн грн.») було б доцільно застосовувати одну зі ставок єдиного податку, які в цьому законопроекті дублюють ставки Указу № 727/98 (6% і 10%), а не до критерію, зазначеного в п. 1 Указу та ч. 2 п. 1 ст. 1 проекту Закону. Тому фінансово-економічне обґрунтування, передбачене в пояснювальній записці  до проекту Закону № 4112 у такому вигляді: «…впровадження Закону надасть змогу залучити додаткові надходження до місцевих бюджетів», не відповідає дійсності. Адже застосування єдиного податку до доходу не більше 70 млн грн. за зазначеними відсотковими ставками – це справжня допомога ю.о., яка стимулюватиме збільшення надходжень до бюджетів. Отже, щоб створити ефективну систему спрощеного оподаткування ю.о., необхідно виробити єдиний підхід до визначення критеріїв ю.о. і застосування до останніх ставок єдиного податку.