Всі рубрики


Представництво за довіреністю

Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 Цивільного кодексу України). Законодавство Відповідно до ч. 1 ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені, зокрема, довіреністю фізичної особи. Довіреність фізичної особи має бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, у якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. Стаття 58 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчується нотаріально або посадовою особою підприємства, установи, організації, у якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання (перебування). Проте слід зазначити, що згідно зі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються виключно нотаріально посвідченою довіреністю. Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної особи або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові. Посвідчені нотаріусами довіреності, а також довіреності, видані в порядку передоручення, припинення їхньої дії, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей. Зміст У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їхній статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання). Слід зазначити, що чинні законодавчі акти України не передбачають обов’язкового зазначення в довіреності паспортних даних довірителя та повіреної особи. Закон може встановлювати право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Сьогодні це робить лише Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ст. 10 якого передбачає право забудовника на час дії договору видавати управителю безвідкличну довіреність на право делегування третім особам функцій забудовника в разі порушення останнім умов договору з управителем. Припинення представництва Представництво за довіреністю припиняється в разі: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення, а представник зобов'язаний негайно повернути довіреність. Однією з підстав припинення представництва за довіреністю є її скасування. Відмова від цього права є нікчемною. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася. Нотаріус, завідувач державним нотаріальним архівом при одержанні заяви про скасування довіреності або передоручення робить про це відмітку на примірнику довіреності, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві, і відмітку в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Якщо особа, яка видала довіреність, подасть примірник довіреності, що є у неї, то напис про скасування довіреності або передоручення робиться і на цьому примірнику, після чого він разом із заявою додається до примірника, що зберігається у справах нотаріуса, у державному нотаріальному архіві. Таким чином, довіреність, як односторонній правочин, припиняє свою дію, а документ (довіреність) втрачає свою юридичну силу.
 
«Іноземні довіреності» Довіреності, які видані іноземними органами і будуть пред’являтися на території України, зокрема для вчинення нотаріальної дії нотаріусами України, мають відповідати вимогам, встановленим чинним законодавством України та міжнародним договорам. Відповідно до ст. 100 Закону України «Про нотаріат» документи, які складені за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України. Без легалізації такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, у яких бере участь Україна. Крім того, відповідно до ст. 98 цього Закону нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України. Згідно зі ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачене законом або міжнародним договором України. Конвенція 1961 р., яка скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов’язковість якої надана Законом України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 10 січня 2002 р., набула чинності між Україною і державами – учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, 22 грудня 2003 р. Стаття 3 цієї Конвенції передбачає, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, у якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, у якій документ був складений. Згідно з положеннями Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний у будь-якій іншій державі – учасниці Конвенції. Для посвідчення довіреностей у порядку передоручення нотаріус витребовує основну довіреність, і якщо вона виходить від іноземної юридичної чи фізичної особи, то визнається дійсною в разі її легалізації, якщо інше не передбачене законом або міжнародним договором України.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№23-24 | 31 грудня
Тема тижня:
Податки та збори
Тема тижня
  • Повернення сплаченого збору за пенсійне страхування на купівлю квартири: порядок, дії, документація, вартість.
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________