Всі рубрики


Порушення справи про банкрутство за ініціативи боржника

У ринковому суспільстві банкрутство є звичайним явищем, передумовою якого можуть бути прорахунки в господарській діяльності, несприятлива економічна ситуація в країні, випадковий збіг обставин тощо. За останній рік в Україні чимало власників неплатоспроможних підприємств, щоб зберегти свій бізнес, були змушені були звернутися до господарських судів із заявами про банкрутство в порядку, передбаченому ст. 53 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343). Тобто ініціаторами справ про банкрутство були самі підприємства-боржники. У разі порушення справи про банкрутство за заявою боржника підприємство одразу потрапляє в процедуру санації. Санація – одна із судових процедур банкрутства, цілями якої є відновлення платоспроможності боржника та розрахунки з кредиторами. Іншими словами, санація – це фінансове оздоровлення підприємства. Зупинимося детальніше на особливостях звернення до господарського суду із заявою про банкрутство у порядку, передбаченому ст. 53 Закону № 2343. Досить показовою є постанова Вищого господарського суду України у справі № 44/456-б від 11 листопада 2009 р. Так, ВГСУ доходить висновку, що ст. 53 Закону № 2343 передбачає звернення боржника із заявою про порушення справи про банкрутство на загальних підставах, встановлених ст. 7, з обов'язковим виконанням додаткових вимог, встановлених ст. 53, оскільки в цьому разі процедура розпорядження майном боржника не проводиться, а одночасно з порушенням справи про банкрутство відкривається процедура санації. ВГСУ приділив увагу і підтвердженню кредиторської заборгованості боржника, свідченням якої є дані його бухгалтерського обліку. Отже, готуючи заяву про порушення провадження у справі про банкрутство, боржник повинен дотриматись вимог Закону № 2343, закріплених у ст. 7, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 53. З метою порушення справи про банкрутство боржник повинен подати до господарського суду такі документи:
  1. Заяву про порушення справи про банкрутство (у порядку ст. 53 Закону № 2343) із зазначенням найменування господарського суду, до якого подається заява, найменування боржника, його поштової адреси. У будь-якому разі заява має відповідати вимогам ст. 7 та 53 Закону № 2343.
  2. Рішення власника майна про звернення до господарського суду із заявою. Наприклад, протокол загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, у якому зафіксоване відповідне рішення.
  3. План санації, який має відповідати вимогам ст. 18 Закону № 2343.
  4. Погодження кредиторами плану санації. Одночасно з погодженням плану санації можна погодити і призначення керуючим санації керівника боржника. На практиці одним погодженням впроваджують план санації та призначають керуючого санації. Погодження здійснюється кредиторами, сума вимог яких до боржника перевищує 50% його кредиторської заборгованості, термін виконання якої настав.
  5. Баланс підприємства та звіт про фінансові результати на останню звітну дату, підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника. Ці документи підтверджують наявність у підприємства кредиторської заборгованості. Більше того, як зазначає ВГСУ, заборгованість боржника, вказана в заяві, має співпадати саме з даними документів його фінансової звітності.
  6. Довідку про найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.
  7. Довідку про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум та дебіторської заборгованості.
  8. Перелік і повний опис заставного майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави.
  9. Пропозицію щодо кандидатури розпорядника майна, за умови, що підприємство залучить арбітражного керуючого, який погодиться бути розпорядником майна. Якщо кандидатури розпорядника майна немає, господарський суд за рекомендацією Постійно діючої комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатури арбітражних керуючих відповідно до наказу Міністерства економіки України від 25.04.2001 р. № 87 самостійно призначає арбітражного керуючого розпорядником майна.
  10. Заяву арбітражного керуючого про участь у справі про банкрутство, за умови, що в підприємства є кандидатура розпорядника майна. До заяви додаються копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця та копія ліцензії, виданої Державним департаментом з питань банкрутства.
  11. Документ, що підтверджує сплату державного мита та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Сьогодні боржник повинен сплатити державне мито в розмірі 85 грн. та оплатити витрати на інформаційно-технічне забезпечення, які складають 236 грн.
  12. Протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників, уповноважену особу акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю для участі в арбітражному процесі під час провадження справи про банкрутство.
  13. Належним чином засвідчені копії установчих документів: копія статуту, установчого договору (за наявності).
  14. Копія свідоцтва про державну реєстрацію.
  15. Копія довідки із статистики.
  16. Копії протоколу та наказу про призначення директора.
У рекомендаціях ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 04.06.2004 р. № 04-5/1193 зазначено, що ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність (реальну чи потенційну) боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини. Тому від боржника не вимагається надання доказів його неплатоспроможності на момент звернення до господарського суду. Водночас згадана постанова ВГСУ у справі № 44/456-б від 11 листопада 2009 р. містить іншу, протилежну позицію. Зі змісту постанови вбачається, що у справі про банкрутство, порушеній за ст. 53 Закону № 2343, відсутнє підготовче засідання. Відповідно, ознаки неплатоспроможності боржника з'ясовуються судом на стадії прийняття заяви про порушення справи. З огляду на викладене ВГСУ зазначає, що до заяви мають додаватися документи, що підтверджують неплатоспроможність підприємства, зокрема рішення суду про стягнення заборгованості, наказ на примусове виконання судового рішення, постанова про відкриття виконавчого провадження, претензія тощо. За відсутності таких документів вважається, що боржник не має ознак неплатоспроможності або загрози його неплатоспроможності. Також у постанові зазначено, що боржник не повинен доводити свою неплатоспроможність, лише якщо звертається до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, передбаченою ст. 51 Закону № 2343 (банкрутство боржника, який ліквідується власником). Тут має місце неоплатність, яку встановлює сам боржник у процесі ліквідації. Процедура банкрутства за ст. 53 Закону № 2343 не є спрощеною. Це спеціальна процедура, яка здійснюється на загальних підставах з урахуванням особливостей, передбачених ст. 53 Закону № 2343. Таким чином, постанова ВГСУ у справі № 44/456-б від 11 листопада 2009 р. внесла суттєві корективи в судову практику. Тому не виключаємо, що з прийняттям цього документа господарські суди, вирішуючи питання про порушення провадження у справах про банкрутство, звертатимуть увагу на наявність документів, які підтверджують неплатоспроможність підприємств. З огляду на це вважаємо за доцільне, подаючи до господарського суду заяву про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 53 Закону № 2343, надавати докази неплатоспроможності підприємства-боржника.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________