Всі рубрики


Арбітражне управління: проблематика та законодавчі перспективи

Недосконалість існуючої процедури банкрутства, численні невідповідності та недоліки Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) набувають надзвичайної актуальності саме в період економічної кризи, яку переживає наша держава. Відсутність у суб’єктів господарювання коштів для виконання грошових зобов’язань і, як наслідок, їх неплатоспроможність перетворює недосконалість вітчизняної процедури банкрутства на одну з головних економічно-правових проблем сьогодення, яку неможливо ігнорувати. Чи не найболючішим питанням процедури банкрутства в Україні залишається правовий статус її центральної фігури – арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора). Адже саме на нього Закон покладає ключову функцію – здійснення неупередженого та незалежного управління неспроможним суб’єктом господарювання зі збереженням балансу між інтересами кредиторів і боржника. І хоча законодавче визначення арбітражного керуючого є доволі чітким та регламентованим, під час провадження справи про банкрутство виникає величезна кількість практичних проблем, які часто призводять не до поліпшення фінансового та майнового стану неплатоспроможних підприємств і задоволення вимог кредиторів, а, навпаки, до виведення ліквідних активів боржника, порушення прав та інтересів тих чи інших учасників провадження у справі про банкрутство, списання вимог кредиторів за недостатністю в боржника майна тощо. Розглянемо основні проблеми діяльності арбітражних керуючих та окреслимо шляхи реформування законодавства про банкрутство в частині правового статусу цих осіб. Недостатність кваліфікації Відповідно до Закону право займатися діяльністю арбітражного керуючого має будь-яка фізична особа, яка здобула вищу юридичну або економічну освіту, зареєструвалася як суб’єкт підприємницької діяльності і отримала ліцензію арбітражного керуючого. Оскільки отримання ліцензії арбітражного керуючого навряд чи можна вважати складною проблемою, а курси підготовки арбітражних керуючих занадто короткі та не дозволяють підготувати висококваліфікованого фахівця, фактично право здійснювати управління та розпорядження активами боржника може отримати (і такі випадки, на жаль, непоодинокі) будь-який випускник, який щойно закінчив вищий учбовий заклад. Очевидно, що зазначені «фахівці», не маючи відповідної практичної та психологічної підготовки, не здатні не лише відновити платоспроможність боржника (що є основним завданням цієї процедури за Законом), але й упоратися зі своїми обов’язками у межах процедури банкрутства. Наслідком цієї ситуації є неналежне виконання арбітражним керуючим своїх обов’язків, потрапляння під вплив недобросовісних учасників справи про банкрутство, порушення прав боржника та (або) кредиторів тощо. Вважаємо, що законодавець має значно розширити перелік кваліфікаційних вимог до майбутнього арбітражного керуючого. Наприклад, оскільки робота арбітражного керуючого передбачає виконання управлінських функцій на певних стадіях процедури банкрутства, очевидно, що кандидат повинен мати значний досвід роботи на одній із керівних посад суб’єкта господарювання. Крім того, не завадило б встановити для кандидатів в арбітражні керуючі обов’язок стажування у відповідному професійному об’єднанні арбітражних керуючих, наприклад у саморегулівній організації арбітражних керуючих (далі – СРО), здобуття членства в такому об’єднанні та отримання позитивних рекомендацій від керівництва. Оплата праці Однією з основних проблем Закону та діяльності арбітражних керуючих залишається питання матеріальної винагороди. Слід зазначити, що законодавство про банкрутство встановлює лише загальні принципи та умови оплати праці арбітражних керуючих у процедурі банкрутства. Так, відповідно до п. 12 ст. 3? Закону оплата послуг арбітражного керуючого за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і в подальшому затвердженому господарським судом, але не може становити менше двох мінімальних заробітних плат та більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні 12 місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство. На практиці ж комітет кредиторів не завжди згоден перевищувати мінімальний розмір заробітної плати арбітражного керуючого, встановлений Законом, оскільки крім зазначених виплат існують додаткові витрати керуючого, пов’язані з виконання ним своїх обов’язків у процедурі банкрутства. Що ж до джерел оплати послуг та покриття витрат арбітражного керуючого, то ними за Законом можуть бути виключно кошти, одержані від продажу майна боржника чи в результаті виробничої діяльності останнього (тобто кошти, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів), або кошти кредиторів. Однак оплата послуг арбітражного керуючого та (або) компенсація його витрат за рахунок кредиторів є скоріше винятком, ніж правилом, оскільки належить до прав останніх, а не до їхніх обов’язків. Ці проблеми не сприяють зацікавленості висококваліфікованих арбітражних керуючих у залученні до процедур банкрутства, що дозволяє кредиторам, боржнику і його власникам створювати механізми маніпулювання рішеннями та діями арбітражного керуючого, тим самим позбавляючи його незалежності та перетворюючи на зацікавлену особу. Зокрема, поширилися практика оплати послуг арбітражного керуючого так званою чорною готівкою. Існуюча модель оплати праці арбітражного керуючого не дозволяє захистити його матеріально, стимулювати його незалежність та об’єктивність і зрештою оздоровити боржника. Отже, необхідні ефективніші способи стимулювання праці арбітражних керуючих, додаткові джерела та форми оплати їхніх послуг, зокрема такі, що передбачають обов’язкову компенсацію вартості цих послуг за рахунок коштів як боржника, так і кредиторів. Відповідальність На різних стадіях процедури неплатоспроможності арбітражний керуючий має надзвичайно широкі повноваження, зокрема щодо виявлення кредиторів та дебіторів боржника, розгляду вимог кредиторів, вжиття заходів зі збереження майна боржника, надання згоди на укладення боржником тих чи інших угод, виконання повноважень його керівника, розпорядження активами боржника тощо. Однак Закон встановлює надзвичайно неефективний механізм відповідальності за неналежне виконання арбітражним керуючим своїх обов’язків, зловживання правами, завдання шкоди учасникам процедури неплатоспроможності та третім особам. Очевидно, що до законодавства України про банкрутство необхідно внести зміни, що посилять відповідальність арбітражних керуючих, запровадять нові, ефективніші види відповідальності та механізми її реалізації (як добровільної, так і примусової). Так, разом зі страхуванням матеріальної відповідальності керуючих та встановленням колективної матеріальної відповідальності за їхні дії у процедурі банкрутства за рахунок коштів СРО, про які йшлося вище, слід додатково запровадити інститут дискваліфікації арбітражних керуючих шляхом позбавлення їх права займатися діяльністю щодо надання професійних послуг у процедурі банкрутства на відповідний строк. Діяльність арбітражних керуючих є однією з найбільших проблем законодавства про неплатоспроможність, яка потребує першочергового вирішення. Однак, реформуючи процедуру банкрутства, не слід забувати про її головну мету – відновлення фінансового становища боржника.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________