Всі рубрики


Предмети старовини і митна політика України

З метою охорони національного культурного надбання, розвитку міжнародного культурного співробітництва і реалізації міжнародних зобов’язань чинне митне законодавство України встановлює основні поняття і відповідні правила, що стосуються вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей.   Поняття «культурні цінності» в митному праві визначене Законом України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21.09.1999 р. Згідно зі ст. 1 цього Закону культурними цінностями вважаються об'єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України. Ці об’єкти зведені до виключного переліку, який відповідає поняттю культурних цінностей, встановленому Конвенцією ООН 1970 р. Майже аналогічне поняття культурних цінностей містить Митний кодекс України 2002 р. (п. 11 ст. 1), але в ньому немає жодного переліку об’єктів, які вважаються культурними цінностями. Ознаки культурних цінностей Щоб будь-які об’єкти матеріальної і духовної культури набули в митному праві статусу культурних цінностей, вони мають відповідати трьом ознакам, які перелічені в значеному Законі та кодексі: а) такі предмети повинні мати художнє, історичне, етнографічне та наукове значення; б) такі предмети підлягають збереженню, відтворенню та охороні з боку держави; в) обсяг і порядок застосування таких понять, як «збереження», «відтворення» та «охорона», визначаються нормами законодавства України. Виникають серйозні сумніви щодо того, що межі такої ознаки, як «художнє, історичне, етнографічне та наукове значення», можливо чітко окреслити правовими засобами. Предмети історії, археології, етнографії, нумізматики чи палеонтології дуже різноманітні та специфічні, отже, всі вони, безумовно, мають певне значення для науки чи духовної культури українського суспільства, незважаючи на місце і джерело їхнього походження. Однак такий погляд на значення культурних цінностей скоріше побутовий, ніж правовий. Юридичний зміст такої ознаки, як «значення, яке надається державою об’єктам матеріальної та духовної культури», проявляється передусім в оригінальності, унікальності та рідкісності відповідних об’єктів. Остаточні висновки про те, чи мають об’єкти відповідне визначене законом значення, поки залежать від суб’єктивних поглядів, професійності та порядності фахівців та експертів. Проте основне правове навантаження проявляється в іншій ознаці, такій як «охорона, збереження і відтворення культурних цінностей». Сфера, обсяги та порядок застосування цієї ознаки залежать виключно від національного законодавства, аналіз якого дозволяє дійти таких висновків. Ця ознака проявляється: а) у створенні національної служби охорони культурного надбання, компетенція якої з охорони, збереження та відтворення культурних цінностей відображена в законодавстві; б) у складенні та періодичному поновленні відповідних національних охоронних реєстрів культурних цінностей; в) у веденні національного охоронного реєстру переліків важливих державних і приватних культурних цінностей; г) в утворенні і розвиненні наукових і технічних закладів, які потрібні для збереження культурних цінностей; ґ) в охороні археологічних районів і розкопок та здійсненні відповідного контролю за археологічною діяльністю; д) у визначенні для зберігачів, антикварів, колекціонерів та інших заінтересованих осіб відповідних етичних правил їхньої діяльності; є) у накладенні обов’язків на антикварів щодо ведення відповідного реєстру, у якому ці особи повинні вказувати походження кожної культурної цінності, прізвище та адресу постачальника чи продавця, опис і вартість кожної придбаної і проданої речі. Можна побачити, що зрештою всі передбачені законодавством охоронні та інші заходи держави, які мають цивільно- чи адміністративно-правовий характер, зводяться до створення та ведення відповідних державних і приватних реєстрів, до яких мають заноситися рухомі об’єкти матеріальної та духовної культури. Предмети старовини При переміщенні через митний кордон об’єктів матеріальної та духовної культури, які мають археологічне, естетичне, етнологічне, історичне, наукове, художнє чи інше подібне значення, треба брати до уваги, що культурними цінностями можна вважати лише такі об’єкти, які відповідають правовим ознакам, передбаченим митним законодавством, зокрема такій ознаці, як «збереження, відтворення та охорона». Тобто, якщо певні об’єкти матеріальної та духовної культури і мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення, але при цьому не підлягають збереженню, відтворенню чи охороні з боку держави і не внесені до відповідного реєстру, такі об’єкти з погляду митного законодавства не можуть вважатися культурними цінностями. У подальшому ми умовно називатиме такі об’єкти предметами старовини. На них не поширюються спеціальні норми митного законодавства, які встановлюють особливості ввезення і вивезення культурних цінностей. Предмети старовини, якими володіють приватні особи як правило, не внесені до жодного державного реєстру. Держава і уряд не поширюють на них порядок охорони, збереження та відтворення. А тому можна поставити під сумнів, що предмети старовини, які знаходяться в приватних руках, набули статусу культурних цінностей. Отже, рухомі речі цієї категорії мають проходити митне оформлення в загальному порядку, як товари або особисті речі. Можна також поставити під сумнів запровадження для предметів старовини статусу культурних цінностей, коли такі предмети безпосередньо ввозяться на митну територію України. Абсолютна більшість предметів старовини (крім тих, які були незаконно вивезені з України і повертаються законному власнику) ще не внесені до жодного з вітчизняних реєстрів. Більшість країн не видають відповідне свідоцтво на предмети старовини, якого вимагає ст. 21 Закону «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». І взагалі, при ввезені на митну територію України предметів старовини невідомо, які з них підлягають охороні, збереженню і відтворенню з боку держави Україна, а які – ні. Звертає на себе увагу і порядок набуття предметами старовини статусу культурних цінностей при їх ввезенні, який передбачається правилами Порядку створення і ведення Держреєстру культурних цінностей, операції з імпорту яких звільняються від обкладення податком на додану вартість. Згідно з цим Порядком особа, яка ввозить такі предмети, повинна довести, що вони мають бути віднесені саме до культурних цінностей. Стягнення митних платежів і податків Вади митного законодавства, яке регулює ввезення (вивезення) культурних цінностей і предметів старовини, не обмежуються суперечностями в основних поняттях митного права, про які йшлося. Обсяги статті не дозволяють розглянути всі чи хоча б більшість нормативних колізій, суперечностей, прогалин і недоліків митного права. Тому обмежимося кількома зауваженнями, що стосуються проблеми, яка найбільше зачіпає інтереси фізичних осіб при переміщенні ними через митний кордон культурних цінностей і предметів старовини. Це проблема стягнення митних платежів і податків. Митний тариф України встановлює нульову ставку ввізного мита при ввезенні предметів старовини. Однак якщо предмети старовини ввозяться фізичними особами, митниця застосовує не ставку митного тарифу, а ставку мита в розмірі 20%, передбачену ст. 4 Закону «Про порядок ввезення (пересилки) в Україну, митного оформлення і оподаткування особистих речей, товарів і транспортних засобів, які ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України». При підготовці вступу України до СОТ представники України повідомили, що на продукцію, яка ввозиться на митну територію України, поширюються ставки ввізного мита, встановлені Законом «Про Митний тариф України». Напрошується висновок, що Митний тариф – це єдиний звід тарифних ставок для всіх товарів, що їх ввозять в Україну, який поширюється на усіх суб’єктів митного права України. Однак про існування і справляння такого ввізного мита, як мито в розмірі 20%, Робоча група з питань вступу України до СОТ не повідомляє. І в переліку законів з питань оподаткування та митного регулювання в Україні немає Закону «Про порядок ввезення (пересилки) в Україну, митного оформлення і оподаткування особистих речей, товарів і транспортних засобів, які ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» (далі – Закон про порядок ввезення). Отже, переміщення фізичними особами речей через митний кордон України виведене поза межі цивілізованого митного регулювання. Речі, що переміщуються фізичними особами, є товарами чи особистими предметами? Як відрізнити товари від інших предметів? Які ставки ввізного мита треба застосовувати до товарів? Ці та багато інших питань фактично вирішують не закони, а самі митники. Якщо Закон про порядок ввезення встановлює правило сплати податку на додану вартість лише за ввезення фізичними особами товарів, то Закон України «Про податок на додану вартість» поширює цей припис не тільки на товари, але й на будь-які інші предмети, до яких, зокрема, формально можна віднести навіть особисті речі громадян, якщо цього забажає митниця. Суперечності між двома зазначеними законами не обмежуються цим питанням. Нормативних колізій, на жаль, більше ніж достатньо. Ситуацію погіршує те, що ці колізії можуть не вирішуватися посадовцями на користь українських громадян та української культури. Розглянемо коментування порядку сплати податку на додану вартість при ввезенні в Україну культурних цінностей, який містить лист Мін’юсту від 11.07.2007 р. № 20-9-6282. Заступник міністра юстиції Леонід Єфименко витлумачив спірну ситуацію на шкоду громадянам України. А багато важливих питань, що стосуються ввезення та оподаткування культурних цінностей, залишилися поза увагою. Міністерство юстиції та уряд загалом досі не зробили жодного кроку, щоб усунути суперечності в митному і податковому законодавстві. Недоліки, прогалини і суперечності митного законодавства існують багато років. Складається враження, що український уряд свідомо зберігає такий стан справ, тому що байдужий до матеріальних і духовних потреб громадян України. Незрозуміло, чому товари, що їх ввозять громадяни, обкладаються вищою ставкою мита, ніж товари, які ввозять за УКТЗЕД інші особи, у тому числі й приватні підприємці. При цьому ставка мита для фізичних осіб в розмірі 20% значно перевищує середню ставку мита для підприємців. Ще можна зрозуміти, коли держава і уряд обмежують вивезення культурних цінностей і предметів старовини з України: такі кроки націлені на збереження культурної спадщини і культурного надбання. Але навіщо створювати нормативні перешкоди для ввезення таких речей в Україну? Чим загрожує культурі українців ввезення культурних цінностей та предметів старовини? Важко зрозуміти, чому вони взагалі обкладаються митом і податками, коли ввозяться фізичними особами в Україну на постійне зберігання і користування без мети наступного продажу.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________