Інвалід на роботі: аналіз проблем Ще на початку 2006 р. всіх працедавців зобов’язали самостійно працевлаштовувати інвалідів відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів». При цьому Закон передбачає, що працевлаштувати інваліда потрібно тільки за основним місцем роботи, без суміщення інвалідом декількох робіт. Тільки в цьому разі норматив вважається виконаним.
Це правило викликає чимало непорозумінь, адже на користь часткової зайнятості інвалідів свідчить ч. 1 ст. 56 Кодексу законів про працю України, яка допускає за угодою сторін трудового договору встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня. Крім того, згідно зі ст. 172 КЗпПУ на прохання інваліда власник зобов’язаний встановити для нього неповний робочий день або неповний робочий тиждень і створити пільгові умови праці.
Скорочена тривалість робочого часу, окрім випадків обов’язкового застосування неповного робочого часу, визначається локальними нормативними актами підприємства. Тому інвалідів можна брати не на повну ставку, а на її половину, четверть або восьму частину, тобто на неповний робочий. Правильність цієї версії підтверджує і п. 2.4.3 Інструкції за статистикою кількості працівників, затвердженої 28.09.2005 р. за № 286, який включає в облікову кількість і штатних працівників, що працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Утім, наведені доводи можуть лише допомогти в приватній бесіді з тим чи іншим представником влади і, на жаль, не гарантують погодження такого трактування законодавства.
Таким чином, надалі все ж таки рекомендовано виходити з чітко прописаних нормативів і правила, згідно з яким інвалід працевлаштовується лише за основним місцем роботи. Норматив працевлаштування інвалідів для всіх роботодавців – 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу на рік, а якщо на підприємстві працюють 8–25 осіб, для інваліда потрібно передбачити одне робоче місце. Фактично підприємству, середньооблікова чисельність штату якого не перевищує 37 осіб, достатньо працевлаштувати одного інваліда. Самостійно визначити середньооблікову чисельність штатних працівників можна, користуючись згаданою Інструкцією за статистикою кількості працівників.
Штрафи для роботодавців
За невиконання нормативу працевлаштування інвалідів підприємству загрожують адміністративно-господарські санкції, передбачені ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів». Зокрема, якщо на підприємстві працюють 8–15 осіб включно, штраф складе половину середньої річної заробітної плати, а якщо 16 осіб і більше – штраф стягується в розмірі середньої річної зарплати за кожне не зайняте інвалідом робоче місце. Причому правилами тієї ж статті встановлено, що на цей вид штрафу не розповсюджуються терміни позовної давності. Тобто загальний термін давності, встановлений ст. 250 Господарського кодексу України для адміністративно-господарських санкцій (шість місяців з дня виявлення порушення), у цьому разі не застосовується.
Крім того, за відмову від працевлаштування інвалідів, а також за ненадання звіту до Фонду соціального захисту інвалідів ст. 188 (1) Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачений ще й адмінштраф у розмірі 170–340 грн., що накладається на конкретних винних посадових осіб підприємства.
Слід також пам’ятати, що згідно зі ст. 41 КУАП порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці спричиняє накладення штрафу на працівників у розмірі двох – п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – у розмірі п’яти – десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Тож треба знати, що інвалід має право на:
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|