Всі рубрики


Зміни до законодавства щодо міжнародного приватного права

16 лютого ц.р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань міжнародного приватного права» від 21.01.2010 р. № 1837-VI, який вніс низку доволі ліберальних змін і важливих уточнень передусім до процесуального законодавства – Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів, а також до Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, тепер:
  • передбачено спільний для цивільного, господарського й адміністративного процесів порядок звернення судів із судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; виконання в Україні судових доручень іноземних судів; виконання судових доручень закордонними дипломатичними установами України;
  • встановлено обов’язок суду зупинити провадження у справі в разі звернення суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави;
  • чіткіше визначено (ст. 123 ГПКУ), що іноземні суб’єкти господарювання мають такі самі процесуальні права й обов’язки, що і суб’єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;
  • змінено відповідні норми ЦПКУ (ст. 414) і ГПКУ (ст. 124) щодо підсудності справ з іноземним елементом. Так, відтепер слід керуватися тим, що підсудність судам України справ з іноземним елементом (за участю іноземних суб’єктів господарювання) визначається відповідним кодексом (ЦПКУ або ГПКУ), законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Таким чином, тепер чітко передбачена можливість застосування відповідних норм Закону України «Про міжнародне приватне право» (ст. 7577; далі – Закон), що стосуються підсудності справ з іноземним елементом. Зокрема, у ч. 1 п. 1 ст. 76 Закону зазначено, що сторони можуть передбачити в угоді між ними підсудність справи судам України (за винятком випадків виключної підсудності);
  • уточнено порядок виконання іноземних судових рішень. Зокрема, чітко передбачена можливість застосування положення Розділу VIII ЦПКУ щодо визнання і виконання не лише судових, але й арбітражних рішень. Так, ст. 390 ЦПКУ встановлює, що рішення іноземного суду включає в себе: власне рішення суду іноземної держави, рішення інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, а також рішення іноземних чи міжнародних арбітражів. Відповідні рішення визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачені міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. При цьому встановлюється презумпція наявності принципу взаємності. Так, згідно з п. 2 ст. 390 ЦПКУ, якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки інше не доведене.
Крім того, Закон вніс зміни до:
  • ст. 382 Господарського кодексу України, встановивши, що форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов’язки його сторін регулюються Законом та іншими законами;
  • ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», чіткіше передбачивши можливість відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;
  • трудового законодавства, встановивши (ст. 8 Кодексу законів про працю України), що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону.
Тепер згідно з п. 2 ст. 1 Закону іноземний елемент має місце і тоді, коли хоча б одним з учасників правовідносин є громадянин України, який проживає за її межами. Про ліберальність змін свідчить і те, що законодавець вилучив із ГПКУ та ЦПКУ положення, згідно з яким закон України може встановити відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, у яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осіб України. Законодавець вилучив також відповідні положення ЦПКУ та ГПКУ, що стосуються судового імунітету держав та міжнародних організацій, проте досі є чинними відповідні положення Закону (ст. 79) про судовий імунітет. Зазначені зміни дали іноземним особам (громадянам, державам, юридичним особам) більше можливостей для захисту своїх прав в українських судах, а також детальніше врегулювали низку процесуальних питань за участю іноземного елементу. Крім того, створені сприятливіші умови для визнання та виконання іноземних судових та арбітражних рішень в Україні. Водночас встановлення додаткової підстави для обов’язкового зупинення провадження у справі (у разі звернення суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави) навряд чи сприятиме швидкому та ефективному правосуддю. Навпаки, це може призвести до затягування судового процесу.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________