Забезпечення позову у справах про звільнення майна з-під арешту

Як вбачається із судової практики, у спорах про звільнення майна з-під арешту підставою для звернення до суду є оспорювання правомірності включення конкретного майна до акта опису майна. Право зацікавленої особи на звернення до суду з цієї підстави передбачене ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно до неї особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і звільнення його з-під арешту. Для таких справ, які розглядаються господарськими судами, характерні: наявність арештованого майна; неможливість для позивача здійснити своє суб’єктивне право, оскільки його право на розпорядження чи користування цим майном обмежене; розгляд справи судом з урахуванням вимог до суб’єктного складу, передбаченого розділом ІІІ Господарського процесуального кодексу України про підвідомчість та підсудність справ господарським судам. Метою позову про звільнення майна з-під арешту є встановлення належності арештованого майна. Так, в одній із справ про звільнення майна з-під арешту, яку Одеський апеляційний господарський суд розглядав у 2007 р., позивач, посилаючись на порушення відповідачем ст. 41 Конституції України, стверджував, що майно, арештоване державним виконавцем на виконання рішення господарського суду, належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу та інших документів, тому це майно, як правомірно придбане, не може бути примусово вилучене у власника. Як вбачається з цієї справи, позивач був позбавлений можливості процесуально призупинити дії, які можуть призвести до порушення його майнових прав чи охоронюваних законом інтересів як юридичної особи. Проте забезпечення позову в судовому процесі має неабияке значення на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду (ст. 66 ГПКУ). Зупинення продажу арештованого майна Щоб усунути законодавчу прогалину, законодавець вніс до нормативно-правових актів низку змін, що стосуються заходів, покликаних не допустити використання схем і методів протиправного поглинання та захоплення підприємств (Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» від 17.11.2009 р.), зокрема доповнив ст. 67 ГПКУ додатковим заходом забезпечення позову. Законодавець вважав, що ст. 67 ГПКУ має бути доповнена нормою, на підставі якої за заявою сторони, прокурора або за власної ініціативи господарський суд мав би право зупинити продаж арештованого майна, якщо подано позов про звільнення його з-під арешту. Необхідність зупинення продажу арештованого майна як заходу забезпечення позову обумовлена обґрунтованим припущенням, що майно, на яке накладено арешт, може бути реалізоване на виконання наказу господарського суду.  Порядок забезпечення позову регулюють ст. 66, 67 ГПКУ, відповідно до яких за результатами розгляду заяви зацікавлених осіб або за власної ініціативи господарський суд виносить ухвалу про забезпечення позову, яка може бути оскаржена в апеляційному чи касаційному порядку. Як вбачається зі змін до деяких законодавчих актів України, зупинення продажу майна, правомірність включення якого до акта опису майна оскаржується стороною в позові про виключення майна з-під арешту, забезпечується шляхом подання клопотання про забезпечення позову в загальному порядку. Зв’язок із предметом позовної вимоги Суди, виносячи ухвали про вжиття заходів для забезпечення позову, звертають увагу і на наявність зв’язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Зокрема, на те, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. В окремих випадках заявники клопотання про забезпечення позову порушують цей принцип, що призводить до відмови в задоволенні клопотання про забезпечення позову. Так, ухвалою господарського суду у справі № 13/8-10 було встановлено, що ЗАТ подало позов про виключення майна з акта опису та арешту. Водночас позивач просив суд в якості забезпечення позову зупинити стягнення на підставі наказу господарського суду в частині звернення стягнення на майно, яке описане і арештоване за актом опису й арешту майна. Розглядаючи вимогу позивача про вжиття заходів для забезпечення позову, суд врахував ст. 66 та п. 5 ч. 1 ст. 67 ГПКУ і відмовив у задоволенні клопотання. Справа в тому, що всупереч зазначеним нормам позивач заявив вимогу забезпечення позову про зупинення стягнення на підставі наказу господарського суду в частині звернення стягнення на майно, яке описане і арештоване за актом опису й арешту майна. А п. 5 ч. 1 ст. 67 ГПКУ встановлює вимогу забезпечення позову, якщо подано позов про звільнення майна з-під арешту, а саме про зупинення продажу арештованого майна. За таких обставин суд відмовив у задоволенні клопотання через відсутність безпосереднього зв’язку між заявою про забезпечення та предметом позову. Насамкінець Вирішуючи питання про вжиття конкретного заходу забезпечення позову, позивач має оцінити обґрунтованість своїх доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням предмета пред’явленого позову. Водночас ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що в разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У справі за позовом про звільнення майна з-під арешту суд забезпечує позов шляхом зупинення продажу арештованого майна до з’ясування приналежності його позивачу. А в разі задоволення позову позивач уникає ускладнень чи неможливості виконання рішення суду в майбутньому.