Всі рубрики

 

  

 

Визнання установчих документів господарських товариств недійсними

Установчі документи – це документи, на підставі яких утворюється і діє юридична особа. Вони визначають індивідуальні особливості статусу конкретної юридичної особи в межах чинного законодавства. В установчих документах виражена воля засновників створити господарське товариство та наділити його статутним капіталом, а також визначені взаємини між учасниками, між учасниками і самим товариством тощо. До установчих документів господарських товариств чинне законодавство відносить статут (на його підставі діють акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю), засновницький договір (який укладають учасники повного товариства та командитного товариства з двома і більше повними учасниками), меморандум (він є установчим документом командитного товариства з одним повним учасником). Визначаємо юрисдикцію Установчі документи господарського товариства можуть бути визнані недійсними (повністю або частково) у порядку, визначеному законом. Позовну заяву про визнання недійсними установчих документів господарського товариства можуть подати учасник цього товариства, орган, що здійснює державну реєстрацію, а також органи Державної податкової служби України та інші суб’єкти владних повноважень, що здійснюють контроль за діяльністю товариства. Необхідно звернути увагу на те, що не всі спори, пов’язані з вимогою про визнання установчих документів господарського товариства недійними, є корпоративними спорами, і відповідно до цього вирішувати питання про підвідомчість (підсудність) спору господарським судам. Спори про визнання установчих документів господарського товариства недійними, позивачем у яких є суб’єкт владних повноважень, слід розглядати як публічноправові на підставі п. 4 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства. Їх розгляд віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Такий висновок колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України зробила в ухвалі від 14.03.2007 р. у справі за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва до Я., Ц., ТОВ «Укртехінтелпроект» (третя особа — Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація) про визнання установчих документів господарського товариства недійсними. Також Господарський суд м. Києва ухвалою від 26.04.2007 р. обґрунтовано відмовив у прийнятті позовної заяви у справі за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва до В., ТОВ «Технологія К» про визнання установчих документів недійсними. Господарський суд зазначив, що інспекція не є учасником корпоративних правовідносин стосовно відповідачів. Зважаючи на те, що позивачем у справі є суб’єкт владних повноважень, а також з огляду на підстави і предмет позову спір не підлягає вирішенню в господарському суді. Висновок місцевого суду був підтриманий Київським апеляційним господарським судом у постанові від 18.06.2007 р. У випадках, коли позивачем є учасник господарського товариства, спір вважається корпоративним і має розглядатися господарським судом. Суд може визнати установчі документи недійсними за одночасної наявності таких умов:
  • на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства;
  • порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунуті;
  • відповідні положення установчих документів порушують права та законні інтереси позивачів.
Правова природа статуту та установчого договору Вирішуючи спори про визнання установчих документів господарського товариства недійсними, господарські суди повинні розмежовувати правову природу статуту та засновницького (установчого) договору товариства. Так, статут господарського товариства за своєю правовою природою є актом, який визначає правовий статус господарського товариства, оскільки містить норми, обов’язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, враховуючи порядок затвердження та внесення змін до статуту. Підставами для визнання актів, зокрема статуту, недійсними є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт. Крім того, обов’язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв’язку з його прийняттям прав та законних інтересів позивача. Деякі суди помилково визначають правову природу статуту як правочин і, відповідно, застосовують до статуту норми, які регламентують підстави недійсності правочинів. Так, у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2007 р. у справі за позовом Н. до ТОВ «Компанія «Терланд-Агро», С. про визнання статуту ТОВ частково недійсним і зобов’язання внести до нього зміни суд зробив висновок про те, що статут є правочином, оскільки він є дією учасників товариства, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, пов’язаних з участю в товаристві. Господарський суд Дніпропетровської області в рішенні від 28.12.2005 р. у справі за позовом ТОВ «Депозитарно-фондова компанія «Славутич-Капітал» до ВАТ «Дніпроводбуд» помилково визначив природу статуту як односторонній правочин і застосував до статуту норму про правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України). Дніпропетровський апеляційний господарський суд скасував це рішення постановою від 20.03.2006 р. При визначенні правової природи статуту необхідно враховувати, що він не є одностороннім правочином, оскільки відповідно до ст. 36, 41, 59 Закону «Про господарські товариства» та ст. 10, 13 Закону «Про акціонерні товариства» статут затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів) господарського товариства. А загальні збори не є ні суб’єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства, оскільки відповідно до ст. 48, 62 Закону «Про акціонерні товариства» виконавчий орган діє від імені товариства. Не є статут і договором, оскільки відповідно до ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. А статут затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю у 3/4 чи простою більшістю голосів акціонерів (учасників) товариства (ст. 59 Закону «Про господарські товариства», ст. 33, 42 Закону «Про акціонерні товариства»). Вирішуючи спори про визнання статуту недійсним, господарські суди повинні звернути увагу на те, що підставами для цього можуть бути лише випадки, прямо передбачені законом. Так, у рішенні Господарського суду Чернігівської області від 05.05.2006 р. у справі за позовом ТОВ «Сіверщина-Інвест» до ВАТ «Чернігівський річковий порт» про визнання нової редакції статуту недійсною зазначено: оскільки чинне законодавство не передбачає, що порушення строку, встановленого для повідомлення органу державної реєстрації про зміни в установчих документах, має наслідком визнання змін до установчих документів недійсними, позов є безпідставним, необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає. Рішення залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2006 р., а ВСУ ухвалою від 07.12.2006 р. відмовив у порушенні провадження з перегляду зазначеної постанови ВГСУ в касаційному порядку. Замість висновку Оскільки статут та установчий договір господарського товариства мають різну правову природу, відповідачем у справах про визнання статуту недійсним є товариство. До того ж у цьому разі немає необхідності залучати до участі у справі всіх учасників (акціонерів) товариства. А от у справах про визнання недійсним установчого (засновницького) договору мають залучатися всі учасники (акціонери) товариства як сторони договору.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-24 | 04 грудня
Тема тижня:
Надрокористування
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________