Всі рубрики


Ухвала від 15 жовтня 2008 р.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
Ухвала від 15 жовтня 2008 р.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, зясовувати джерело і час його придбання.   Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Особи 2 про поділ спільного сумісного майна подружжя за касаційними скаргами Особи 1 та Особи 2 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2007 р., встановила наступне. Обставини справи У травні 2007 р. Особа 1 звернулася до суду з названим позовом. Зазначала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем із 5 липня 2000 р. до 16 листопада 2006 р. Від шлюбу мають сина – Особу З. За час проживання в шлюбі ними набуто в спільну власність чотирикімнатну квартиру (Адреса 1), автобус «Мерседес-Бенц 3120», автобус «Мерседес-Бенц 310О-ПЕ», автобус «Мерседес-Бенц ЗПСОП», автобус «Даймлер-Крайслер», автобус «Даймлер-Крайслер 903». Оскільки після розлучення відповідач перешкоджає їй із сином жити в спірній квартирі, не сплачує аліменти, матеріально не допомагає, Особа 1 просила суд поділити майно, що є їхньою спільною сумісною власністю, виділивши їй квартиру, автобус «Даймлер-Крайслер» і автобус «Даймлер-Крайслер 903» на загальну суму 80 000 грн., а Особі 2 – решту автобусів на загальну суму 95 000 грн. У подальшому після проведення експертизи позивачка уточнила позовні вимоги та просила суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити їй квартиру вартістю 335 223 грн., а відповідачу – всі автобуси вартістю 368 871 грн. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 6 серпня 2007 р. позов задоволено: визнано спільною сумісною власністю подружжя квартиру (Адреса 1), автобус «Мерседес-Бенц 3120», автобус «Мерседес-Бенц 310О-ПЕ», автобус «Мерседес-Бенц ЗПСОГ», автобус «Даймлер-Крайслер», автобус «Даймлер-Крайслер 903», проведено поділ цього майна, за яким Особі 1 виділено квартиру, а Особі 2 – усі автобуси та стягнуто з відповідача на користь позивачки 16 819 грн. 01 коп. грошової компенсації. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2007 р. рішення місцевого суду скасоване та ухвалене нове рішення, яким позов задоволено частково. У касаційній скарзі Особа 2 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові. Особа 1 у касаційній скарзі просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Суд встановив Колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення суду від 19 травня 2003 р., тобто до набрання чинності СКУ; його припинення має здійснюватись за правилами ст. 44 КпШСУ, тобто з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів цивільного стану, що мало місце 16 листопада 2006 р.; у зв’язку з цим визнав спірне майно спільною сумісною власністю подружжя та здійснив його поділ з урахуванням вимог позивачки. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що сторони після розірвання шлюбу у 2003 р. проживали однією сім’єю, а тому поділ набутого ними за цей час майна слід провести відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 СКУкраїни з урахуванням суми кредиту, сплаченого відповідачем після реєстрації розірвання шлюбу. Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна. Згідно зі ст. 213 ЩІКУ рішення суду має бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При вирішенні справи суди виходили з того, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 5 липня 2000 р., мають сина – Особу З. Рішенням суду від 19 травня 2003 р. їхній шлюб розірвано, але припинення шлюбу відбулося 16 листопада 2006 р., у день отримання Особою 1 свідоцтва про розірвання шлюбу. Спірна квартира була придбана на ім’я Особи 2 за договором купівлі-продажу від 31 січня 2005 р., а п’ять автобусів – теж на його ім’я в період з вересня 2005 р. до лютого 2006 р. Для придбання квартири й автобусів Особа 2 брала банківські кредити. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 своєї Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з’ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (ч. 4 ст. 65 СКУ). При розгляді справи місцевий суд у порушення вимог ст. 213 і 214 ЦІІКУ не вирішив питання: коли саме сторони припинили ведення спільного господарства; обсягу спільного майна, нажитого на час припинення ведення спільного господарства; джерел його придбання, наявності боргів подружжя за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, фактично погодився з висновком місцевого суду щодо часу припинення шлюбу – 16 листопада 2006 р., проте в порушення вимог ст. 303 ЦГГКУ не вирішив питання, з якого часу припинене сторонами ведення спільного господарства, хоча від цього залежить правильність вирішення справи. Крім того, апеляційний суд при поділі майна подружжя належним чином не обґрунтував обраний ним варіант поділу майна, не навів розрахунки на підтвердження правильності визначення часток кожної зі сторін у праві власності на квартиру та правильності визначення розміру грошової компенсації на користь одного з них. Суд ухвалив Керуючись ст. 336, 338 ЦПКУ, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: касаційні скарги Особи 1 та Особи 2 задовольнити частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 6 серпня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2007 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Коментар фахівця Щоб правильно вирішити спір, необхідно чітко з’ясувати момент припинення спільного проживання чоловіка і жінки однією сім’єю  Юрист АФ «Лавринович і Партнери» Артур Кіян: – Із представленої Ухвали Верховного Суду України вбачається, що суд касаційної інстанції, виконавши свою головну функцію, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильно вирішив справу та досить доречно звернув увагу судів нижчих інстанцій на допущені помилки. Так, відповідно до фабули справи подружжя розірвало шлюб у судовому порядку у 2003 р., а зареєструвало своє розлучення в органах реєстрації актів цивільного стану тільки у 2006 р. Цікаво, що майно було придбане саме в період, коли подружжя, так би мовити, уже перебувало у громадянському шлюбі. Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. Тобто фактично подружжя проживало однією сім’єю, і майно, яке було придбане ними, є об’єктом права спільної сумісної власності. Однак тільки те майно, яке було придбане за час спільного проживання жінки та чоловіка як сім’ї. Суди попередніх інстанцій, які розглядали цю справу, не з’ясували, до якого ж часу чоловік та жінка проживали спільно у громадянському шлюбі та вели спільне господарство. Вирішення цього питання є дуже важливим у справах такої категорії, адже, можливо, якась частина майна була придбана після припинення спільного проживання і ведення спільного господарства, а отже, була придбана одним із подружжя за власні кошти або за кошти, отримані в кредит, і є особистим майном одного із подружжя. Щоб правильно вирішити спір, необхідно чітко з’ясувати момент припинення спільного проживання чоловіка і жінки однією сім’єю. Можна цілком погодитись із судами стосовно визначення моменту припинення шлюбу. Так, ч. 2 ст. 114 СКУ передбачає, що в разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється в день набрання чинності відповідним рішенням суду. Однак ВСУ в п. 15 своєї Постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11 роз’яснив, що правило, передбачене ч. 2 ст. 114 СКУ, не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано в судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СКУ. Важливим аспектом цієї справи, про який не можна забувати, є й те, що все майно було придбане за кредитні кошти. Вирішуючи такі спори, перш за все необхідно визначити обсяг спільного майна, а саме: скільки спільних коштів подружжя було сплачено за кредитом до моменту фактичного припинення спільного проживання однією сім’єю. Саме розмір коштів, які були сплачені в цей період, і є об’єктом права спільної сумісної власності, а кошти, сплачені після припинення ведення спільного господарства, є об’єктом особистої власності того з подружжя, хто сплачує кошти за кредитом за придбане майно. Безумовно, суд при вирішенні спору та поділі спільного майна може як стягнути ці кошти з одного з подружжя, так і присудити право власності на частину майна одній зі сторін, зобов’язавши цю особу самостійно виплачувати кредит за частину, отриману в майні. ВСУ дотримується саме такого шляху вирішення спору, що вбачається з Ухвали від 19.12.2007 р. № 6-11399св07.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-12 | 30 червня
Тема тижня:
Трудове право
Тема тижня
  • Звільняти не можна залишити
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________