Всі рубрики


Комерційна концесія: регресивний прогрес

Одним з найнеоднозначніших видів договорів, що їх передбачають норми чинного законодавства, зокрема Цивільного та Господарського кодексів України, є договір комерційної концесії. Як то кажуть, «Несли, несли та не донесли». Недостатнє законодавче регулювання цього виду договору пробуджує фантазію юристів, які змушені гадати, як уникнути недійсності укладених правочинів та в подальшому захистити права довірителя в суді. Комерційна концесія є новелою українського законодавства. У практиці зарубіжних країн ці правовідносини мають назву франчайзинг. Це підтверджує і позиція Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства (Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства «Щодо договору комерційної концесії» від 11.02.2004 р. № 761). Він зазначив, що в Цивільному кодексі, який набрав чинності 01.01.2004 р., договір франчайзингу та обсяг правовідносин, які він регулює, отримали назву «комерційна концесія», а сам договір отримав назву «договір комерційної концесії». Ознаки договору За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволодільцеві, а користувач зобов’язується дотримуватися умов використання наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду (ст. 366 ГКУ). Предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (ст. 1116 ЦКУ). Однією з відмітних ознак договору комерційної концесії є те, що правоволоділець передає права для застосування їх у підприємницькій діяльності, на відміну від інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, які можуть передавати ці права з будь-якою метою. Тому сторони договору комерційної концесії повинні бути зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності. У зв’язку з цим правоволоділець зобов’язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати йому іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, отриманих ним за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов’язаних зі здійсненням цих прав. Деякі ліцензійні договори на передачу права користування знаком для товарів та послуг містять положення про зобов’язання ліцензіара передати разом із правами інтелектуальної власності технічну документацію на виробництво продукції. Наприклад, при передачі права на використання знаку для товарів та послуг лікарського засобу разом із ним передається технічна документація, необхідна для виробництва цього лікарського засобу. Аналіз законодавства дозволяє зробити висновок, що такий договір не є ліцензійним договором, укладеним лише з метою передачі права на користування знаком для товарів та послуг. Цей договір укладений з метою отримання користувачем цілого комплексу прав: права на користування знаком для товарів та послуг, а також права на використання технічної документації, необхідної та достатньої для виготовлення продукції за ліцензією, наданою ліцензіаром. Отже, зазначений договір по суті є договором комерційної концесії, і до нього мають застосовуватись норми законодавства, які регулюють цей вид договорів. Тому, аби уникнути визнання ліцензійних договорів удаваними угодами, укладеними, щоб приховати договір комерційної концесії, радимо чіткіше визначати предмет договору та укладати той договір, який сторони насправді мають на увазі. Обов’язки правоволодільця Одним з обов’язків правоволодільця за договором комерційної концесії, передбачених законодавством (ст. 370 ГКУ), є обов’язок видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому порядку. Оскільки вважається, що в цьому разі маються на увазі ліцензії на використання об’єкта інтелектуальної власності, передбачені ст. 1108 ЦКУ, зазначена норма, очевидно, є недоцільним дублюванням договору комерційної концесії, який вже дав користувачеві право на використання об’єкта інтелектуальної власності. Ця норма була б доцільною лише за необхідності реєстрації передачі права користування на об’єкти інтелектуальної власності. Однак згідно зі ст. 1114 ЦКУ ліцензії на використання об’єкта інтелектуальної власності не підлягають обов’язковій реєстрації. Якщо ж законодавець, запроваджуючи цю норму, мав на увазі якісь інші ліцензії (дозволи), то наведене положення необхідно уточнити. Нечіткість його формулювання може призвести до порушення прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Так, Преамбула Конвенції проголошує верховенство права як елемент спільного спадку держав-учасниць, а однією з основних складових верховенства права є принцип юридичної визначеності («Брумареску проти Румунії»). Тому ця норма законодавства потребує конкретизації. Реєстрація Ще одне невирішене питання стосується реєстрації договорів концесії. Відповідно до ст. 1118 ЦКУ та ст. 367 ГКУ договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача. Таким чином, законодавець визначив орган, який повинен здійснювати реєстрацію договорів комерційної концесії, проте не врегулював порядок цієї реєстрації та не створив реєстр договорів комерційної концесії. Так, згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором. Проте цей Закон не передбачає можливості реєстрації договорів комерційної концесії. Тому, якщо ви звернетесь до державного реєстратора з проханням зареєструвати договір комерційної концесії, він матиме право вам відмовити. Більше того, особа чи орган, на який покладено обов’язок реєстрації договору комерційної концесії, повинен мати щонайменше спеціальні знання в області права інтелектуальної власності. Щоб захистити права інтелектуальної власності, очевидно, було б доцільно в ході реєстрації договорів комерційної концесії залучати до їх експертизи Державний департамент інтелектуальної власності чи надавати доступ до інформаційних баз об’єктів інтелектуальної власності. Однак поки це питання недостатньо врегульоване на законодавчому рівні. Укладення і дійсність договорів концесії Не менш важливе питання укладення і дійсності договорів комерційної концесії. Так, при укладенні договорів комерційної концесії з урахуванням прогалин у законодавстві сторони, намагаючись рухатись у законодавчих рамках та уникнути негативних наслідків, створюють нові форми таких договорів. Однак наслідки цього можуть бути неочікуваними. Прикладом таких практик є укладення декількох договорів. Зокрема, ліцензійного договору на використання об’єкта інтелектуальної власності, договору оренди, договору надання консультаційних послуг тощо, які разом складають, по суті, договір комерційної концесії. Проте відповідно до ст. 367 ГКУ договір комерційної концесії має бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору. Отже, є ризик, що такі договори будуть визнані недійними на підставі зазначеної статті. Укладення договору комерційної концесії без реєстрації може мати наслідком визнання його неукладеним у силу ст. 210 ЦКУ, відповідно до якої правочини, які підлягають державній реєстрації, є вчиненими з моменту державної реєстрації. Щоб вирішити це питання, можна звернутися до державного реєстратора з вимогою здійснити реєстрацію договору, а при отриманні відмови звернутися до суду з вимогою зобов’язати державного реєстратора здійснити реєстрацію. Важливий наслідок відсутності реєстрації договору комерційної концесії передбачений у п. ч. 4 ст. 1118 ЦКУ, який говорить, що у відносинах із третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на нього лише з моменту його державної реєстрації. Частина 3 ст. 367 ГКУ передбачає, що відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права посилатися на нього в разі спору. Таким чином, в разі виникнення спору з третіми особами сторони незареєстрованого договору комерційної концесії будуть позбавлені можливості захистити свої законні права, які виникли на підставі договору, а це може мати наслідком винесення рішення не на їхню користь. Зазначені прогалини в законодавчому регулюванні цього виду договору найпомітніші серед інших «неврегульованостей», які законодавець залишив поза увагою, коли розробляв кодекси. Однак це не означає, що підприємці повинні обходити стороною комерційну концесію. Внесення цього виду договору до списку можливостей розвитку бізнесу є прогресивною зміною українського законодавства. Отже, шановні панове, розвивайте свій бізнес, а вирішення юридичних проблем залиште юристам.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________