Перспективи медіації у пострадянському просторі

На конференції, присвяченій перспективам розвитку медіації в Україні, судді Вищого господарського суду України повідомили, що вивчають досвід нашого сусіда – Республіки Бєларусь. Судове посередництво в Бєларусі регулюється окремою главою Господарського процесуального кодексу і застосовується з серпня 2008 р. Зацікавившись досвідом сусідньої держави, «Правовий тиждень» попросив докладніше розповісти про розвиток медіації в Бєларусі Лілію Власову, старшого партнера ЮФ «Власова, Міхель і Партнери». Лілія Володимирівна є засновником першої в Бєларусі приватної юридичної практики, яка існує з 1991 р. ЮФ «Власова, Міхель і Партнери» – лідер на білоруському ринку юридичних послуг. За результатами рейтингу Міністерства юстиції РБ вона вже третій рік поспіль отримує звання «Краща юридична компанія року». – Часто терміни «медіація» і «посередництво» використовують як синоніми. У чому полягає принципова різниця між ними? – Так, ви маєте рацію. У російськомовній літературі ці терміни вживаються як синоніми. Терміни «медіація» і «медіатор» прийшли до нас з перекладної літератури. Адже медіація – продукт західної культури, і першими доступними джерелами інформації про медіацію для нас була перекладна література. Вживання термінів «посередництво» і «посередник» характерне для російськомовних авторів і країн. Думаю, що в країнах СНД термінологія коректуватиметься з прийняттям національних законодавчих актів. Але для зовнішнього вживання призначений термін «медіація». У сучасному світі існують десятки різновидів посередницької діяльності, мета яких – досягнення згоди або угоди між конфліктуючими сторонами шляхом переговорів у різних формах. Медіація визнається одним з найбільш затребуваних і ефективних видів посередництва у світі. Вона має свої особливості, які роблять її відмінною від інших форм посередництва. Головна відмінність медіації полягає в тому, що це структурований і технологічний метод вирішення конфлікту. В основі цього методу лежать такі принципи, як: добровільність, рівність сторін, конфіденційність і нейтральність медіатора. Медіатор не пропонує способи розв’язання конфлікту і не приймає рішень, що є обов’язковими для сторін. Вони самі шукають взаємовигідний варіант. Медіатор відповідає за організацію процесу переговорів і тим самим сприяє пошуку взаємоприйнятного рішення. Іншими словами, медіатор не несе відповідальності за досягнення позитивного результату, але від професіоналізму медіатора, від того, як він організує переговорний процес, залежить успіх медіації. – Пані Ліліє, ви маєте кваліфікацію посередника у вирішенні міжособистісних і суспільних конфліктів. На вашу думку, які якості і знання необхідні професійному посереднику у вирішенні конфліктів? – Для більшості людей, у тому числі і юристів, медіація залишається західною екзотикою. Ставлення до неї в суспільстві насторожене. Успіх у просуванні медіації багато в чому залежить від професіоналізму медіаторів. Люди не повинні ставати медіаторами лише тому, що вони психологи, колишні судді, прокурори чи адвокати. Найважливішою умовою допуску до медіативної практики, крім вищої освіти, має бути наявність спеціальної освіти, яка дасть майбутньому медіатору знання в галузі переговорних комунікацій і медіативних технологій, психології і конфліктології. У більшості європейських країн професійна діяльність медіатора без спеціальної освіти неможлива. Поширена думка, що медіатор обов’язково має бути юристом. Так, звичайно, знання законодавства не зайве для медіатора, особливо на етапі підготовки угоди. У медіації в рамках правового поля узгоджуються інтереси сторін, але інтереси не мають і не можуть буквально відповідати якійсь конкретній нормі закону. Якщо сторони зацікавлені у розв’язанні конфлікту відповідно до законодавства, вони повинні звернутися до суду, а не витрачати час на медіацію. Крім того, нейтральний статус медіатора несумісний з роллю юридичного консультанта. В ідеалі ці функції повинні виконувати юридичні представники сторін. Тому я не вважаю, що медіатором може бути лише юрист. Більше того, у процесі навчання стає зрозумілим: якщо не «подолати» в собі юриста, не можна стати професійним медіатором. На відміну від юриста, який займає активну позицію, захищаючи інтереси свого клієнта, медіатор не з’ясовує, хто правий, а хто винний, не підказує варіанти розв’язання конфлікту. Якщо в когось є причини поставити нейтральність медіатора під сумнів, то медіація зупиняється. Більшість професійних навичок юриста не застосовуються в медіації. – Розкажіть, будь ласка, про розвиток медіації в Бєларусі. Що робиться в рамках господарського судочинства? – Якщо виходити із загальновизнаного, вже згаданого розуміння медіації, то треба говорити про розвиток білоруської моделі судового посередництва, а не медіації. Запровадження інституту судового посередництва в нашій країні розглядалося як один із засобів, здатних розвантажити господарські суди. Дійсно, останніми роками в Бєларусі значно побільшало звернень суб’єктів господарювання до судових органів. Лише за 11 місяців 2009 р. до Господарського суду Республіки Бєларусь надійшло понад 75 тис. заяв, що на 80% перевищує показники аналогічного періоду 2008 р. Суддя розглядає до 90 справ на місяць. Таке різке збільшення кількості звернень до суду є в першу чергу наслідком економічної кризи. Господарські суди в нашій країні працюють в дуже напруженому режимі. Тому Вищий господарський суд поставив стратегічне завдання: перетворити судовий розгляд на виняткову міру розв’язання комерційних конфліктів. Засобами реалізації цього завдання є судове посередництво, наказове провадження і позасудова медіація. Судове посередництво регулюється окремою главою Господарського процесуального кодексу і застосовується із серпня 2008 р. Будь-який спір у суді першої інстанції, що випливає з цивільних правовідносин, за згодою сторін може бути вирішений у процедурі судового посередництва, без проведення судового розгляду. Опублікована статистика свідчить про затребуваність і ефективність судового посередництва. Протягом 2009 р. у процедурі посередництва було розглянуто близько 15 тис. спорів. Це кожна п’ята із справ, розглянутих у порядку позовного провадження. У 85% випадків були укладені мирові угоди. З них менше 13% мирових угод були направлені на примусове виконання, інші були виконані сторонами добровільно в договірні терміни. ВГС підготував проект Закону (зміни до Господарського процесуального кодексу), спрямований на подальше вдосконалення посередництва. Зокрема, пропонується винести посередництво за рамки судового процесу, тобто звернення до процедури стане можливим до порушення судом провадження у справі. Звернутися до посередництва можна буде на будь-якому етапі розгляду спору, у тому числі і на етапі виконавчого провадження. Зазначені зміни будуть винесені на розгляд Національних зборів у квітні цього року. – Що більше стимулює сторін звертатися до процедури медіації: повернення частини сплаченого мита чи можливість швидкого розв’язання конфлікту? – Зараз, на етапі становлення судового посередництва, можна виокремити два стимули звернення до посередництва. Першим є право на повернення позивачеві 50% сплаченого державного мита в разі укладення мирової або іншої угоди у процедурі посередництва. Другим – можливість примусового виконання мирової угоди, досягнутої у процедурі посередництва, якщо ця угода не виконана добровільно. Якщо ж говорити про терміни вирішення спорів, то, враховуючи вельми стислі терміни розгляду спорів у господарському суді (за п’ять-шість місяців можна пройти всі судові інстанції), місячний термін, встановлений для проведення посередництва, з правом продовження, важко назвати явною перевагою білоруської моделі. – Які вимоги висувають до судових посередників? Хто може бути посередником: суддя, працівник апарату суду або хтось іще? – У Бєларусі судовий посередник – не суддя, як у Німеччині, а посадова особа. Голова ВГС призначає посередників із числа посадових осіб, що мають досвід правової роботи в системі господарських судів. Зараз у господарських судах країни працюють 40 посередників. Вони обираються сторонами або призначаються судом за згодою сторін. У своїй діяльності судовий посередник керується нормами Господарського процесуального кодексу РБ і Методичними рекомендаціями з врегулювання економічних спорів у порядку посередництва, затвердженими постановою Президії ВГС від 15.04.2009 р. № 24. Посередникові забороняється здійснювати будь-які процесуальні дії. До його основних обов’язків належать створення умов для конструктивних переговорів і нейтральне ставлення до сторін спору. Посередник має право висловлювати свою думку по суті заявлених вимог, наводити приклади судової практики, давати практичні рекомендації щодо врегулювання ситуації. Якщо коротко охарактеризувати роль посередника в білоруській моделі судового посередництва, то він сприяє пошуку швидкого компромісного рішення, беручи до уваги юридичний бік справи і судову практику. Як показує досвід, сторони в процесі посередництва йдуть на поступки, зменшуючи розмір неустойки, погоджують графіки погашення заборгованості, передбачають відстрочення сплати боргу, домовляються про укладення нового договору тощо. – Чи розвивається в Бєларусі позасудова медіація? – Зараз ми знаходимося на самому початку шляху до медіації. У законопроекті, підготовленому ВГС, передбачається можливість передачі спору, що надійшов до господарського суду, для вирішення у процедурі позасудової медіації. На медіацію справу може бути передано на будь-якій стадії господарського процесу. У разі невиконання стороною мирової угоди, підписаної в процедурі медіації, передбачається примусове виконання. У планах ВГС на 2010 р. – розробка проекту Закону РБ про медіацію. Юридичне співтовариство Бєларусі підтримує зусилля ВГС із просування медіації. Видається популярна література, що роз’яснює особливості медіації. З метою популяризації знань про медіацію створено спеціальний сайт – www.mediacia.by. Найближчим часом Союз юристів Бєларусі планує створити освітню установу, що навчатиме медіаторів медіативним методам розв’язання конфліктів. – Існування в Бєларусі спеціального законодавства, що регулює позасудову медіацію, – це благо для медіації чи тягар? – Думка про те, що медіація не вимагає правового регулювання, досить поширена серед фахівців. Прихильники цього підходу вважають, що медіація – приватний процес, який вимагає лише доброї волі сторін, а будь-які формальності шкодять цій процедурі. На мій погляд, для розвитку медіації не лише в комерційній сфері, але й в інших галузях суспільних відносин потрібна правова основа. Водночас погоджуся, що зайва зарегульованість шкідлива для медіації. Можливо, тому в білоруському проекті Закону про медіацію всього 14 статей.  Розмову вела Лариса БАРДАЧЕНКО
«Правовий тиждень»