Консультанти і адвокати, «великі» і «маленькі», столичні і регіональні – ми всі учасники ринку

Підручники визначають публічний інтерес як інтерес соціальної спільності, що визнаний, задоволений державою. Визнання публічності інтересу здійснюється шляхом його правового (юридичного) забезпечення (фіксації в нормах і встановлення механізму реалізації). Найвищим, так би мовити, рівнем соціальної спільності в Україні є її народ. А найяскравішим прикладом визнання публіч­ності інтересів народу України є норми Конституції. Ми всі їх пам’ятаємо: право на вільний розвиток особистості, на життя, підприємницьку діяльність, власність, недоторканність житла, таємницю листування тощо. І звичайно, вкрай важливим для людей правничої професії є публічний інтерес, юридично закріплений ст. 59 Конституції України: «Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання право­вої допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура». Наскільки важливий інтерес, закріплений у цих коротких нормах, свідчить хоча б той факт, що ст. 59 Конституції двічі була предметом уваги Конституційного Суду України, який двічі давав офіційне тлумачення її простим і водночас складним нормам. КСУ Рішенням у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова (справа про право вільного вибору захисника) встановив, що адвокатура не одинока в українському юридичному всесвіті, оскільки громадяни вправі звертатися за правовою допомогою і до інших фахівців у галузі права. Важливо, що в зазначеному Рішенні КСУ фактично ототожнив правову допомогу і юридичні (правові) послуги. Удруге КСУ дав офіційне тлумачення нормам ст. 59 Конституції нещодавно, уже за зверненням автора. КСУ Рішенням від 30.09.2009 р. № 23-рп/2009 у справі про право на правову допомогу постановив, що положення ч. 1 ст. 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує. Отже, відмітною ознакою юридичного бізнесу є суспільне значення, рівень публічного інтересу. Значення публічного інтересу в юридичній діяльності настільки велике, що далеко не всі визнають юридичну практику бізнесом. Правову допомогу, або юридичні послуги (це як кому подобається), в Україні надають адвокати та інші фахівці в галузі права, здебільшого це юристи-підприємці або суб’єкти господарювання, що іменують себе юридичними фірмами. Оскільки за своїми змістом та сутністю адвокатська діяльність та підприємницька юридична практика майже не відрізняються, а багато хто з адвокатів є підприємцями, і навпаки, ми маємо визнати фактичне існування в Україні єдиної, хоч і значною мірою розшарованої професійної юридичної спільноти. Отже, в Україні де-факто наявна професійна спільнота юристів, що практикують. На відміну від більшості країн, які ми звикли називати цивілізованими і у яких професіонали, що займаються юридичною практикою, тим чи іншим чином структуровані й організовані, в Україні юридична професія організована лише певною мірою. Діяльність адвокатури законодавчо врегульована. Діяльність юристів-підприємців після скасування її ліцензу­вання є настільки вільною, що межує з дикунством. Ця ситуація залишається майже незмін­ною вже багато років. Відповідно до закону адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням. Водночас законодавство не містить дефініції такого об’єднання. Дехто намагається ототожнити його з громадською організацією – різновидом об’єднання громадян. Однак юридична некоректність такого ототожнення очевидна. Утім, саме в адвокатському середовищі наявні сили, що вже багато років намагаються силою закону об’єднати «некеровану адвокатську масу» у струнку організацію, члени якої підкорятимуться керівним органам, а головне, сплачуватимуть внески на їх утримання. Численні спроби такої реформи адвокатури вже багато років закінчуються нічим через мовчазний спротив адвокатів, яких не тішить перспектива підкорятися і платити. Пропозиції запровадити монополію адвокатури на надання юри­дичних послуг блокуються численними юристами-підприємцями, які, нагадаємо, часто є також адвокатами. Ця мовчазна підкилимна боротьба підтримує полум’я багаторічного конфлікту всередині професійної юридичної спільноти. І все б нічого, але конфлікт, пов’язаний із примусовим об’єднанням (обов’язковим членством), заважає дійсному об’єднанню професіоналів на основі захисту важливих для професії корпоративних інтересів. Адже наведені протиріччя не виключають наявності спільних інтересів, що потребують захисту спільними зусиллями. Не дуже розумно ламати списи, намагаючись вирішити нехай і принципові, але спірні моменти, коли є багато корпоративних інтересів, щодо яких всі члени спільноти одностайні. І ці корпоративні інтереси потре­бують захисту. Звичайно, нашим основним корпоративним інтересом є ефективна реалізація правових норм. Адже юристу нема чого робити в неправовому середовищі. Однак, на жаль, в Україні склалася хибна практика: проблеми намагаються вирішити, приймаючи нові або змінюючи чинні закони. Нам слід вчитися максимально використовувати ресурс чинних законів. Гарним прикладом є вже згадана справа про право на правову допомогу, розглянута КСУ. Наш головний корпоративний інтерес – повага до професії. Так, часом ми конкуренти. Однак навряд чи можна бути єдиним юристом, права якого поважають. Ефективною може бути лише повага до прав і гарантій професії як такої. Але непросто забезпечити повагу до прав, якщо немає єдиного підходу до їх реалізації. Тому ми маємо, по-перше, запроваджувати єдині стандарти реалізації професійних прав і гарантій, а по-друге, єдиним фронтом вживати заходів для притягнення до відповідальності осіб, винних у порушеннях. Тож давайте, зменшивши оберти законодавчої каруселі, займемося захистом корпоративних інтересів юри­дичної професії, передбачених чинними правовими нормами. Ми і так втратили багато часу. Коментар фахівця Адвокат Володимир РАТУШНЯК: – Багаторічна дискусія і протистояння певних груп юридичної спільноти з питань організації діяльності адвокатури та оподаткування такої діяльності впливали на погляди провідних правників та фактично були підтверджені судовою практикою. Ігор Головань наголосив, що, здавалося б, зрозуміла ст. 59 Конституції України двічі була предметом уваги КСУ. Таким чином, сьогодні в Україні правову допомогу та юридичні послуги надають адвокати та фахівці в галузі права. Спір між групами інтересів, до яких належать регулювання діяльності та оподаткування доходів, дуже затягнувся. Як відомо, юридичні фірми та фахівці в галузі права, що є підприємствами або підприємцями, підпадають під загальне регулювання та принципи оподаткування підприємницької діяльності. Водночас вважається, що адвокатська діяльність не є підприємницькою. Діяльність адвокатів та їх об’єднань урегульована спеціальним Законом України «Про адвокатуру». Адвокат діє в межах цього Закону, дотримуючись адвокатської етики. До адвоката висувають низку вимог: він не може розкрити адвокатську таємницю, «приторговувати» інформацією, що стала йому відома в судовому процесі, віддавати перевагу отриманню максимального прибутку (доходу) перед захистом інтересів клієнта тощо. Тобто адвокатура не є бізнесом. Натомість таких вимог до неадвокатів немає. Однак це не означає, що їм дозволене все. Це означає лише відсутність регулювання. До речі, ліцензування діяльності з надання юридичних послуг, яке колись існувало, також не вирішувало зазначених проблем. Сказане є ключовим моментом для клієнта, особливо в питанні вибору захисника. Те, що діяльність адвокатів та адвокатських об’єднань не є підприємницькою, використовується як кліше чи штамп і часто пов’язується лише з оподаткуванням, що є помилкою. Чи означає це, що адвокати та адвокатські об’єднання є неприбутковими організаціями? А може, вони не є платниками податків? Це не так, адже адвокатські об’єднання сплачують податки на загальних підставах. Оподаткування доходів від індивідуальної адвокатської діяльності не має спеціального регулювання, тому діяльність адвокатів оподатковується як незалежна професійна діяльність самозайнятих осіб. До цього часу не вирішене питання про можливість застосування спрощеної системи оподаткування осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність (адже формально адвокатська діяльність не є підприємницькою). Хоча адвокатська спільнота ініціювала проекти подібних змін. Незважаючи на це, провідні фахівці та очільники адвокатської спільноти не раз заявляли, що питання оподаткування не є ключовим. Зрозуміло, що діяльність адвокатів не можна заганяти в рамки підприємницької, – вони не тотожні за своєю природою. У разі такої «зрівнялівки» інститут адвокатури фактично втратить свій статус. Це означатиме, що адвокатура як соціальний інститут буде позбавлена можливості реалізувати права та обов’язки, покладені на неї Конституцією та законом.