Всі рубрики


НеОднакове застосування

В № 7 «Правового тижня» від 16.02.2010 р. було опубліковано статтю Тетяни Єсик «Порушення справи про банкрутство за ініціативи підприємства-боржника», у якій аналізується постанова Вищого господарського суду України у справі № 44/456-б від 11.11.2009 р. Одразу зазначу, що висновки ВГСУ в цій справі підтримую обома руками. А враховуючи, що ухвалою від 17.12.2009 р. в касаційному перегляді зазначеної постанови було відмовлено, ці висновки, очевидно, підтримав і Верховний Суд України. Не погоджусь з автором статті лише в одному: на превеликий жаль, не можна стверджувати, що зазначена постанова внесла суттєві корективи в судову практику. Чому? Тому, що сталої судової практики розгляду справ про банкрутство сьогодні не існує. На підтвердження цієї думки пропоную проаналізувати постанову ВГСУ від 18.08.2009 р. та постанову ВСУ від 27.10.2009 р. в іншій справі про банкрутство. Фабула справи У лютому 2009 р. директор ТОВ «А» звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство з підстав, передбачених ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон). У своїй заяві директор товариства просив суд: порушити провадження у справі про банкрутство боржника; вжити заходів для забезпечення грошових вимог кредиторів; розглянути та затвердити план санації ТОВ «А» (проект плану санації додано до заяви). Ухвалою місцевого господарського суду від 17.02.2009 р. в порядку ст. 11, 51 Закону порушено провадження у справі № ХХХ про банкрутство, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника та процедуру розпорядження майном. Ухвалою від 17.03.2009 р. за результатами підготовчого засідання заяву TOB «А» задоволено, заявника зобов’язано подати до офіційного друкованого органу оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, розпорядника майна боржника зобов’язано скласти реєстр вимог кредиторів і призначено попереднє засідання. ЗАТ «Б» звернулося до ВГСУ із касаційною скаргою, у якій просило скасувати ухвалу місцевого господарського суду від 17.03.2009 р., припинити провадження у справі та скасувати заходи забезпечення, вжиті відповідно до ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство від 17.02.2009 р. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 6 ст. 7, ст. 51,53 Закону. Постановою ВГСУ від 18.08.2009 р. ухвалу місцевого господарського суду від 17.03.2009 р. скасовано, а провадження у справі № ХХХ припинено. Постанова ВГСУ Скасовуючи ухвалу місцевого господарського суду від 17.03.2009 р., колегія суддів ВГСУ виходила з такого. Місцевий господарський суд обґрунтував ухвалу за результатами підготовчого засідання тим, що борги ТОВ «А» перевищують вартість майна боржника. З метою відновлення платоспроможності товариства збори учасників прийняли рішення про звернення керівника до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство. На думку місцевого господарського суду, заява боржника та додані до неї докази відповідали вимогам ст. 1, 6, 7, 51 Закону. Однак із цими висновками не можна погодитися. Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону, якщо вартості майна боржника – юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. Враховуючи вимоги закону, необхідними передумовами для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку ст. 51 Закону є: оцінка вартості наявного майна боржника, публікація оголошення згідно з вимогами ст. 105 Цивільного кодексу України з метою виявлення кредиторів та встановлення повного обсягу кредиторської заборгованості, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та складання проміжного ліквідаційного балансу. Зазначеної правової позиції дотримується ВСУ (постанова від 10.06.2008 р. у справі № 15/682-б). З матеріалів справи вбачається, що директор ТОВ «А» звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство без передумов, необхідних для звернення згідно зі ст. 51 Закону (зауважимо, що загальні збори учасників товариства взагалі не приймали рішення про ліквідацію, – метою звернення до суду було відновлення платоспроможності боржника). Таким чином, суд першої інстанції, порушуючи провадження у справі та виносячи ухвалу підготовчого засідання, неправильно застосував ст. 51 Закону, оскільки підстави порушення провадження, передбачені цією нормою Закону, були відсутні. Як вбачається з матеріалів справи, боржник звернувся із заявою про порушення справи про банкрутство, тому що задоволення вимог одного або кількох кредиторів могло унеможливити виконання грошових зобов’язань боржника перед іншими кредиторами в повному обсязі. ТОВ «А» подано до місцевого господарського суду проект плану санації товариства. Відповідно до вимог ст. 7, 53 Закону керівник має право подати заяву про порушення справи про банкрутство боржника, щоб провести процедуру санації до подання кредиторами заяви про порушення справи про банкрутство, за наявності плану санації та письмової згоди кредиторів, загальна сума вимог яких перевищує 50% кредиторської заборгованості боржника згідно з даними його бухгалтерського обліку, а також право на впровадження зазначеного плану та призначення керуючим санації керівника боржника. До заяви про порушення провадження у справі про банкрутство боржник додав проект плану санації, який не погодив із кредиторами відповідно до приписів ст. 53 Закону, хоча зі змісту заяви про порушення провадження у справі про банкрутство вбачається, що ЗАТ «Б» (заявник касаційної скарги) є кредитором на суму, що перевищує 96% загальної кредиторської заборгованості. Крім того, суд першої інстанції всупереч приписам п. 3 ст. 6, ст. 7, ст. 11 Закону порушив провадження за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог. Зокрема, за відсутності виконавчих чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника (аналогічної позиції ВГСУ дотримався в постанові у справі № 44/456-б від 11.11.2009 р., яка детально проаналізована в №7 «Правового тижня» від 16.02.2010 р.). Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив провадження у справі про банкрутство ТОВ «А» за відсутності необхідних передумов для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника як у загальному порядку, передбаченому ст. 7 Закону, так і за спеціальними процедурами, які регулюються ст. 51, 53 Закону. Колегія суддів також дійшла висновку, що здійснене у справі провадження не може вважатися законним з моменту його порушення, тому оскаржувана ухвала місцевого господарського суду від 17.03.2009 р. не відповідає вимогам Закону та підлягає скасуванню повністю, а справа про банкрутство ТОВ «А» – припиненню. Постанова ВСУ Не погоджуючись з постановою ВГСУ від 18.08.2009 р., ТОВ «А» звернулося до ВСУ з касаційною скаргою, у якій просило постанову скасувати, а ухвалу місцевого господарського суду залишити в силі. Заслухавши суддю-доповідача, представника заявника (боржника), обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата ВСУ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Скасовуючи судові рішення господарського суду першої інстанції за підсумками підготовчого засідання та припиняючи провадження у справі, ВГСУ виходив з того, що в боржника були відсутні передумови для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство як у загальному порядку, передбаченому ст. 7 Закону, так і за спеціальними процедурами, які регулюються ст. 51, 53 Закону. Проте погодитися з такими висновками суду касаційної інстанції не можна. Обставини, у разі виникнення яких боржник зобов’язаний в місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, зазначені у ч. 5 ст. 7 Закону. Ось вони:
  • задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника перед іншими кредиторами в повному обсязі;
  • орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство;
  • при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;
  • інші випадки, передбачені цим Законом.
Як встановили суди попередніх інстанцій, директор TOB «А» звернувся до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство з підстав, передбачених ст. 7 Закону, оскільки борги товариства перевищували вартість його майна. Загальні збори учасників товариства прийняли рішення про звернення керівника до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство. До заяви додали проект плану санації TOB «А». Стаття 51 Закону визначає особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником. Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону, якщо вартості майна боржника юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. Відповідно до ч. 4 ст. 51 Закону, якщо справу про банкрутство порушено за заявою власника майна боржника (уповноваженої ним особи), яка подана до створення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора), розгляд справи про банкрутство здійснюється без урахування особливостей, передбачених цією статтею (байдуже, що рішення про ліквідацію ТОВ «А» взагалі не приймалося). Скасовуючи судові рішення господарського суду першої інстанції та припиняючи провадження у справі про банкрутство боржника, ВГСУ, не навівши жодної правової підстави, передбаченої законом для висновку про припинення провадження у справі, помилково послався на необхідність наявності передумов, визначених ст. 51, 53 Закону, для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки заявник і не заявляв вимоги про застосування процедури банкрутства або провадження санації з урахуванням особливостей, визначених цими статтями (тобто якщо боржник не посилається на норми Закону, то вони до нього взагалі не застосовуються?). Посилання ВГСУ на відсутність документів, що підтверджують безспірність вимог, зокрема на відсутність виконавчих чи розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, як це визначено в п. 3 ст. 6 Закону, також є безпідставними. Адже із заявою про порушення справи про банкрутство звернувся саме боржник, що свідчить про визнання ним наявності боргу, а тому не вимагається подання доказів його неплатоспроможності на момент звернення до господарського суду (виходить, що у справі № ХХХ підтвердження неплатоспроможності боржника є зайвим, а у справі № 44/456-б – обов’язковим). За таких обставин оскаржувана постанова ВГСУ від 18.08.2009 р. підлягає скасуванню як така, що ухвалена внаслідок неправильного застосування і порушення норм матеріального та процесуального права, а скасована ухвала господарського суду першої інстанції у справі має бути залишена в силі. Викладене свідчить про те, що практику розгляду справ про банкрутство аж ніяк не можна назвати сталою. Більше того, проаналізована постанова ВСУ у справі № ХХХ від 27.10.2009 р. є яскравою ілюстрацією приказки: «Закон – що дишло. Куди повернеш, туди й вийшло».
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________