Всі рубрики


Правосуддя для «Приватбанку»

Проблема, пов’язана з неповерненням банками грошей своїм вкладникам, впливає на імідж банківської і судової систем держави та соціально небезпечна. Виникає вона через безладдя у фінансовій установі, а збільшується в судових інстанціях. Недостатня увага керівництва банку до роботи своєї служби безпеки переводить цю установу до категорії проблемних. Вкладники пікетують такі банки, залучають до вирішення своїх проблем судові інстанції та державні структури. Зазначені дії зазвичай закінчуються обіцянками і тривалими судовими процесами. Випадки неповернення грошей вкладникам ПАТ КБ «Приватбанк» не поодинокі. Судові позови приблизно 40 вкладників Правобережного відділення ПАТ КБ «Приватбанк» (далі – банк) м. Дніпропетровська з 2005 р. перебували в Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська в невизначеному стані. Згідно зі ст. 42, 49 Господарського кодексу України банк має відповідати за безладдя у своїй службі безпеки, менеджменті, бухгалтерії, відділі кадрів тощо. Право на існування такого банку, у якому порушується банківське законодавство, не гарантується збереження депозитів, створюються проблеми для громадян, має ставитися під сумнів. У якості прикладу пропонуємо аналіз судового процесу одного із вкладників з погляду чинного законодавства. Як все починалося 18 лютого 2005 р. вкладник уклав з банком договір депозитного вкладу із щомісячним нарахуванням відсотків на банківську платіжну картку (далі – БПК) і можливістю додаткових вкладень. Вклав гроші, одержав БПК і через місяць перевірив у банкоматі нараховані відсотки. Потім ще раз вклав гроші і перевірив нараховану суму. Умови договору дотримувалися: на БПК нараховувалися відсотки. Через п’ять місяців банк заявив у суді, що договір недійсний, підписаний заступником начальника відділення банку без доручення, а печатка банку старого зразка. Згідно з ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України правочин вважається схваленим, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Банк своїми діями схвалив укладення договору вкладу, а відбиток на договорі печатки старого зразка не є підставою для визнання правочину недійсним. 26 травня 2005 р. вкладник звернувся до банку із проханням повернути гроші, а йому повідомили, що питання повернення вкладу буде вирішене після службової перевірки. Згідно з п. 2 ст. 1060 ЦКУ банк зобов’язаний видати внесок на першу вимогу вкладника, а службова перевірка не є підставою для відмови в поверненні вкладу. Ст. 625 ЦКУ зобов’язує банк сплатити борг з урахуванням інфляції та 3% річних від простроченої суми. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. 18 липня 2005 р. вкладник подав до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву про повернення грошей, компенсацію збитків і арешт майна банку на суму вкладу. Тоді банк заявив у суді, що гроші нібито були отримані вкладником за БПК. У 20052006 рр. були проведені дві експертизи, які встановили, що підписи на касових документах про видачу грошей не належать вкладнику. Але банк заявив, що гроші вкладника викрадені невстановленою особою. У цій ситуації має місце неповернення боргу клієнту банку. Це відносини «банк клієнт», а не «клієнт невстановлена особа», якій банк в особі своїх працівників віддав кошти через порушення правил ідентифікації. Тому саме банк зобов’язаний повертати кошти клієнта. Зміна позовних вимог 15 лютого 2008 р. представники банку зажадали відводу судді. Після передачі справи новому судді процес затягли ще на два роки. Суддя ігнорував доводи вкладника про необхідність повернення грошей. Тоді вкладник, не відмовляючись від факту укладення договору, змінив позовні вимоги згідно з ч. 2 ст. 31 і ч. 1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України. Підставою нових позовних вимог стали касові документи, за якими гроші були передані банку. Але суд задовольнив тільки зустрічні вимоги банку про визнання договору недійсним. Рішення суду містило численні висновки, які характеризували банк з поганого боку. Так, у рішенні Жовтневого районного суду від 31.10.2008 р. сказано, що: договір не схвалювався і не виконувався, гроші і відсотки на рахунок не нараховувалися, депозитний рахунок не відкривався, договору немає в програмному комплексі і на паперових носіях, картковий рахунок не відкривався, договірні відносини відсутні, гроші банк одержав без достатніх правових підстав, гроші вкладника були викрадені невстановленою особою, майну вкладника нанесений збиток у результаті злочину. Висновки суду свідчать в основному про невиконання банком вимог банківського законодавства, а деякі навіть спотворюють саму його суть. Уявіть собі ситуацію: банк підписує з вкладником договір, три місяці приймає за квитанціями через касу значні суми коштів і нараховує на БПК відсотки, а на суді заявляє, що договірних відносин немає, усе оформлено не так, у всьому винний вкладник, а його гроші одержала «невстановлена особа». Усі сльози виплакані Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував рішення Жовтневого районного суду та зобов’язав банк виплатити вкладнику борг, але відмовив у відшкодуванні моральної шкоди. Пригноблений моральний стан вкладника, спричинений неповерненням грошей, погіршення стану здоров’я (інфаркт) і втрата працездатності залишилися поза увагою судової інстанції. Вкладник подав касаційну скаргу, але Верховний Суд України відхилив її, вважаючи, що через п’ятирічне неповернення грошей у вкладника вже не можуть виникнути моральні страждання. Тобто всі сльози виплакані! Водночас ухвалою ВСУ було відкрите касаційне провадження за скаргою банку про визнання договору недійсним. Більше того, ВСУ зупинив виконання рішення суду апеляційної інстанції про повернення грошей вкладнику, ще не отримавши матеріали справи і не маючи можливості розібратися по суті. Натомість гроші вкладника продовжують перебувати в банку. Вони знецінюються, і юридично вкладник вже не може вимагати компенсацію фінансових втрат, що й досі тривають через інфляцію, неодержану вигоду тощо. 7 жовтня 2009 р. ВСУ, не запросивши на засідання вкладника, заслухав лише представника банку, визнав договір нікчемним і проігнорував позовні вимоги вкладника. Суд не врахував, що вкладник просить повернути гроші з банку на підставі касових документів, а не депозитного договору. 6 листопада 2009 р. вкладник подав касаційну скаргу у зв’язку з винятковими обставинами. 29 грудня 2009 р. ВСУ відмовився її розглядати. Замість висновків На всі питання, що стосуються неповернення банком грошей, є відповіді в чинному законодавстві. Не на користь тих, хто намагається привласнити чужі гроші. Документально гроші були передані банку і залишаються власністю вкладника. Прагнення банку уникнути відповідальності і не повертати вкладнику гроші є очевидним фактом. Банк і судді п’ять років не квапилися, переносили засідання, розглядали питання повторних та економічних експертиз, банківського діловодства, влаштовували самовідвід тощо. Рішення ВСУ в цій юридично простій справі непросте, адже згідно з ним повертати чужі гроші банк не зобов’язаний. Ось така правда життя.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________