Характеристика інституту медіації на прикладі Німеччини

Парадигма відновного правосуддя – одна з новітніх форм кримінальної та кримінально-процесуальної політики, зумовлена пошуком нових реакцій держави на вчинення злочину. Найбільш розповсюдженою формою відновного правосуддя є медіація між потерпілим та особою, що вчинила злочин. Україна не залишилась осторонь сучасних тенденцій. Державні органи та громадські організації зробили деякі кроки, щоб з’ясувати суть та значення медіації і впровадити її у вітчизняну правову систему. Актуальним є дослідження зарубіжного досвіду застосування медіації, зокрема німецького. Обрання саме Німеччини пояснюється тим, що в її матеріальному праві є норма, яка за своїм змістом тотожна ст. 46 Кримінального кодексу України, а також значними успіхами в застосуванні медіації і тим, що до впровадження цей інститут передбачав значну кількість нормативних апробацій, практичних проектів, наукових та громадських дискусій. На розвиток медіації вплинули такі чинники:

• розчарування в можливості системи кримінального судочинства знизити рівень злочинності;
• фактичне виключення потерпілого з процесу прийняття рішення щодо злочину;
• міжнародний вплив, пов’язаний із розширенням практики відшкодування шкоди;
• бажання спрямувати кримінальну систему на автономне та ґрунтоване на консенсусі розв’язання кримінальних конфліктів.

Впровадження медіації розпочалося в 1984 р., коли в Гамбурзі учасники щорічного Форуму німецьких юридичних асоціацій виступили за подальший розвиток цього інституту. У цьому ж році були організовані чотири пілотні проекти у справах неповнолітніх у Брауншвейзі, Кельні та Мюнхені. Програма медіації стосовно повнолітніх вперше була застосована в Тюбінгені у 1984 р., а в 1987 р. була запроваджена в Дюссельдорфі та Штутгарті. На той час всі ці проекти реалізовувала Судова служба допомоги, що мала статус публічної організації та була частиною системи кримінального судочинства. Медіація між потерпілими та неповнолітніми правопорушниками згідно із Законом «Про ювенальну юстицію», прийнятим ще в 1953 р., мала вигляд відшкодування шкоди або вибачення. Закон від 10.07.1990 р. вніс доповнення до цього документа, що збільшили значення медіації. Зокрема, ст. 45 і 47 дозволяють прокурору припинити судове розслідування, а судді – закрити справу в разі відновних дій правопорушника по відношенню до потерпілого. У разі вчинення тяжчих злочинів або за наявності судимості прокурор зобов’язаний розпочати службове розслідування, але водночас може взяти до уваги результат медіації. До того ж суддя отримав можливість, не застосовуючи кримінальну репресію, застосовувати будь-які засоби з метою досягнення згоди між потерпілим та правопорушником. Поява подібної законодавчої конструкції пояснюється в літературі значним успіхом програми «Кельнський баланс», відповідно до якої недержавна асоціація, що працювала з молодими правопорушниками (14–21 року) та потерпілими, досягала відшкодування останнім шкоди та примирення сторін конфлікту. Медіація у справах щодо повнолітніх застосовується на основі положень ст. 153 Кримінально-процесуального кодексу Німеччини (Strafprozeordnung, StPO) і ст. 46 та 46а Кримінального кодексу Німеччини (Strafgesetzbuch, StGB). Стаття 153 передбачає, що прокурор за згодою суду та обвинуваченого має право відмовитися від публічного обвинувачення у справах про кримінальні проступки за умови відшкодування заподіяної шкоди та проведення медіації. Прокурор та суддя повинні на кожній стадії процесу перевіряти, чи можлива медіація. У відповідних справах вони повинні ініціювати процедури медіації з передачею сторонам усіх можливостей для досягнення компромісу. Проте така процедура не може відбутися, якщо потерпілий проти цього. Стаття 46 Кримінального кодексу Німеччини говорить, що, призначаючи покарання, слід враховувати посткримінальну поведінку правопорушника, а саме його бажання відшкодувати заподіяну шкоди, а також провести медіацію з потерпілим. Відповідно до ст. 46а в разі проведення медіації чи виплати потерпілому компенсації суд може: скасувати покарання (якщо можливий строк позбавлення волі не перевищує один рік та/або розмір штрафу не перевищує 360-кратний розмір добового штрафу) або скоротити строк покарання (застосовується до вироків зі строком покарання більше одного року позбавлення волі) У Німеччині багато асоціацій і служб, які пропонують послуги медіації між потерпілим та правопорушником. Вони є підрозділами ювенального суду, частиною соціальних організацій або функціонують незалежно. Їх фінансують з різних джерел і в різному розмірі: за рахунок місцевих бюджетів, спрямованих на соціальні цілі, з бюджетів ювенальних судів, з державних та приватних фондів. Розмаїття джерел фінансування заважає точно підрахувати витрати на медіацію. Відрізняються і самі служби медіації. Більшість із них працюють виключно з неповнолітніми правопорушниками. Одні за рік проводять 100 і більше медіацій, інші – лише до десяти. Служби медіації, що працюють у складі інших структур, поділяються на три типи:

• ті, що комбінують медіацію з послугами щодо надання допомоги потерпілим;
• ті, що комбінують медіацію з послугами щодо надання допомоги правопорушникам;
• ті, що займаються виключно медіацію.

Говорячи про медіацію з повнолітніми, слід нагадати про діяльність неприбуткової громадської організації «ВААГЕ Ганновер», яка була створена в 1990 р. Медіатори цієї організації разом із прокурорами визначили критерії придатності справ для розгляду за процедурою медіації. У Німеччині немає загальнонаціональних стандартів проведення медіації. Кожна федеральна земля може розробляти власні практичні рекомендації. Вони можуть стосуватися таких стандартних питань, як суть угоди між сторонами, або переліку злочинів, що передаються на медіацію. Якщо метою медіації є закриття справи, ідеться про незначні правопорушення або злочини середнього ступеня тяжкості, якщо ж мета – пом’якшення покарання, на медіацію передають усі злочини. Стандарти проведення медіації можуть приймати і громадські організації. Так, Бюро з послуг медіації і розв’язання конфліктів у федеральній землі Кельн розробило стандарти навчання медіаторів. Усі медіатори поділяються на професіоналів і волонтерів, проте спеціальна кваліфікація не є необхідною умовою подальшої роботи. Достатньо пройти базовий тренінг. У Німеччині є два основні джерела інформації про медіацію. Перше об’єднує зусилля департаментів криміналістики чотирьох університетів. Другим джерелом є загальнонаціональне дослідження, що базується на даних організацій, які здійснюють медіацію. Дослідження фіксує проведення 9 тис. медіацій. Наразі кількість проведених медіацій може сягати 25 тис. на рік. Близько 70% справ у Німеччині передаються на медіацію з ініціативи прокурора. Ініціаторами цього процесу можуть бути також потерпілий, правопорушник і соціальний працівник. Кількість справ, переданих суддями, становить лише 2%. Активне впровадження медіації зумовлене світовими тенденціями і тим, що держава визнає: офіційне кримінальне правосуддя не може зменшити злочинність, а потерпілі мають займати центральне місце в судочинстві.