Правові аспекти диверсифікації поставок природного газу

Основним законодавчим актом, який регулює відносини в нафтогазовій галузі, є Закон України «Про нафту і газ» від 12.07.2001 р. № 2665-ІІІ з наступними змінами і доповненнями. У газовій сфері цей документ регулює відносини, пов’язані з: геологічним вивченням нафтогазоносності надр; розробкою родовищ нафти і газу; особливостями користування нафтогазоносними надрами; видобутком, транспортуванням, зберіганням та використанням газу. Оскільки забезпечення надійного та ефективного функціонування газової галузі дуже важливе, серед принципів державної політики є такі, що гарантують безпеку та надійність постачання газу: державне управління та державне регулювання в газовій галузі; збереження цілісності, забезпечення надійності та ефективності функціонування Єдиної газотранспортної системи України (далі – ЄГТСУ); створення умов для розвитку та підвищення ефективності діяльності газової галузі, безпеки експлуатації об’єктів газової галузі, раціонального споживання газу та впровадження енергозберігаючих технологій, у тому числі обладнання газопроводів газотурбінними та турбодетандерними установками; додержання єдиних державних норм, правил і стандартів усіма суб’єктами відносин, пов’язаних з видобутком, транспортуванням, постачанням і використанням газу; сприяння розвитку конкурентних відносин на ринку газу. Основними законодавчим актами, що регулюють розробку і застосування стандартів, технічних регламентів та процедур оцінки відповідності, є закони України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» і «Про стандартизацію». Відповідно до ст. 4 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» об’єктами стандартизації та технічного регулювання є продукція, процеси та послуги, зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування, системи управління якістю і системи екологічного управління. Технічні регламенти приймаються законами України або нормативно-правовими актами Кабінету міністрів України. У них визначаються характеристики продукції, пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, у тому числі відповідні положення, дотримання яких є обов’язковим. Технічний регламент може містити і вимоги до термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи способу виробництва. Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» вимагає обов’язкової відповідності введених в обіг в Україні продукції, процесів та послуг технічним регламентам. Слід зазначити, що останнім часом не було прийнято жодного технічного регламенту в газовій сфері. Уряд ухвалив окремі технічні регламенти, пов’язані з технічним регулюванням виробництва і впровадження приладів та обладнання, що працює на газоподібному паливі (Технічний регламент приладів, що працюють на газоподібному паливі, Технічний регламент водогрійних котлів, що працюють на рідкому чи газоподібному паливі). Стандартом є документ, розроблений та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, у тому числі продукції, процесів або послуг, і дотримання яких є необов’язковим. Стандарти різняться за рівнем органу, який приймає чи схвалює нормативні документи зі стандартизації, і поділяються на: національні стандарти, правила усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені Держспоживстандартом, а також видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування; стандарти, технічні умови та правила усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими державними органами та організаціями, що займаються питаннями стандартизації (галузеві стандарти), а також видані ними каталоги. Застосування стандартів є обов’язковим, коли цього вимагають технічні регламенти. В інших випадках стандарти застосовують на добровільних засадах. Крім того, виокремлюють державні та галузеві будівельні стандарти, які мають безпосереднє відношення до газової галузі, оскільки забезпечують технічне регулювання процесів створення (будівництва) об’єктів газової інфраструктури, а також технічне регулювання процесів створення систем газопостачання на підприємствах, об’єктах соціально-культурної, житлової сфери тощо. Окремі питання технічного управління ЄГТСУ регулюються документами НАК «Нафтогаз України» та її дочірньої компанії «Укртрансгаз», яка є системним оператором і здійснює диспетчерське (оперативно-технологічне) управління ЄГТСУ відповідно до Закону України «Про нафту і газ». Що ж стосується правового регулювання диверсифікації поставок природного газу, слід зазначити, що зараз Україна отримує природний газ для власного споживання за імпортними поставками з Російської Федерації. Оскільки законодавчо вимога відносно диверсифікації поставок газу в Україну не встановлена, завдання щодо диверсифікації поставок газу були сформульовані в нормативно-правових актах Кабінету міністрів України, що мають програмний характер, зокрема в: Енергетичній стратегії України на період до 2030 р., що затверджена розпорядженням Уряду від 15.03.2006 р. № 145-р; Плані заходів на 2006– 2010 рр. щодо реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2030 р., затвердженому розпорядженням Уряду від 27.07.2006 р. № 436-р. Енергетична стратегія визначає, що перспективними джерелами імпорту газу в Україну можуть бути: Туркменістан, Казахстан (з використанням системи діючих газопроводів), Азербайджан, Іран, Ірак, у тому числі з використанням перспективного газопроводу «Набукко» (розробляється програмою INOGATE під егідою Європейського Союзу), траса якого проходитиме через Туреччину, Болгарію, Румунію та Угорщину. Енергетична стратегія передбачає розробку програми диверсифікації постачання природного газу в Україну, у рамках якої треба буде вибрати конкретні варіанти диверсифікації надходження природного газу в країну. Чинники, з урахуванням яких необхідно розглядати можливі альтернативи постачання природного газу в Україну, сформульовані так: диверсифікація джерел та шляхів постачання газу в Україну – стратегічний напрям; альтернативні джерела та шляхи постачання газу в Україну мають бути узгоджені з перспективами постачання газу до країн ЄС, передбаченими програмою INOGATE. Поки ж програма диверсифікації постачання природного газу в Україну, на жаль, не затверджена.