Удосконалення нормативів для приватної медицини

Не секрет, що сьогодні державні та комунальні заклади охорони здоров’я не задовольняють попит на медичні послуги. Крім того, якість послуг, які надають ці закладати, залишає бажати кращого. У зв’язку з цим в Україні активно розвиваються приватні медичні центри, які намагаються слідкувати за появою новітніх технологій, пропонувати нові медичні послуги та постійно покращувати їхню якість. Проте, як свідчить практика, правове регулювання приватної медицини є недосконалим. Точніше, його взагалі немає. Так, чинне законодавство України не містить термінів «приватна медицина», «приватний медичний центр» і «приватна клініка». Більше того, в законодавстві немає поняття «медична послуга» та порядку її ціноутворення. Усе це спричиняє певні труднощі для приватної медицини, створює проблеми в діяльності приватних медичних закладів, центрів, клінік тощо. Керівники компаній та юристи у сфері приватної медицини намагаються вирішити ці проблеми шляхом регулювання діяльності приватних медичних закладів за аналогією з державними та комунальними закладами охорони здоров’я. Усі вони проходять процедуру ліцензування та акредитації. Але приватні заклади підконтрольні не лише органам охорони здоров’я: нарівні з іншими суб’єктами підприємницької діяльності вони підпадають під перевірки управління захисту прав споживачів, інспекції з контролю за цінами, інспекції з праці, податкових установ, пожежної інспекції, санепідемстанції тощо. І цей список не є вичерпним. На жаль, перелік законодавчих прогалин та труднощів, які вони породжують, досить великий. До нього необхідно додати ще й проблеми, характерні для державних та комунальних закладів охорони здоров’я: відсутність законодавчо затверджених амбулаторних форм, протоколів надання медичної допомоги, стандартизації медичних послуг тощо. Однак почнемо з початку, точніше з фундаменту. Кожному по безоплатній медицині! Стаття 49 Конституції закріпила право кожного на отримання безоплатної медичної допомоги в державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Конституційний Суд у своєму Рішенні від 29.05.2002 р. дав офіційне роз’яснення, згідно з яким у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу і без попереднього, поточного чи наступного розрахунку за неї. КСУ зазначив, що поняття «медична допомога», умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування та використання добровільних медичних фондів, порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі в державних та комунальних закладах охорони здоров’я та перелік таких послуг мають бути визначені законом. Незважаючи на те що і Конституція, і згадане Рішення КСУ говорять про безоплатність медичних послуг у державних та комунальних закладах охорони здоров’я, трапляються випадки, коли приватні медичні заклади наражаються на перевірки з боку прокуратури, за результатом яких останні виносять приписи або протести про неможливість надання послуг приватними клініками чи центрами медичних послуг на платній основі. Звичайно, такі висновки прокуратури суперечать чинному законодавству та створюють додаткові незручності для приватних медичних закладів. Це може спричинити спір, який можна вирішити тільки в судовому порядку. Щоб остаточно вирішити це питання, треба внести відповідні зміни до законів. Особливої актуальності воно набуває, зважаючи на намір законодавця запровадити в Україні обов’язкове медичне страхування. Так, постановою ВР від 21.10.2009 р. були схвалені рекомендації щодо шляхів реформування охорони здоров’я та медичного страхування в Україні. Цей документ передбачає запровадження обов’язкового медичного страхування, збільшення фінансування медичної галузі за рахунок бюджетних коштів, перехід до ринкових відносин у цій галузі, створення єдиної методики визначення вартості медичних послуг і стандартів надання медичної допомоги, а також поступовий перехід до прогресивних форм господарювання у сфері охорони здоров’я. Як бачимо, у наведеному переліку немає згадки про внесення змін до законодавства з метою розв’язання питання безоплатності медичних послуг та вдосконалення нормативної бази, що регламентує діяльність приватного медичного сектора, а також про визначення місця приватного медичного закладу в загальній системі закладів охорони здоров’я. Про розвиток приватної медицини Єдиним документом, який пропонує внести доповнення до ст. 49 Конституції та Закону «Про основи законодавства України про охорону здоров’я», щоб закріпити гарантії існування приватних медичних закладів нарівні з державними та визначити, що на безоплатній основі медичні послуги надаються тільки в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, є проект Концепції комплексної соціальної загальнодержавної програми «Розвиток приватної системи охорони здоров’я України на період 2010–2020 рр.». Зазначений проект був підготовлений Українською федерацією роботодавців охорони здоров’я з урахуванням досвіду російських колег та винесений на обговорення членів цієї організації. Рішення, які будуть прийняті за результатами обговорення документа, планують передати для опрацювання до відповідного комітету ВР. Крім того, проект містить пропозиції щодо створення загальнодержавної системи приватної медицини з веденням загальнодержавного Реєстру підприємств, установ та закладів приватної медицини, фармації і виробників товарів та виробів медичного призначення. Також пропонується, щоб суб’єкти приватної медицини брали безпосередню участь у реалізації програм Фонду соціального страхування профілактики професійних захворювань, виробничих травм, їх лікування, оздоровлення та реабілітації, спільно з органами місцевої влади розробляли та реалізовували на державне замовлення програми оздоровлення та диспансеризації населення, регіональні програми розвитку приватного сектора медицини. Втілення згаданих пропозицій в життя, звичайно, поліпшило б умови існування приватної медицини. Заходом, який також сприяв би розвитку приватної медицини, є запровадження обов’язкового медичного страхування. Проте поки зусилля законодавця у цьому напрямі не закінчувалися успіхом. Перший відповідний законопроект був зареєстрований у ВР ще у 2001 р., проте не дійшов навіть до другого читання. Сьогодні у парламенті зареєстровані проекти законів України «Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування в Україні», «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» і «Про фінансування охорони здоров’я та медичне страхування». Основна відмінність між цими законопроектами полягає у визначенні органу, через який здійснюватиметься страхування. Цю функцію покладають на приватні страхові компанії, Фонд загальнообов’язкового державного медичного страхування або Фонд медичного страхування. Істотні відмінності є і в розмірі відрахувань. Крім того, жоден із цих законопроектів не містить норм, які визначали б місце приватних медичних центрів у загальній схемі обов’язково медичного страхування, закріплювали випадки та умови участі цих установ в обов’язковому медичному страхуванні. Водночас зазначені проекти містять поняття «медична послуга». Це результат професійної діяльності медичних працівників, який має вартісну оцінку та спрямований на задоволення потреб суспільства в охороні здоров’я. Вартість послуг за методикою Що ж до відсутності єдиної методики утворення вартості медичних послуг, то цю проблему вже вирішують. Зокрема, згідно з наказом МОЗ «Про розробку методики визначення вартості медичних послуг» від 20.10.2009 р. № 72 державному підприємству «Український інформаційно-обчислювальний центр МОЗ України» в строк до 01.06.2010 р. доручено розробити таку методику. Поки невідомо, чи поширюватиметься вона на приватні заклади охорони здоров’я. Утім, зважаючи на пропозиції включити приватні медичні заклади до загальної системи закладів охорони здоров’я, розроблена методика має застосовуватися і до приватного сектора. Особливо у випадках надання послуг у сфері обов’язково медичного страхування. Адже саме завдяки цьому можна уніфікувати підхід до розрахунку вартості медичних послуг. Інша проблема, яка також перебуває на стадії законодавчого вирішення, – покращення якості медичної допомоги шляхом впровадження системи стандартизації послуг за європейськими принципами та принципами доказової медицини. Так, ще наказом МОЗ від 25.06.2008 р. № 340 був затверджений План заходів на виконання Концепції управління якістю медичної допомоги в галузі на період до 2010 р. А сама Концепція була затверджена постановою Кабінету міністрів України від 13.06.2007 р. № 815. На виконання зазначеного Плану була запроваджена уніфікована методика розробки клінічних настанов, медичних стандартів, протоколів медичної допомоги на засадах доказової медицини, затверджена сумісним наказом МОЗ та Академії медичних наук від 19.02.2009 р. № 102/18. Ця методика регламентує процес розробки стандартів медичної допомоги, створення та адаптації клінічних рекомендацій, які містять усю необхідну документацію, у тому числі протоколи надання медичної допомоги. Сьогодні всі розроблені документи проходять апробацію у відповідних закладах охорони здоров’я. У разі виявлення неточностей та необхідності доповнень вони будуть направлені на доопрацювання і тільки після офіційного затвердження відповідним органом зможуть отримати обов’язковий нормативний характер. Звичайно, ця процедура досить тривала та потребує чималих ресурсів. Проте сподіваємось, що в результаті ми отримаємо «живі» стандарти та документи, які можна буде використовувати на практиці без труднощів та суперечок. Отже, держава намагається вдосконалити приватну медицину. Це вселяє надію, адже будь-який результат кращий за його відсутність. А представникам приватної медицини не слід забувати народну мудрість: спасіння потопаючого – справа рук самого потопаючого.