Правосуддя: зроблено в Німеччині Німеччина – одна з провідних країн у сфері не тільки економіки, але й права. Тому український законотворець, розробляючи законодавчі новинки, намагається враховувати досвід цієї європейської країни. Допомагає в цьому Німецький фонд міжнародного правового співробітництва (далі – Фонд), створений у 1992 р. за ініціативи колишнього федерального міністра юстиції доктора Клауса Кінкеля, щоб забезпечувати міждержавне правове співробітництво.
Докладніше про роботу Фонду та особливості німецького правосуддя газеті «Правовий тиждень» розповів юридичний радник Фонду Геннадій РИЖКОВ.
– За допомогою Фонду чимало німецьких законодавчих актів було перекладено українською та російською мовами. У рамках яких проектів здійснювалися ці переклади?
– Переклади – результат співробітництва Фонду з українськими установами. Коли державний орган України звертається з відповідним запитом, Фонд проводить експертні консультації. А під час таких консультацій за потреби здійснюється переклад різноманітних німецьких документів, починаючи із законів і закінчуючи висновками щодо законопроектів чи наукових праць про те, як діють і застосовуються в Німеччині норми тієї чи іншої галузі права. Якщо накопичується достатня кількість перекладених документів, Фонд публікує їх у вигляді невеликих брошур.
Наприклад, у далекому 1993 р. на пропозицію Міністерства юстиції України, а згодом – і створених Кабінетом міністрів робочих груп, які зайнялися проектами щодо реформи адміністративного права, експерти Фонду долучились до розробки нового законодавства України в галузі загального адміністративного права, адміністративного процедурного права та адміністративного судочинства. Цілком природно, що в рамках такого співробітництва відбувався обмін досвідом і німецькі фахівці посилались на відповідне законодавство Німеччини. Тому Фонд вирішив опублікувати робочі переклади німецьких нормативних актів – Закону про адміністративну процедуру та Кодексу адміністративного судочинства, додавши до них деякі доповіді німецьких експертів.
Друга збірка матеріалів стосувалася судового устрою в Німеччині, законодавчого закріплення статусу суддів і критеріїв відбору на суддівські й адміністративні посади в судах. Активне співробітництво експертів Фонду та міжвідомчої робочої групи з питань попереднього ув’язнення в рамках реформування пенітенціарної системи України стало приводом для видання збірки матеріалів щодо правового врегулювання попереднього ув’язнення в Німеччині та деяких інших європейських країнах.
– Які механізми правового регулювання Україна могла б запозичити з німецького законодавства?
– Німеччина – одна з провідних країн у сферах економіки та права. Більше того, у цих галузях вона завжди була прикладом для наслідування. Наприклад, ще царська Росія запозичила з німецького кримінального права деякі визначальні принципи і догматичний підхід до регулювання.
Тому український законодавець зацікавлений в ознайомленні з німецьким досвідом. Тим більше що німці не нав’язують свою думку, а лише показують, як працює той чи інший правовий механізм у їхній країні. Наприклад, робоча група, яка свого часу розробляла Цивільний процесуальний кодекс України, ознайомлювалась із німецькими механізмами правового регулювання, особливо з тими, які покликані прискорити розгляд справ. Увагу законотворців привернув, зокрема, такий спосіб спрощення цивільного судочинства, як судовий наказ, який згодом з’явився і в українському цивільному процесі. У Німеччині близько 40% простих справ взагалі не доходять до судового розгляду, а вирішуються саме на цій стадії процесу.
Український законодавець, приймаючи нове законодавство, намагається гармонізувати його з європейським правом. А Німеччина, яка є активним членом Європейського Союзу, гарантує відповідність свого законодавства нормам ЄС. Тому, цікавлячись німецьким досвідом правового регулювання, можна вбити одразу двох зайців: з’ясувати, як працює те чи інше національне законодавство в Німеччині, а також як Німеччина імплементувала в нього відповідні норми ЄС .
– Які особливості німецького правосуддя?
– Особливостей дуже багато. Зважаючи на федеральний устрій Німеччини, судді судів загальної юрисдикції першої та другої інстанцій призначаються не органами Федерації, а органами або урядами відповідних федеральних земель. Причому кожен суб’єкт Федерації регулює це питання дещо по-різному. У багатьох землях існують спеціальні комісії з призначення суддів, у деяких рішення приймає виключно міністр юстиції. Своєю чергою, на федеральному рівні є відповідна комісія в парламенті, яка цим і займається. Перш ніж призначити суддів безстроково до досягнення пенсійного віку, їх призначають на випробний термін, який зазвичай триває біля двох, а іноді й до п’яти років.
Судова система Німеччини ще й з огляду на історичні традиції не викликає жодних сумнівів у незалежності та неупередженості. Німецька система правосуддя, на мій погляд, одна з найефективніших у світі з погляду забезпечення незалежності суддів. Хоча судовому процесу притаманні як позитивні, так і негативні риси. На відміну від українського процесуального права, у німецькому не так багато жорстких судових строків. Тож тривалість процесу залежить від завантаженості та сумління судді. Хоча навіть за відсутності строків усі судді працюють доволі ефективно і намагаються розглядати всі свої справи якнайшвидше.
– Яким чином обчислюється сума судових витрат?
– Судові витрати в Німеччині залежать від ціни позову. Законодавство передбачає чіткі правила обчислення судових витрат. Крім того, у Німеччині є ефективна система надання допомоги щодо несення стороною процесуальних витрат. Якщо особа, яка звертається до суду, є малозабезпеченою і не може дозволити собі адвоката, сплатити судові збори та процесуальні витрати, вона разом із позовом чи під час розгляду справи може подати клопотання про надання допомоги в несенні процесуальних витрат, додавши до нього документи, перелік яких чітко прописаний у законі.
Суддя, виходячи з наявних матеріалів справи, але не розглядаючи справу по суті, визначає, чи потребує цей заявник відповідної допомоги. Якщо так, держава компенсує заявникові левову частку його витрат на судовий розгляд спору. На таку компенсацію з держбюджету щороку виділяють близько 400–500 млн євро. Ця система доволі ефективна.
– Чи використовуються в Німеччині процедури медіації?
– Так, особливо останнім часом. З’явилась своєрідна юридична мода: кожна галузь правосуддя, а їх у Німеччині п’ять, вважає за правило популяризувати процедури медіації. Тим більше що це сприяє розвантаженню судів і дозволяє їм концентруватися на дійсно важких судових справах.
У рамках цивільного судочинства процедури медіації використовують уже багато років, а зараз вони поширилися навіть на сферу публічно-правових спорів. Наприклад, на відміну від українських, німецькі судді навіть у рамках процесу часто агітують сторони укласти мирову угоду. Свого часу я познайомився із суддею загального суду, якого на той час називали чемпіоном з укладання між сторонами подібних мирових угод.
У судах визначені судді-медіатори, які окрім «нормального» правосуддя готові і до такої діяльності. Якщо сторони вважають за потрібне, вони можуть звернутися до такого судді як до медіатора, який уже не в цивільному чи адміністративному процесі, а в рамках медіації намагатиметься знайти компроміс. До речі, справи в судах Німеччини розподіляються на підставі так званих планів розподілу справ. Цей порядок закріплений у Законі про судовий устрій і є ще однією гарантією незалежності суддів та неможливості втручання голів судів у відповідний процес.
З’являються і незалежні центри медіації, представлені насамперед адвокатами, які пропонують себе в якості медіаторів. Суди дуже позитивно ставляться до цієї тенденції та підтримують її, адже зацікавлені в тому, щоб зменшити своє навантаження. Процедури медіації знаходять підтримку і у сторін процесу, адже суттєво зменшують їхні витрати. Крім того, медіація робить необов’язковим залучення адвоката, якого вимагає німецьке процесуальне законодавство.
– Ви сказали, що в Німеччині п’ять галузей правосуддя. Які це галузі?
– Суди загальної юрисдикції розглядають цивільні правові спори (у тому числі комерційні), кримінальні справи, а також справи, не віднесені до компетенції судів спеціалізованого судочинства. Можна сказати, що система загальних судів є триланковою: суди земель, вищі суди земель та Федеральна судова палата. У Німеччині, на відміну від України, немає поділу на цивільні та господарські суди. Цивільний процес передбачає особливості розгляду так званих комерційних спорів. Але вони діють у рамках принципів єдиного процесу – цивільного.
Поряд із судами загального судочинства є так зване загальне адміністративне судочинство такого ж типу, що і в Україні. У галузі адміністративного судочинства діють три інстанції: дві на рівні федеральних земель (адміністративні суди та вищі адміністративні суди земель) і одна на рівні федерації (Федеральний адміністративний суд).
Є ще дві спеціальні адміністративні юрисдикції: фінансове судочинство (розгляд спорів у галузі податків і зборів) і соціальне судочинство (спори, пов’язані з різними галузями соціального страхування). Перше складається із двох інстанцій, а друге – із трьох.
Суди, що розглядають трудові спори, мають трисходинкову будову, яка передбачає першу та другу інстанції на рівні федеральних земель і федеральну інстанцію – Федеральний трудовий суд.
Розмову вела Катерина ФОМІНА
«Правовий тиждень»
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|