«Перекройка» системи судочинства

Реформа, на яку давно чекає вітчизняне правосуддя, не за горами. Проте, як виявилось, вона не лише принесе позитивні процесуальні зміни, але й значно перекроїть систему судочинства. Поряд із Верховним Судом України, що зазнає скорочення штату та повноважень, жертвою реформи стануть військові суди, ліквідація яких запланована на найближчий час. Висвітлити проблеми судової реформи та, зокрема, ліквідації військових судів «Правовий тиждень»  попросив президента Асоціації суддів України, голову Ради суддів військових судів Олега Присяжнюка. – Необхідність комплексного реформування судової системи очевидна. Які положення реформи, запропонованої Президентом, ви підтримуєте і що, на ваш погляд, не слід змінювати? – Дійсно, проблема реформування судової системи назріла і охоплює великий масив питань. У першу чергу судова реформа має вдосконалити систему захисту прав громадян, забезпечивши її ефективність та дієвість. Запровадження розумних строків розгляду справ, а також доступного в часі рішення апеляційної та касаційної інстанції теж має бути основним завданням. Що ж стосується реформи системи судоустрою, то до неї слід застосовувати виважений підхід. Ідеально було б проводити цю реформу поетапно, виходячи з фінансових можливостей держави. Вважаю, що поетапність перетворень дозволить перевірити дієвість і практичну користь реформування, уникнувши при цьому помилок. Ми вже маємо досвід проведення «малої судової реформи», яка залишила більше запитань, ніж дала відповідей. Тому сьогодні, попри велику кількість корисних і позитивних новел, запропонованих реформою, не треба намагатися здійснити все й одразу. Краще проводити ті зміни, які не передбачають великого фінансового навантаження на бюджет. Скажімо, чудово прописана новела щодо призначення суддів та їх професійної освіти може зайти у глухий кут через те, що Академія суддів не має засобів для такої масштабної діяльності – ні  технічних, ні матеріальних. І таких прихованих проблем у проекті реформи чимало. Крім того, незрозуміло, хто візьме на себе функцію впровадження реформи в життя, адже реформування не закінчується з написанням відповідного законопроекту, а лише розпочинається. Необхідно чітко визначити відповідальних осіб, які вирішуватимуть поточні питання реформування і забезпечуватимуть необхідні законодавчі поправки. – Призначення суддів на адміністративні посади Вищою радою юстиції – ще одна новація, запропонована реформою.  Як має врегульовуватись це питання? – Голова суду, дійсно, має зосереджуватись виключно на адміністративних функціях. Основним його завданням є забезпечення діяльності установи, яку він очолює. Але за сьогоднішнього рівня фінансування судів це доволі непроста робота. Доводиться «крутитись»,  постійно підтримувати контакт із судовою адміністрацією, казначейством, розумітися на фінансах та бюджеті. Тому обіймати цю посаду може лише людина з господарською жилкою, що користується авторитетом та повагою в колективі. Щоб унеможливити вплив на голову суду, треба забезпечити гідне фінансування його діяльності. Тому дещо дивною, на мою думку, є пропозиція призначати на цю посаду згори, зокрема через ВРЮ. Враховуючи специфіку роботи, обрання голови суду слід віддати на розгляд суддівського самоврядування  або безпосередньо судів. – Робоча група з питань судової реформи при Президентові вирішила радикально і в короткі строки змінити систему військової юстиції. Якими є причини та передумови прийняття цього рішення? – Розробники реформи керувалися логікою економії бюджетних коштів, вказуючи на низький рівень завантаженості військових судів справами. Одразу заперечу логіку економії: ліквідація військових судів за приблизними підрахунками коштує близько 80 млн грн., а їх щорічне  утримання обходиться бюджету у 25–27 млн грн. Чи настільки ми багаті, щоб ліквідувати військові суди і стикнутися з низкою проблем, вирішення яких потребуватиме ще більших витрат? Сьогодні ми, дійсно, маємо невелике порівняно із судами загальної юрисдикції навантаження. Проте характер справ, які ми вирішуємо, не дозволяє передати їх до загальних судів із кількох причин. Перша – відсутність у цих судах відповідної матеріально-технічної бази, необхідної для розгляду справ з грифом «таємно». Цих справ не багато, проте їх розгляд вимагає відповідних приміщень для роботи з матеріалами, що містять державну таємницю, та наявності самих матеріалів. Отже, постає питання відповідного нормативного та інформаційного забезпечення загальних судів, відсутність якого призведе або ж до значних витрат на його забезпечення, або ж до неминучого затягування процесуальних строків розгляду справи. Нормативну базу діяльності силових структур, яку мають військові суди, дуже непросто передати у відання місцевих судів, зважаючи як на її обсяги, так і на велику кількість судів, які потребуватимуть такого забезпечення. Важлива і спеціальна підготовка, адже фахівець з військового права зазвичай має дві освіти й особистий досвід військової служби, розуміє суть і дух тих норм, якими керується, приймаючи рішення. Низка питань, що виникають під час проходження військової служби та складають близько 70% від їх загальної кількості, вирішуються локально за місцем розташування військової частини, що є запорукою швидкого й ефективного захисту прав військовослужбовців і що, на жаль, нереально при розгляді цих справ загальними судами. – Якщо  військову юстицію не ліквідують, а вирішать реформувати, які зміни треба буде  запровадити в першу чергу? – Щоб відповісти на це запитання, слід звернутися до міжнародного досвіду і того досвіду організації діяльності військової юстиції, який ми мали раніше. Насамперед треба забезпечити нормальну завантаженість суддів. 200 справ на місяць, які суддя розглядав у нашій системі у 2002–2005 рр., не викликали нарікань і розвантажували судову систему загалом. Отже, у провадження військових судів слід повернути адміністративні справи, справи у сфері військового управління та соціального захисту військовослужбовців. Військовий суд, на розгляді в якому перебуватимуть близько 20 категорій справ, забезпечить їх ефективний розгляд протягом розумного строку і зменшить завантаженість загальних та адміністративних судів. За приклад можна взяти систему військових судів Росії, яка задовольняє понад 80% заяв та скарг військовослужбовців і дійсно захищає їхні права. Також потрібно звернути увагу на досвід Франції, яка, ліквідувавши систему військових судів, через чотири роки була змушена розпочати процедуру їх відновлення. А створення такої системи коштуватиме державі приблизно 300 млн грн. Зауважу, що вітчизняна система військових судів добре збалансована з погляду  незалежності суду і є зразком демократичності порівняно, наприклад, із США, де командир частини затверджує вирок суду, а суддів призначає міністр оборони. Ми розробили пропозиції щодо реформування військової юстиції та зібрали рекомендації, зокрема в ході проведення Міжнародної  науково-практичної  конференції, присвяченої захисту прав і свобод військовослужбовців, ролі військової юстиції у їх практичному захисті та місцю військових  судів у системі судоустрою правової держави. Усі матеріали подані на розгляд робочої групи з питань судової реформи та профільного Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя. – Припустімо, що реформа судоустрою буде проведена так, як і було заплановано її розробниками та ліквідація військових судів стане беззаперечним фактом, як вирішуватиметься питання здійснення правосуддя щодо військовослужбовців, які перебувають за межами України? – Проект судової реформи, розроблений робочою групою при Президенті, відповіді на це питання не дає. Відсутність законодавчого регулювання цієї проблеми залишає військовослужбовців, що проходять військову службу в складі миротворчих місій та міжнародних контингентів по суті без права на звернення до правосуддя за захистом своїх прав. Крім того, не маючи власних судів на територіях базування наших військових формувань, у разі конфлікту з місцевим населенням ми віддаємо своїх громадян у руки правосуддя країни, де вони перебувають. А деякі з цих країн мають не таке ліберальне законодавство як в Україні та не мають звичаю екстрадиції. В мене є серйозний сумнів, що при передачі справ військової юстиції загальним судам, хтось з цивільних суддів виявить бажання їхати у відрядження, приміром, до Африки. – Чи є можливим еволюційний шлях ліквідації військової юстиції (як через зменшення чисельності власне збройних сил, так і факту зменшення кадрового потенціалу) та чи зможуть фахівці з військової юриспруденції реалізувати себе в роботі у системі загальних судів? – Наразі питання кадрового питання у військових судах не стоїть – ми забезпечені кадрами та маємо значний, а головне якісний кадровий потенціал. Питання ж реалізації військового судді в системі загальних судів хоч і болюче, проте не проблемне. Болюче – тому що кожен військовий суддя є висококласним спеціалістом у своїй сфері й офіцером. Адаптація в системі загальних судів не проблема, адже ми маємо відповідний рівень юридичної підготовки. Це підтверджує той факт, що колишні військові судді, які вирішили змінити специфіку роботи, сьогодні успішно працюють в системі загального судочинства, в різних інстанціях господарського та адміністративного судочинства.  Розмову вів Георгій ЯЦУНСЬКИЙ
«Правовий тиждень»