Всі рубрики


Право на судовий захист

Хоча ст. 1 Конституції і проголосила Україну правовою державою, а низка законодавчих актів і міжнародних угод гарантувала кожному українцю право на судовий захист, реалізувати це право на практиці часто неможливо. Навіть маючи рішення суду на власну користь, не завжди вдається домогтися його виконання. Зрештою право на судовий захист стає безглуздим, якщо держава не забезпечує обов’язкове виконання рішень суду.      Є ліцензія – маєш імунітет Навіть запровадження кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду майже не покращило ситуацію. Адже держава сама ставить під сумнів необхідність обов’язкового виконання судових рішень. Так, у деяких випадках законодавчо встановлено заборону на стягнення боргу з підприємств, яким надано відповідні пільги. Закон України «Про судоустрій України» встановлює: судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Але в абзаці 6 ч. 1 п. 7 ст. 3 Закону «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (далі – Закон ПЕК) сказано: «На строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», крім рішень про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, стягнення аліментів». Враховуючи, що право поповнення Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу (далі – ПЕК), які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, надано Мінпаливенерго, а критерієм віднесення підприємства до підприємств ПЕК і, відповідно, внесення його до Реєстру є наявність ліцензії хоча б на один з таких видів діяльності, як: виробництво електричної енергії; передача електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; передача електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; постачання електричної енергії за регульованим тарифом; оптове постачання електричної енергії, транспортування природного газу магістральними трубопроводами тощо, в Україні імунітет від примусового виконання рішення суду фактично може надати навіть Мінпаливенерго. Для цього згідно із законодавством не потрібно, щоб підприємство займалося зазначеним видом діяльності, достатньо самої лише ліцензії. І хоча Закон ПЕК передбачає винятки для рішень про виплату заробітної плати, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, а також про стягнення аліментів, навряд чи це допоможе громадянам чи юридичним особам при зверненні до державної виконавчої служби. Адже згідно зі ст. 34 Закону «Про виконавче провадження» внесення підприємства до Реєстру підприємств ПЕК, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону ПЕК, є обставиною, що зумовлює обов’язкове зупинення виконавчого провадження. Подібна ситуація виникла і з прийняттям Закону «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Цей документ встановив мораторій на примусову реалізацію майна державних підприємств і господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%. І хоча дія мораторію не поширюється на ті майнові активи підприємства, що обліковуються як оборотні, а саме на грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання, виконавче провадження проти таких суб’єктів господарювання, як правило, не досягає мети. Конституційний Суд України за конституційним поданням 47 народних депутатів розглянув справу щодо конституційності Закону «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна». Закон визнано таким, що відповідає Конституції. Хоча при розгляді справи Суд звертав увагу на тимчасовість введення мораторію, цей Закон досі чинний. Обмеження щодо виконавчого провадження містять і закони України «Про особливості приватизації підприємств Державної акціонерної компанії «Укррудпром», «Про трубопровідний транспорт», «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні». Кожного разу, коли приймались подібні законодавчі акти, проголошувалося, що цього вимагають інтереси українського народу, економічна безпека держави, фінансове становище підприємств ПЕК тощо. Але як же бути з положеннями 13 Основного Закону, яка говорить, що держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Надання будь-яких переваг окремим власникам чи встановлення пільгових режимів господарювання є прямим порушенням Конституції. Але згадані закони ставлять певні підприємства у привілейоване становище з погляду виконавчого провадження, дозволяють їм не виконувати свої договірні зобов’язання та ігнорувати рішення судів.      Оскаржувати в порядку ГПКУ та ЦПКУ Єдине, що можна порадити юрособам та громадянам, які отримали постанову державного виконавця про зупинення виконавчого провадження з посиланням на положення законів «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» тощо, – оскаржувати дії державної виконавчої служби в порядку ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України або ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України. Так, згідно зі ст. 2 Закону ПЕК дія цього Закону поширюється на підприємства ПЕК, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії. Тобто якщо заборгованість не належить до видів, перелічених у п. 4 ст. 1 вказаного Закону, то і Закон не має впливати на вирішення питання виконавчого провадження. Що стосується обмежень примусової реалізації майна згідно із Законом «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», то у ст. 2 цього документа під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств. Отже, обмеження щодо рухомого майна та майна, яке не належить до основних засобів виробництва, не встановлено.      Замість висновків Норми Конституції є вищими правовими нормами в Україні, тому жодні закони не можуть встановлювати положення, що обмежують виконання цих норм. Невиконання будь-якого рішення суду підриває авторитет органів законодавчої, виконавчої, судової влади та самої держави на міжнародному рівні. Адже більшість звернень громадян України до Європейського суду з прав людини стосується порушення права на розгляд їхніх справ судом у розумний строк і права на ефективний захист у національному органі, що в більшості випадків пов’язане з невиконанням рішення суду. Такі порушення не лише шкодять авторитету України як правової держави, але й спричиняють економічні збитки, адже такі позови держава зазвичай програє.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________