Всі рубрики

 

  

 

Про судові докази в цивільному процесі

Процесуаліст В. В. Молчанов зазначає, що «докази – універсальний спосіб опосередкованого пізнання, який використовується в різних галузях людської діяльності, у тому числі і в судочинстві». Із цим важко не погодитись. Від правильного розуміння поняття доказів, від його змісту залежать права й обов’язки учасників цивільного процесу, вирішення питання про належність і допустимість доказів, а також процесуальний режим їх окремих видів. Тобто правильне розуміння значення доказу в цивільному процесі – одна з необхідних умов з’ясування істини, а отже, законності розгляду цивільної справи. Поняття доказів Згідно з ч. 1 ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Таке визначення поняття доказів запропонував законодавець, виклавши його у ЦПКУ. Натомість вчені-процесуалісти продовжують досліджувати це питання. Який же зміст має поняття доказів? Відповіді вчених-процесуалістів на це запитання неоднозначні. М. Громов у праці «Судові докази у цивільному процесі» наголошує: «До доказів відносять факти, встановлені за допомогою засобів доказування, чи відомості про факти і засоби доказування в єдності, чи фактичні дані (відомості про факти), доказові факти і засоби доказування, разом узяті». Отже, треба дослідити співвідношення таких понять, як «факт», «фактичні дані», «відомості про факти», «доказова інформація» та «докази», адже їх широко використовують у теорії доказів. У «Філософському енциклопедичному словнику» поняття «факти» розглядається як синонім понять «істина», «подія» та «результат», як щось реальне на противагу вигаданому. Тобто факти – явища об’єктивної дійсності. Виходить, що факт – реальна подія, яка пізнається як подія минулого, що мала свої наслідки і постає перед нами як сукупність залишених нею слідів. Як, знову ж таки, зазначає М. Громов, «факти існують незалежно від того, чи знали про них особи, які розглядають справу, чи ні». Отже, предметом пізнання при вирішенні цивільної справи є певна система, у якій факти виступають як своєрідні системоутворювальні елементи. Ними можуть бути будь-які явища, фізичні процеси чи події. Водночас А. Вишенський вважає, що судові докази – це звичайні факти: явища, які мають місце в житті, люди та їхні дії. Як справедливо зазначає вчений-процесуаліст В. Нор, «фактичні дані стають судовими доказами, оскільки потрапляють в орбіту судового процесу». Таким чином, зазначені автори підтверджують автономність існування факту як об’єктивної реальності. Фактичні дані На думку В. Шевченка, головний змістовий тягар бере на себе поняття «фактичні дані». У юридичній літературі під ними розуміють відомості, інформацію або дані про факти. Як зазначають процесуалісти, поняття «дані», «інформація», «відомості» в цьому разі тотожні, оскільки їх об’єднує приналежність до певного факту чи кола фактів. Інакше кажучи, кожне з цих понять містить однаковий об’єм інформації щодо певного факту чи кола фактів. Деякі процесуалісти вважають, що поняття «інформація» та «відомості» можна вживати поряд із поняттям «дані». Але, на нашу думку, з цим не можна погодитися, адже наведені поняття відрізняються інтерпретаціями, науковим та змістовим навантаженням і практикою застосування. Поза сумнівом, досліджувані поняття не є здобутком юриспруденції, вони належать до іншої науки – соціології. У соціології ж поняття «інформація», «відомості» та «дані» різняться. Так, інформація розглядається як позначення вмісту, який отримано із зовнішнього світу в процесі пристосування до нього наших почуттів. У разі передачі чи отримання інформації може йтися про відомості. Якщо ж інформація встановлюється певними засобами чи способами і підлягає подальшому дослідженню для досягнення певної мети, йдеться саме про дані, а не про відомості чи інформацію. Тому, на нашу думку, використання у ЦПКУ поняття «дані» при визначенні поняття «докази» є цілком обґрунтованим як з практичного, так і з наукового погляду, адже така інформація встановлюється певними засобами. «Фактичні дані» можуть виступати й у вигляді «доказових фактів» чи «доказової інформації». М. Штефан наголошує, що доказовий факт – це істина та інформація про обставини справи, які, бувши встановлені у звичайному порядку, потім використовуються судом у якості доказів існування юридичних фактів. У деяких випадках суду доводиться встановлювати наявність не юридичних, а інших обставин і використовувати їх як підставу для логічного висновку про існування юридичних фактів, які його цікавлять. Відомості про факти – це інформація, за допомогою якої ми можемо пізнати факт. Вчений-процесуаліст Ю. Грошовий слушно зауважує, що відомості про факти самі по собі не матеріальні. Вони не існують без матеріального носія інформації та притаманного йому способу передачі в передбаченій законом формі. Так, від осіб інформація передається у формі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних у якості свідків, показань свідків. Від предметів (речей) – у формі речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, письмових доказів. Якщо ж для одержання відомостей потрібні спеціальні знання, призначається судова експертиза. Одержана завдяки їй інформація залучається до цивільної справи у формі висновку експерта. Таким чином, наявна в теорії цивільного процесу думка, що доказами в цивільних справах виступають тільки фактичні дані, відриває докази від їхньої процесуальної форми – засобів доказування, без яких вони не можуть бути залучені до цивільного процесу. Визначення доказів як фактів об’єктивної дійсності (фактичних даних), а також засобів встановлення цих даних (джерел інформації про факти) не повністю відповідає ст. 57 ЦПКУ. Якщо ж фактичні дані (або інформація) складають зміст доказу, то названі джерела становлять форму цього доказу. Фактичні дані і джерела доказів, за допомогою яких ці дані встановлюються, тісно пов’язані між собою, обумовлюють одне одного і в дійсності окремо не існують. Фактичні дані і джерела самі по собі, у відриві одне від одного, не складають доказів. Тому докази в цивільному процесі характеризуються сукупною єдністю: змістом, яким виступають фактичні дані, що інформують про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; процесуальною формою, у якій закладена така інформація – засоби доказування; встановленим процесуальним порядком одержання, дослідження і оцінки змісту та процесуальної форми (доказової інформації і засобів доказування). Зміст доказів – це сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти – дії (бездіяльність) і події. Фактичні дані як доказова інформація можуть виступати в опосередкованій формі – прямого або побічного доказу. Частина 2 ст. 57 ЦПКУ встановлює форми одержання фактичних даних: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідки, показання свідків, письмові докази, речові докази (зокрема, звуко- і відеозаписи), висновки експертів. Одержання і дослідження доказової інформації та засобів доказування (змісту і процесуальної форми доказів) має здійснюватися в установленому законом процесуальному порядку, який виступає процесуальною гарантією всебічного, повного й об’єктивного пізнання дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін. Тому порушення процесуального порядку одержання і дослідження доказів знецінює їх, призводить до втрати ними властивостей і значення доказів. Замість висновків По-перше, докази завжди мають об’єктивний зміст (відображений факт об’єктивної дійсності) і суб’єктивну форму (відображення у свідомості конкретного суб’єкта), тобто містять елементи, властиві будь-якому процесу пізнання. По-друге, докази – це не факти, не обставини, а фактичні дані, відомості про факти. По-третє, жодні фактичні дані, тобто жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. По-четверте, доказами визнаються не фактичні дані взагалі, а лише ті, за допомогою яких можуть бути встановлені обставини, що мають значення для вирішення цивільної справи. По-п’яте, за допомогою доказів встановлюється наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги чи заперечення сторін або інші обставини, які мають значення для справи, тільки в передбачених законом процесуальних формах, тобто у визначеному законом порядку. Цивільно-процесуальна форма використання доказів означає, що в якості засобів доказування можуть використовуватися джерела, передбачені ЦПКУ: докази виявляються, збираються, фіксуються, досліджуються в порядку, встановленому законом, і складають систему взаємопов’язаних вимог від моменту виявлення доказів до їх оцінки. Отже, якщо факти не мають відповідної процесуальної форми (тобто не одержані за допомогою передбачених законом засобів доказування), вони не можуть бути використані як судові докази.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-24 | 04 грудня
Тема тижня:
Надрокористування
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________