Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва За деякими даними, в Україні частка земель сільськогосподарського та лісогосподарського призначення перевищує 87% території країни. Не дивно, що надання земельних ділянок для потреб житлової та громадської забудови, промисловості, зв’язку, транспорту тощо із земель зазначених категорій, як і зміна цільового призначення таких земель, є звичними процедурами для суб’єктів господарювання та органів влади. А відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва – одна зі складових таких процедур.
Визначення понять
Поняття, умови, розміри та напрями використання коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва регламентують ст. 207–209 Земельного кодексу України (далі – ЗК) та Порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17.11.1997 р. № 1279. Відповідно до ст. 207 ЗК відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Під втратами сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва слід розуміти виведення відповідних земель із сільськогосподарського та лісогосподарського обороту у зв’язку зі зміною їхнього цільового призначення, а також обмеження можливості ефективного господарювання на землі у зв’язку зі встановленням різного роду обмежень та погіршенням її якості через діяльність фізичних та юридичних осіб. Ця норма відображає принцип пріоритетності використання земель для потреб сільського та лісового господарства, закріплений у ст. 23 ЗК та ст. 57 Лісового кодексу України (далі – ЛК).
Слід зазначити, що відшкодуванню підлягають втрати не будь-яких земель сільськогосподарського призначення, а тільки сільськогосподарських угідь. Згідно зі ст. 22 ЗК до них належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Стаття 55 ЗК відносить до земель лісогосподарського призначення землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Земельні ділянки під чагарниками вони можуть бути як сільськогосподарського, так і лісогосподарського призначення. Про це свідчать, зокрема, норми ст. 55 ЗК та ст. 1 ЛК.
А от щодо визначення обставин, з якими закон пов’язує виникнення обов’язку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, існує різна практика правозастосування. При буквальному тлумаченні ч. 2 ст. 207 ЗК підставою для відшкодування втрат є вилучення (викуп) земельних сільськогосподарських та лісогосподарських угідь для цілей, не пов’язаних із сільським та лісовим господарством. Порядок вилучення (викупу) земельних ділянок визначено ст. 149 та 151 ЗК. Відповідно до цих норм вилучення (викуп) має місце в разі надання уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування ділянок, що вже перебувають у постійному користуванні (власності). За цих умов постає питання про необхідність відшкодування втрат при зміні цільового призначення земельних ділянок приватної власності їх власниками та при набутті права на земельні ділянки державної та комунальної власності без їх вилучення (викупу).
Чинне законодавство не передбачає обов’язку відшкодування втрат у зазначених випадках, однак місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, органи земельних ресурсів більш загально тлумачать норми ст. 207 ЗК і зобов’язують землевласників та землекористувачів відшкодовувати втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва при будь-якій зміні цільового призначення відповідних земель, а також при відведенні земельних ділянок із земель запасу. При цьому цільове призначення земель, що не надані у власність або користування, визначається місцевими органами земельних ресурсів на підставі земельно-облікових документів (форми 6-зем).
Судова практика
Вона свідчить про дотримання судами аналогічної позиції. Так, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 27.05.2009 р. у справі № 2а-110/07(22а-1257/08) зазначає, що в разі зміни цільового призначення земельної ділянки за ініціативою його власника відбувається саме вилучення сільськогосподарських угідь з категорії земель сільськогосподарського призначення для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом. Така позиція відповідає вимогам ст. 22, 23, 33, 207 ЗК. На жаль, суд не вказав норму закону, яка зобов’язує власників земельних ділянок сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва відшкодовувати втрати при зміні їх цільового призначення.
Відшкодування втрат здійснюється і у зв’язку з встановленням обмежень щодо користування сільськогосподарськими та лісогосподарськими угіддями. До таких обмежень, передбачених главою 18 ЗК, належать: охоронні зони, зони санітарної охорони, різного роду заборони тощо. У цьому разі втрати відшкодовуватиме особа, на користь якої встановлюються відповідні обмеження.
Погіршення якості земель як підстава для відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва належить, як правило, до протиправних діянь. При цьому відшкодування втрат здійснюється особою, винною у вчиненні відповідного правопорушення, за результатами перевірки, проведеної органом Держземінспекції.
Зміна складу угідь
Цікавим питанням є необхідність відшкодування втрат при зміні складу угідь земельної ділянки із сільськогосподарських на несільськогосподарські в межах однієї категорії. Наприклад, при зміні угідь із пасовищ на землі під господарськими будівлями і дворами в межах земель сільськогосподарського призначення. Така зміна може бути здійснена власником землі або землекористувачем на підставі проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, або проекту землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань. У цьому разі не відбувається виключення земельної ділянки з сільськогосподарського обороту, а земля продовжує бути основним засобом виробництва в сільському господарстві. Відтак, відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва не здійснюється.
Підставою для відшкодування втрат є затверджений в установленому порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Особа, якій надається (продається) земельна ділянка або яка змінює цільове призначення ділянки, зобов’язана відшкодувати втрати в розмірі, передбаченому проектом відведення, протягом двох місяців з моменту його затвердження. Стаття 208 ЗК наводить вичерпний перелік випадків звільнення від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, до яких належать, зокрема: використання земельних ділянок для будівництва об’єктів соціальної інфраструктури, під будівництво і обслуговування житлових будинків і господарських споруд, для розміщення внутрішньогосподарських об’єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподарських підприємств.
Слід відрізняти відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва від відшкодування збитків, завданих власникам землі та землекористувачам, на що вказує і ч. 4 ст. 207 ЗК. В усіх випадках, у тому числі і при погіршенні якості угідь, відшкодування втрат здійснюється у грошовій формі на користь бюджету. Цей платіж є формою компенсації державі та суспільству за зменшення кількості сільськогосподарських та лісогосподарських угідь як основного засобу виробництва та за обмеження їх ефективного використання, що є наслідками правомірної або протиправної діяльності фізичних або юридичних осіб. Водночас відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється відповідно до ст. 156–157 ЗК та Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 р. № 284. Відшкодування втрат і збитків можуть мати місце паралельно та незалежно одне від одного при встановленні обмежень прав власника землі або землекористувача та при погіршенні якості угідь.
Відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва є однією з гарантій збереження особливо цінних земель сільськогосподарського та лісогосподарського призначення як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Надходження від відшкодування є джерелом фінансування державних та муніципальних заходів з охорони земель та поліпшення складу угідь. Однак деякі спірні аспекти, пов’язані з відшкодуванням втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, знижують ефективність цього інструменту та свідчать про необхідність більш досконалого законодавчого регулювання зазначених правовідносин.
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|