З банками на барикадах

Економічна нестабільність і курсові коливання спричинили велику кількість проблемних кредитів. Банківський сектор і позичальники, опинившись по різні боки барикад, зустрічаються частіше не у приміщенні банку, а в залі судового засідання. Кваліфікована юридична допомога в таких випадках – остання соломинка для позичальника. «Правовий тиждень» мав нагоду поспілкуватись із визнаним фахівцем, який спеціалізується на судових суперечках з банками, адвокатом, керуючим партнером ЮК «Ольга Демченко і Партнери» Ростиславом Кравцем. – Пане Ростиславе, ваша практика зосереджена на кредитних справах, у яких ви опонуєте банкам і захищаєте права позичальників. Чому таких справ більшає? – Активне формування кредитного ринку в Україні у 2005–2006 рр. пов’язане з припливом у банківську сферу іноземного капіталу. Зовнішні запозичення та вихід на вітчизняний ринок іноземних банківських установ спричинили ефект «дешевих грошей» і кредитів в іноземній валюті. Намагаючись максимально «прилаштувати» ці кошти, банки проводили необдуману кредитну політику. Це в поєднанні з бездіяльністю Нацбанку щодо процесу девальвації національної валюти збільшило кількість позичальників, неспроможних здійснювати платежі. У ситуації, коли відносини між банком і позичальником стали проблемними, Нацбанк абстрагувався від ситуації, ставши на бік комерційних банків. Окрім винесення рекомендацій, жодних інших дій регулятор не приймав. В Росії, наприклад, в аналогічній ситуації держава перевела валютні кредити в національну валюту та виплатила відповідну компенсацію. Це, всупереч очікуванням, дало позитивний ефект: стимулювало банківський сектор і полегшило життя позичальникам. Програми реструктуризації, запропоновані вітчизняними банками, можна охарактеризувати або як намір відстрочити пік неплатежів, демонструючи ліквідність для власників та аудиторів, або як відвертий грабіж позичальника, якому просто ніде отримати пораду та захист. – Як ви оцінюєте перспективи відомої справи за позовом до Нацбанку щодо його бездіяльності, яка викликала девальвацію гривні? – Ця справа немає жодних перспектив для позичальника. Говорячи це, я спираюсь на особистий досвід: ми вже два місяці чекаємо оголошення рішення Окружного адміністративного суду м. Києва. Позов стосувався незаконності рішення НБУ щодо продовження мораторію на зняття депозитів в одному з комерційних банків. Зазвичай суд іде назустріч позивачу-позичальнику, коли його позов уже втратив актуальність. – Розірвання кредитних договорів у судовому порядку найчастіше базується на зміні істотних умов договору. Якими додатковими інструментами можна скористатись, щоб розірвати кредитний договір або визнати його недійсним? – Деякі комерційні банки, оцінюючи загальну проблемність своїх кредитних портфелів, намагаються налагодити діалог з позичальниками, бо розуміють, що потрібно не тиснути на останніх чи обманювати їх, а підписувати додаткові угоди про реструктуризацію боргу. Банки не запропонували жодного принципово нового продукту, пов’язаного з реструктуризацією кредитів. Уся діяльність фінансових установ спрямована лише на відстрочення неплатежів та відповідних стягнень. Якщо спір щодо договору дійшов до суду, найкращий варіант для обох сторін – зміна суттєвих умов договору на основі ст. 652 Цивільного кодексу України. Проте судова практика щодо розгляду таких спорів свідчить: як банки, так і суди, керуючись так званою політичною та економічною доцільністю, не сприймають аргументи позичальника. Не беруть до уваги і висновки торгово-промислової палати, інші експертні висновки стосовно того, що значна девальвація національної валюти на тлі загальної економічної ситуації у країні є, по суті, зміною істотних умов договору. Натомість банки продовжують саморуйнування, начисляючи позичальникам пеню і штрафні санкції, намагаючись зберегти кабальні договори. Про хибність подібних дій банку свідчить загальне зростання «проблемних» кредитів, яке в середньорічній перспективі може поставити на коліна ті потужні вітчизняні банки, які не мають підтримки іноземного інвестора. – Розкажіть про особливості судової практики щодо визнання кредитних договорів недійсними. На що звертає увагу суд? – Судової практики щодо вирішення кредитних спорів здебільшого є негативною для позичальника. Виняток становлять кілька десятків справ, що пройшли апеляцію і будуть направлені до Верховного Суду України. У ході нещодавнього круглого столу, присвяченого цій проблемі, представники ВСУ не дали чіткої відповіді на запитання, що буде зі справами про розірвання кредитних договорів внаслідок істотної зміни обставин. Позитивним моментом є обіцянка суддів ВСУ розглянути по суті природу кредитних спорів, закликавши позичальників надати для цього максимальну кількість належних аргументів. Відповідне рішення або роз’яснення ВСУ конче необхідне, адже суди, розглядаючи кредитні справи, здійснюють величезну кількість процесуальних порушень. Свідоме порушення цивільних, а іноді й конституційних прав громадян судами загальної юрисдикції є наслідком їхнього страху перед банками, що мають вплив на державний механізм. Підсилила цей страх Вища рада юстиції, яка продемонструвала безжальний підхід до судді, який прийняв «неправильне» рішення, звільнивши його з посади. Суд солідарний з банками і вважає, що правило «брав гроші – потрібно віддавати» є справедливим за будь-яких умов. При цьому практику надмірного донарахування пені чи відсотків, яка іноді є невиправданою, а почасти і протизаконною, незважаючи на документальне підтвердження таких фактів, суди до уваги не беруть. Тому сьогодні суди можна переконати лише практикою розгляду аналогічних справ, продемонструвавши їм прецедент справедливого розгляду. – Звернення до третейських судів у разі порушення умов договору інколи прямо прописано в самій кредитній угоді. Це економить час та гроші банків. Чи вирішується там спір по суті? Чи вигідний третейський процес позичальнику і як обійти цю умову договору? – Наявність у кредитному договорі пункту щодо третейського суду, обов’язкового для обох сторін, – ще один інструмент, який дозволяє банку тримати позичальника в узді. На нещодавній інтернет-конференції з цього питання керівник одного з комерційних банків прямо зазначив, що цей пункт закладено в договір з метою захисту банків. Третейські суди, створені свого часу при Асоціації українських банків і при комерційних банках, що активно займалися споживчим кредитуванням, є, по суті, дочірніми установами банків. Адже суддями третейських судів є співробітники банків, керівники їх юридичних департаментів. Тож сподіватися на справедливий і неупереджений розгляд кредитного спору в таких умовах не доводиться. Те, що банки використовують подібний інструмент захисту своїх інтересів, – пряме порушення конституційних прав і моральних засад суспільства. Внісши до договорів такий пункт, банки спотворили суть третейського судочинства, перетворивши його на конвеєр з винесення потрібних рішень, і порушили основне правило третейського судочинства: звернення до суду обох сторін має бути добровільним. Саме тому позичальнику не слід погоджуватися на розгляд кредитного спору в третейському суді. Пункт договору щодо обов’язковості відповідного розгляду слід оскаржити в суді загальної юрисдикції. Судова практика в цьому разі на боці позичальника. І що більше буде таких звернень до суду, то швидше нам вдасться викорінити інститут третейських псевдосудів при банках. – Яку роль відіграє поручитель і якою має бути лінія його захисту в ході судового розірвання кредитного договору? – Реальний поручитель, як правило, має ті ж самі проблеми, що й позичальник, адже економічна рецесія відчутно вплинула на всіх. Натомість банк вимагає виконувати умови договору поруки в повному обсязі. У цьому разі потрібно детально вивчити договір поруки та поведінку банку стосовно позичальника до моменту звернення до поручителя. Зокрема, Закон України «Про іпотеку» передбачає, що до початку процедури дострокового розірвання кредитного договору та звернення стягнення на майно чи висування претензій до поручителя банк зобов’язаний за місяць повідомити про це позичальника та поручителя. Проте на практиці банки часто ігнорують це положення Закону. Іншим позитивним моментом, на який сміливо може посилатися поручитель, є відповідне рішення ВСУ. Цим рішенням Суд визнав, що банк не має права висувати вимоги до поручителя, якщо в односторонньому порядку підняв відсоткову ставку за кредитом. Адже ст. 559 ЦКУ прямо визначає, що порука припиняється, якщо відповідальність поручителя збільшується без його згоди. – Проблемні кредити стали причиною формування чорних списків, які стосуються заборони виїзду з країни та занесення певних осіб до бюро кредитних історій, що унеможливить отримання кредиту в майбутньому. Наскільки правомірні такі інструменти боротьби з неплатниками? – Заборона виїзду з країни – лобійований банківським сектором інструмент тиску на позичальників, який має протиправну природу. ВСУ своїм рішенням вказав на те, що жодні кредитні зобов’язання не можуть обмежувати свободу пересування людини. Виїзд може бути заборонений лише конкретним рішенням суду в конкретній справі і в жодному разі не за списком, складеним банківською установою. Бюро кредитних історій для України неактуальні, адже якщо працездатне населення, яке тимчасово втратило платоспроможність, позбавити права кредитуватися, то кредитного ринку в державі просто не існуватиме. Тому такі бюро скоріше черговий інструмент тиску на позичальників, ніж життєздатний механізм, покликаний допомоги банкам у виборі майбутніх позичальників. – Проблеми в кредитних відносинах банків і позичальників та необхідність їх вирішення спричинили появу нових для України професій – колектора та антиколектора. Чи є у них майбутнє? – Професія колектора існуватиме, проте значно зміниться. Колектори зосередяться на факторингових операціях, і їхня діяльність набуде цивілізованих рис. Практика, згідно з якою колектори діють на основі агентських договорів чи договорів комісії та доручення, представляючись при цьому банківськими співробітниками, відійде в минуле. Майбутнє колекторів – це придбання й акумуляція проблемних кредитних портфелів, а також подальша професійна робота з ними. Враховуючи високу рентабельність цього бізнесу, це майбутнє буде світлим. Щодо антиколекторів, це просто назва юридичних фірм, які намагаються протистояти свавіллю банків і колекторських служб. Допоки таке свавілля існуватиме, буде необхідна і професія антиколектора.   Розмову вів Григорій ЯЦУНСЬКИЙ
«Правовий тиждень»