На сайті Вищого господарського суду України розміщене оголошення про те, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 р. № 8-рп/2010 (далі – Рішення КСУ, Рішення № 8-рп/2010) конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції. У зв’язку з цим ВГСУ повідомляє, що його постанови (ухвали) не підлягають касаційному оскарженню. Касаційні скарги на постанови (ухвали) ВГСУ до ВСУ не направлятимуть. Їх повертатимуть заявникам з відповідним повідомленням та довідкою про повернення сплаченого державного мита в міру надходження бюджетних коштів на поштові витрати.
Повідомлення складається з двох частин. Перша частина об’єктивно-інформаційна: у ній повідомляється про винесення КСУ Рішення від 11.03.2010 р. № 8-рп/2010, а також наводиться цитата з цього документа. Другу частину повідомлення можна назвати суб’єктивно-інформаційною. У ній ВГСУ робить правовий висновок, спираючись на свій власний аналіз Рішення КСУ. ВГСУ повідомляє, що його постанови та ухвали оскарженню до ВСУ не підлягають і повертатимуться заявникам у разі їх направлення. Щоб зрозуміти, чи мав ВГСУ право на такий висновок і чи має він законні повноваження власноруч повертати касаційні скарги, адресовані ВСУ, необхідно проаналізувати Рішення КСУ у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів щодо офіційного тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», що їх містять ст. 125 і 129 Конституції України.
Відоме рішення КСУ
КСУ, розглянувши згадане конституційне подання вирішив в аспекті конституційного подання, що:
- визначення в положенні п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства «забезпечення касаційного оскарження рішення суду» в системному зв’язку з положенням ч.1 ст. 8, ст. 125 Основного Закону означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції;
- визначення в ч. 3 ст. 125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів;
- визначення в ч. 2 ст. 125 Конституції України ВСУ як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус ВСУ не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень судів вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
Ключові висновки
З Рішення КСУ можна зробити три ключові висновки:
- по-перше, відповідно до Конституції України касаційне оскарження може бути лише одне;
- по-друге, ВСУ не може виконувати функції суду касаційної інстанції, оскільки цього не передбачає його конституційний статус;
- по третє, закон може передбачати й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції.
Таким чином, з цього документа вбачається, що КСУ фактично не змінив законодавчу базу України, оскільки жодна норма чинного законодавства не була визнана неконституційною.
Справа в тому, що Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо повноважень Конституційного Суду України, особливостей провадження у справах за конституційним зверненням та недопущення зловживань правом на конституційне подання» від 19.03.2009 р. № 1168-VI (
далі – Закон №1168-VI) вніс низку змін до ст. 61 і 93 Закону «Про Конституційний Суд України». Зокрема, встановлювалось, що за результатами розгляду справ щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України КСУ приймає процесуальний акт у формі рішення. Раніше, до внесення цих змін, за результатами розгляду справ про тлумачення Конституції та законів України КСУ приймав процесуальний акт у формі висновку. Закон № 1168-VI вступив у дію 13 травня 2009 р. Однак 7 липня 2009 р. КСУ прийняв Рішення № 17-рп/2009, яким визнав неконституційним Закон № 1168-VI.
Отже, 7 липня 2009 р. всі зміни, внесені до Закону «Про Конституційний Суд України» Законом № 1168-VI, втратили чинність.
Це означає, що виходячи з чинного Закону «Про Конституційний Суд України» за результатами розгляду справ про тлумачення Конституції та законів України КСУ мав би надавати висновок, а не приймати рішення. Обґрунтовуючи Рішення № 8-рп/2010, КСУ посилається на ст. 147, 150, 153 Конституції України та ст. 41, 51, 67, 69, 93, 95 Закону «Про Конституційний Суд України». Водночас, як вбачається із викладеного аналізу, на момент винесення Рішення (11 березня 2010 р.) КСУ не мав права приймати процесуальний акт у формі рішення за наслідком розгляду справи щодо тлумачення Конституції та законів України. Але це ще не все.
Дива тривають
У своєму Рішенні КСУ натякнув, що процедура оскарження процесуальних актів вищих спеціалізованих судів до ВСУ шляхом подання повторної касації суперечить Конституції України. Принаймні, такого висновку можна дійти, проаналізувавши абзац 3 резолютивної частини Рішення № 8-рп/2010.
Відповідно до ч. 2 ст. 95 Закону «Про Конституційний Суд України»,
якщо при тлумаченні закону України (його окремих положень) була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Конституційний Суд України у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності цього закону. Подібну норму містить і ч. 3 ст. 61 Закону «Про Конституційний Суд України», відповідно до якої,
якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.
Попри це КСУ відмовився вирішувати питання про визнання будь-якої норми чинного законодавства неконституційною. Очевидно, що в заполітизованому українському суспільстві не лише юристи знають про презумпцію конституційності, відповідно до якої будь-який законодавчий акт, що набув чинності у встановленому порядку, вважається конституційним і є чинним до моменту визнання його КСУ неконституційним. Як ми вже казали, після винесення Рішення КСУ чинна законодавча база не змінилась. Конституційною, а отже, чинною та обов’язковою до виконання залишилась і ст. 111-14 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої cторони у справі та Генпрокурор України мають право оскаржити в касаційному порядку постанову ВГСУ, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу ВГСУ про повернення касаційної скарги (подання) до ВСУ. Касаційна скарга або касаційне подання подаються через ВГСУ.
Частина 4 ст. 111-16 ГПКУ встановлює імперативний обов’язок ВГСУ надіслати касаційну скаргу разом зі справою до ВСУ протягом десяти днів. Зазначені норми є чинними та обов’язковими до виконання всіма суб’єктами господарського процесу, оскільки не визнані неконституційними.
Війна між судами
Оголошення на сайті ВГСУ про те,
що постанови (ухвали) ВГСУ касаційному оскарженню не підлягають і касаційні скарги на постанови (ухвали) ВГСУ до ВСУ направлятися не будуть, є правовим свавіллям ВГСУ.
Фактично йдеться про війну між судами на порозі судової реформи. Причому про війну не між рівнозначними судовими інстанціями, а між нижчестоящою і вищестоящою. З часів незалежності України це перший подібний факт правового невігластва. На практиці повернення касаційної скарги відбувається не у процесуальній формі, шляхом винесення ухвали, а з додаванням супровідного листа. Обґрунтування в ньому теж саме, що і в оголошенні на сайті ВГСУ. Найцікавіше, що супровідний лист підписаний не головою ВГСУ, його заступником чи принаймні суддею цієї установи. Лист підписаний
начальником одного з управлінь ВГСУ.
Ситуація доведена до абсурду, оскільки чиновник середньої ланки приймає рішення замість ВСУ і безпідставно, всупереч закону, з явним перевищенням власних повноважень повертає касаційну скаргу, яка спрямована іншому адресату. Конституція та закони України не наділяють цього державного службовця правом вчиняти такі, а отже, в силу ст. 19 Конституції України дії ВГСУ з повернення касаційних скарг є незаконними.
Незважаючи на явно незаконні дії чиновників цього ВГСУ, активних дій, публічної критики і звернень представників юридичної спільноти до правоохоронних органів не спостерігається. Навпаки, окремі юристи починають пожинати плоди правового свавілля. Вже оприлюднена інформація, що ВГСУ дозволяє собі відміняти судові акти ВСУ десятилітньої давнини, обґрунтовуючи свої дії Рішенням КСУ, яке, як ми вже знаємо, не змінило чинне законодавство. Можна тільки уявити, які шедеври створюватиме ВГСУ, якщо йому таки нададуть право виносити остаточний вердикт і запропонована судова реформа буде запроваджена.