На сучасному ринку страхових послуг України представлено чимало продуктів, найпопулярніші серед яких – автострахування, страхування майна і фінансових ризиків, а також обов’язкове страхування цивільної відповідальності перед третіми особами. Обираючи страховий продукт та компанію, що його надає, споживачі намагаються відповісти на головне для них запитання: чи будуть виплачені їм кошти в разі настання страхової події.
Звертаючись до страхових компаній за виплатою, споживачі часто отримують відмову. Адже те, що позичальники банків страхують заставне майно у страхових компаніях, акредитованих у цих самих банках, забезпечує страховикам простір для маневрів. Вони пропонують своїм клієнтам хитромудрі договори страхування, які потім використовують для відмови у виплаті страхового відшкодування. Чи законно це?
Причини для відмови
Страхування обов’язково здійснюється на договірній основі, шляхом укладення письмових договорів із визначенням його істотних умов, прав, обов’язків і відповідальності сторін. Договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування та мають містити: предмет договору, розмір страхової суми, перелік страхових випадків, умови здійснення страхової виплати, причини відмови у страховій виплаті, права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору. Тобто предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, які згідно з цим договором підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків, а відповідно до ст. 629 ЦКУ він є обов’язковим до виконання.
Розглянемо найактуальніші для споживачів договірні умови – причини відмови у страховій виплаті. Згідно зі ст. 26 Закону «Про страхування» та ст. 991 ЦКУ до них належать:
- навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку;
- вчинення страхувальником – фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;
- подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
- отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;
- несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;
- інші випадки, передбачені законом.
Цю позицію закону поділяє і Верховний Суд України. Тобто відмова у виплаті страхового відшкодування має бути чітко регламентована договором і законом. Відмова у виплаті страхового відшкодування з будь-яких інших підстав є незаконною.
Згідно зі ст. 8 Закону «Про страхування» страховий випадок – це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Таким чином, страховик, підписавши договір, погодився з його умовами, а тому зобов’язаний його виконувати. Якщо не добровільно, то за рішенням суду зі всіма фінансовими наслідками, що з цього випливають.
Фінансові санкції
Що стосується фінансових санкції, то, по-перше, вони завжди регламентуються договором, а по-друге, в силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних випливає з вимог ст. 625 ЦКУ. При цьому застосування положень ч. 2 цієї статті не передбачає вини боржника, оскільки згідно з ч. 1 цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як говорить ст. 526 ЦКУ, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства. Тобто, як випливає зі змісту згаданої норми, сторони, виконуючи взяті на себе зобов’язання, керуються не лише положеннями договору, але й вимогами закону, який регулює їхні правовідносини. При цьому передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Страхування перед третіми особами
Страхування цивільної відповідальності перед третіми особами забезпечує страховикам менше можливостей для маневрування, адже перелік відмов є вичерпним і чітко регламентований Законом «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (
далі – Закон), а сам цей документ спрямований на забезпечення компенсації шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих внаслідок експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Тобто цей Закон є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.
Якщо відмова страховика не пов’язана з переліком, передбаченим ст. 32 Закону, суд визнає її незаконною. Відповідно до п. 1 полісу, затвердженого Моторним (транспортним) страховим бюро України, страховим випадком є подія, внаслідок якої шкода, заподіяна третім особам під час ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, застрахована за договором. Таку ж норму містить і ст. 6 Закону.
Відповідно до ст. 3–5 Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників. Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України та потерпілі. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Отже, за наявності страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу потерпілі особи мають право звертатися до страховика особи, яка заподіяла шкоду внаслідок ДТП, з вимогами про відшкодування шкоди із врахуванням визначеного законом ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, який становить 25 500 грн. на одного потерпілого, і розміру франшизи не більше 510 грн.
Юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення цього зобов'язання страхової компанії, є факт заподіяння шкоди як самостійної підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, передбаченої ст. 11 ЦКУ.
Згідно із Законом грошове зобов’язання має бути виконане протягом 30 (тридцяти) днів з дня отриманого страховиком останнього необхідного документа у справі, а з наступного дня виникає прострочення зобов’язання, що дає отримувачу страхового відшкодування (потерпілому) право застосувати до недобросовісної страхової компанії штрафні санкції у вигляді подвійної ставки НБУ за весь час протермінування сплати відшкодування (п. 2 ст. 37 Закону) і в порядку ст. 625 ЦКУ – 3% річних та інфляційні.
Слід також пам’ятати, що в силу п. 5 ч. 1 ст. 268 ЦКУ щодо вимоги страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) термін позовної давності не застосовується.