Всі рубрики


Третейські суди як дочірні установи банків: чи законно це?

Читачів «Правового тижня» цікавить, чи можна вважати правомірними звернення комерційних банків до третейських судів у разі порушення умов договору з позичальниками. Інколи таке застереження прямо прописане у кредитній угоді. Безперечно, це економить банкам час та гроші, однак чи вирішується спір у таких банківських «кишенькових» судах по суті? У минулому номері «Правового тижня», відповідаючи на це запитання, керуючий партнер ЮК «Ольга Демченко і Партнери» Ростислав Кравець позитивно оцінив шанси позичальника на оскарження цього пункту договору в суді загальної юрисдикції. Утім і судова практика в цьому разі на боці позичальника, адже третейські суди, створені свого часу при Асоціації українських банків і при комерційних банках, що активно займалися споживчим кредитуванням, є, по суті, дочірніми установами банків. Отже, внісши до договорів такий пункт, банки спотворили суть третейського судочинства, перетворивши його на конвеєр з винесення потрібних рішень, і порушили основне правило третейського судочинства: звернення до суду обох сторін має бути добровільним. А що думають з цього приводу інші колеги. На запитання, чи вигідний третейський процес позичальнику і як обійти подібну умову договору, відповідають практикуючі юристи. Юрист АК Arzinger Катерина ЗАДОРОЖНЯ: – Можна сказати, що третейський процес невигідний для позичальника, якщо він виступає відповідачем у процесі. Це пов’язано з тим, що відповідно до Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і не підлягає оскарженню. При укладенні ж третейських угод банки передбачають умову про можливість передання спору до певного третейського суду, який здебільшого виносить рішення на користь банку. Оскаржити рішення третейського суду можна лише на підставі недодержання судом організаційних вимог. Проте неправильне застосування чи порушення третейським судом норм матеріального права не є підставою для такого оскарження. Процедура видачі виконавчого документа, на підставі якого здійснюється примусове виконання рішення третейського суду, не передбачає перегляду місцевим загальним судом чи місцевим господарським судом рішення третейського суду на предмет його обґрунтованості. Таким чином, можна зробити висновок, що третейський процес є менш прийнятним для позичальника, ніж звичайний судовий процес, оскільки позбавляє його права на апеляційне та касаційне оскарження рішення третейського суду в разі неправильного вирішення спору по суті. Обійти третейське застереження неможливо, оскільки така умова, включена до договору, стає обов’язковою для сторін, а отже, підлягає виконанню при настанні відповідних обставин. Партнер АО „АК „Василик і Євстігнєєв” Андрій ЄВСТІГНЄЄВ: – У текстах кредитних договорів, які готують банки, часто є третейські застереження. Відповідно до них всі спори за договором має вирішувати третейський суд, місце знаходження якого нерідко співпадає з місцем знаходження головного офісу банку. Зрозуміло, що навряд чи можна сподіватися на неупередженість такого суду. Тому позичальнику такі умови кредитного договору однозначно невигідні. Банки не повідомляють позичальника про наявність такого застереження і не роз’яснюють йому значення такої умови договору. У справах, з якими я мав справу, ішлося про так звані споживчі кредити. Тому до відносин, що виникли, застосовувались положення Закону України „Про захист прав споживачів”. Зокрема, ст. 18 „Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача” і в тому числі п. 10 ч. 3 цієї статті, відповідно до якого є несправедливими та можуть з цієї підстави бути визнані недійсними умови договору, з якими споживач не мав можливості ознайомитися перед укладенням договору. Зазначені умови кредитних договорів визнавались недійсними загальними судами в порядку цивільного судочинства. Відсутність можливості ознайомлення позичальника з умовами щодо третейського розгляду до укладення договору підтверджували, зокрема, показання свідків – як працівників банку, які оформлюють відповідні кредитні договори, так і інших споживачів, з якими укладали або яким пропонували укласти такі договори. Адвокат АО «Нечаєв і Партнери» Марина ВАЩЕНКО: – Третейські суди в Україні з недержавного органу справедливого врегулювання спорів перетворилися на «кишенькові» організації, які виносять рішення на користь їх засновників. Принаймні, більшість із них дискредитували себе. Шанси позичальника виграти у третейському суді мізерні, навіть за умови суттєвої юридичної підтримки. Показовим з погляду відношення до позичальників є звернення Асоціації українських банків щодо відхилення законопроекту, який передбачає надання громадянам можливості в односторонньому порядку відмовитися від третейської угоди (http://tretsud.aub.org.ua). Як зазначено у зверненні, «проект не захищає права громадян-позивачів, а надає громадянам-відповідачам відстрочку в оплаті їхнього боргу протягом розгляду справи в цивільному суді». Уже з наведеної цитати помітні упередженість щодо позичальників та прогнозоване задоволення позову банку до позичальника. А рівень компетентності наочно демонструє інша теза звернення – про те, що вкладники банку не є споживачами згідно із Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки, кладучи кошти на депозит, громадяни не споживають банківські послуги, а самі надають послуги банку та отримують за це відсотки. Погоджуючись на третейський розгляд спорів за договором, позичальник має усвідомлювати, що дії банку будуть беззаперечно визнані третейським судом правомірними. Тому для позичальника краще відмовитися від підписання угоди із третейським застереженням.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-12 | 30 червня
Тема тижня:
Трудове право
Тема тижня
  • Звільняти не можна залишити
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

     

______________________________