Всі рубрики


Усвідомити незалежність

За 20 років незалежності в Україні відбулося чимало подій у різних сферах суспільного життя. Поглянемо на історію держави через призму доленосних нормативно-правових актів, які відображали політичні пристрасті та жорсткі вимоги часу. Саме закони творили нашу історію, ставали причиною перемог та поразок. Саме вони врешті-решт рухали країну вперед. «Правовий тиждень» згадав знакові правові події доби незалежності та пропонує вам, шановні читачі, самім визначити, що є перемогою, а що поразкою.   Історія незалежної України розпочалася 24 серпня 1991 р. Саме в цей день позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. Ним встановлювалось, що на території України чинні винятково Конституція і закони України. Проте і їх потрібно було приймати, адже успадковані від Радянського Союзу положення, закони та Конституція 1978 р. вже не відповідали тогочасним українським реаліям. Підтверджений всенародним грудневим референдумом Акт дозволив розвиватися новим підходам до розбудови правового поля новоутвореної самостійної держави. Звичайно, без правового фундаменту – Основного Закону країни – така розбудова була б неможливою. Після довготривалих та гострих дискусій 28 червня 1996 р. влада таки прийняла Конституцію України. Цей документ ще раз підтвердив статус України як незалежної держави. Положення Основного Закону закріпили процедуру формування та функціонування основних гілок влади. Також було визначено основні принципи їх взаємодії. Та із прийняттям Конституції сам конституційний процес не завершився, а лише розпочався. Необхідно було провести величезну роботу щодо тлумачення та конкретизації норм і принципів Конституції та зафіксувати їх у системі кодексів. Згодом постала потреба у зміні, доповненнях та додатках до чинного законодавства, а також в узгодженні його з Основним Законом. Тому законотворчість розгорнулася у двох напрямах: підготовка та затвердження нових законодавчих актів, що базуються на новому Основному Законі, та трансформація або відміна законів, затверджених до червня 1996 р. У першу чергу переосмислення потребувало кримінальне законодавство. 1 вересня 2001 р. Верховна Рада прийняла Кримінальний кодекс України. Він містив абсолютно новий підхід до регулювання правовідносин, що виникають внаслідок вчинення особою суспільно небезпечних дій. ККУ встановив підстави та новий обсяг кримінальної відповідальності за незаконні дії. Ті, на кого були покладенні функції судочинства, самі призвичаювалися до застосування новоприйнятого законодавства. Наприклад, у 1997 р. тогочасні українські служителі Феміди уже не могли застосувати до засудженого найвищу міру покарання – смертну кару. Саме в цьому році почав повноцінно діяти мораторій на виконання смертних вироків. Цього вимагала Рада Європи, членом якої Україна вже була. Проте змінюватися потрібно було не лише суддям, але й самій судовій системі. Радянський командно-адміністративний варіант судочинства був дуже далекий від демократії. Прийнята Конституція заклала основні принципи побудови та функціонування української системи правосуддя. Тодішня українська влада значно розширила функції судів ще до прийняття Основного Закону. Протягом 1991–1994 рр. були прийняті закони «Про статус суддів», «Про органи суддівського самоврядування», «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про арбітражний суд», «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» тощо, які надали судам статус незалежних. Згідно з Конституцією більшість законодавчих положень, прийнятих до 1996 р., які регулювали судову і правоохоронну діяльність, мали суттєво змінитися. У першу чергу це було пов’язано з поширенням юрисдикції судів на всі правовідносини в державі. Крім того, потрібно було визначити місце спеціалізованих судів у єдиній системі загальних судів. Вписати спеціалізовані суди в судову систему мала так звана мала судова реформа. Її здійснення пов’язують із Законом «Про судоустрій», прийнятим 7 лютого 2002 р. Цим документом було вирішено найважливіші питання організації судової влади, компе­тенції судів різних ланок, а також формування суддівського корпусу. Крім того, було внесено низку змін до пакету законодавчих актів. Відповідно до реформованого судового законодавства розпочали роботу Конституційний Суд України та система загальних судів на чолі з Верховним Судом України. КСУ – єдиний суд конституційної юрисдикції, а загальні суди загальної юрисдикції розглядали цивільні та кримінальні справи. У рамках законодавчих змін реформовано систему арбітражних судів та визначено місце спеціалізованих господарських судів на чолі з Вищим господарським судом України. У майбутньому вони вирішуватимуть господарські спори на території України. Закон «Про судоустрій України» також передбачав створення місцевих та апеляційних спеціалізованих адміністративних судів і касаційної інстанції – Вищого адміністративного суду. Вони мали вирішувати досить незвичні для українців спори: фізичних та юридичних осіб із державними владними органами чи посадовими особами. Проте будувати систему адміністративних судів влада почне значно пізніше. У рамках малої реформи було створено українську модель судової системи. Але й вона була недосконалою. Законодавчі зміни фактично заклали камені спотикання на шляху подальшого вдосконалення судочинства. Справа в тому, що статус найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції отримав ВСУ, він же суд касаційної інстанції. Паралельно існував ще один касаційний суд – ВГСУ та передбачалося створення ВАСУ. Водночас ВСУ мав право переглядати рішення вищих спеціалізованих судів, тобто господарські та адміністративні спори. У цивільних та кримінальних спорах єдиною касаційною інстанцією був сам ВСУ. Отже, виникла так звана подвійна касація. У період реформування судів ведеться і кропітка робота зі створення українського господарського та цивільного законодавства, адже старі республіканські кодекси здебільшого калькували загальносоюзні юридичні норми. Нарешті, 16 січня 2003 р. український парламент прийняв Цивільний кодекс України. Його основним завданням було регулювання особистісних немайнових та майнових відносин на території держави. 16 липня 2003 р. народні обранці подарували народу ще й Господарських кодекс. Однак до моменту прийняття кінцевої редакції серед юридичної спільноти України так і не було єдиної точки зору щодо положень цього документа. Цивільний та Господарський кодекси вийшли далеко не досконалими. А окремі їхні положення суперечили одне одному. На увагу заслуговує і прийняття у 2004 р. нового Цивільно-процесуального кодексу. Позитивною тенденцiєю реформування цивiльного процесу стало розширення юрисдикцiї цивiльних судiв. Адже ранiше його головними завданнями вважалися охорона суспiльного i державного ладу, змiцнення законності та попередження правопорушень. Це применшувало значення цивiльного процесу при захистi прав особи. Із прийняттям ЦПКУ захист прав особи значно покращився. Визначною подією стало прийняття 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства. Цю дату можна вважати початком запровадження адміністративної юстиції в Україні. Відтепер і на її території можна було оскаржувати рішення, дії та бездіяльність органів влади. КАСУ визначив порядок розгляду справ адміністративними судами, а також повноваження останніх, порядок звернення до адміністративних судів і процедуру здійснення адміністративного судочинства. Із прийняттям КАСУ розпочинається будівництво самої системи адміністративних судів. 1 вересня 2005 р. почав розглядати адміністративні справи Вищий адміністративний суд. Процес формування системи адміністративних судів завершився у 2010 р. Після цього влада та опозиція все більше бажає продовження реформи українських судів. Початком другого етапу судового реформування можна вважати 7 липня 2010 р. Саме в цей день почав діяти Закон «Про судоустрій і статус суддів». Він запровадив абсолютно нову модель українського правосуддя. Зокрема, в рамках судової реформи утворено Вищий спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Відтепер українська система правосуддя складається з ВСУ, спеціалізованих (ВГСУ, ВАСУ та ВССУ), апеляційних та місцевих судів. ВССУ розглядає справи цивільної та кримінальної юрисдикції в касаційному порядку. Зі створенням цього суду усунуто так звану подвійну касацію. Проведена реформа значно зменшила роль ВСУ. Судові та інші важливі процеси, які відбувалися у країні, надовго відтермінували прийняття дієвого податкового законодавства. І ось 1 січня 2011 р. відбулася важлива для країни подія: довгоочікуваний та багатостраждальний Податковий кодекс вступив у дію. Він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів. ПКУ запровадив нову концепцію взаємовідносин у сфері оподаткування. У суспільстві виникає все більше дискусій щодо недоліків та переваг цього документа. Проте як його прихильники, так і його противники погоджуються з тим, що він потребує вдосконалення. Саме його прийняття – це позитив. Адже законодавець систематизував закони, які діяли у сфері оподаткування та часто суперечили одне одному. Законодавча база України досі перебуває на шляху становлення. Вона ще не забезпечує потреби держави та суспільства повною мірою. В Україні продовжують діяти закони колишнього Радянського Союзу. Тому 20-річчя незалежності – час для підведення підсумків: що вдалося зробити, а над чим потрібно попрацювати в майбутньому.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________