Всі рубрики


Примарний шанс на свободу – законодавчі новели щодо амністії

Існування амністії як правового інституту вибачення державою осіб, що вчинили злочини, з давніх часів вважається доцільним і корисним. Завдяки амністії реалізуються принципи гуманіз­му й економії кримінально-правової репресії, без яких не обійтись під час реалізації правової політики будь-якої держави. Але останніми роками, мабуть, жодне правове явище, пов’язане із протидією злочинності, не привертало до себе стільки уваги суспільства та фахівців, як названий інститут. В юридичній літературі неодноразово констатувалось чимало кримінально-правових проблем у частині застосування амністії в Україні. Одним зі способів їх розв’язання стало ухвалення парламентом 17 лютого 2011 р. Закону «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» та інших законодавчих актів України», який істотно обмежив сферу амністування. Однак із новелами не погодився Президент України, який 11 березня ц.р. наклав вето на зазначений Закон, бо він істотного обмежував права і свободи українських громадян. На початку квітня 2011 р. Верховна Рада України відправила цей документ на доопрацювання, і вже 2 червня 2011 р. він був розглянутий повторно і підтриманий більшістю депутатів. Ці події у черговий раз ініціювали дискусію щодо проблем і перспектив розвитку амністії в Україні. Проблеми правової регламентації амністії Аналіз практики застосування амністії свідчить про те, що правове регулювання останньої пов’язане з низкою проблем, як от: неузгодженість законодавчих актів, які регламентують амністію, нечіткість та незрозумілість деяких законодавчих приписів, недосконалий порядок застосування амністії тощо. Так, ст. 86 Кримінального кодексу України не узгоджується з окремими положеннями Закону «Про застосування амністії в Україні». Згідно зі ст. 2 цього Закону актом про амністію передбачається: а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія); б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія). Заміняти одне покарання іншим, а також знімати судимість щодо осіб, які звільняються від відбування покарання, вказаний Закон не дозволяє. Водночас у ч. 3 ст. 86 ККУ йдеться про те, що законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням. Процесуальний порядок застосування амністії, передбачений ч. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України, суперечить суті звільнення від кримінальної відповідальності. Кримінально-процесуальний закон вимагає: якщо та обставина, що до особи має бути застосована амністія, виявляється в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання. Звільнення ж від кримінальної відповідальності (сказане стосується й амністії як виду такого звільнення) передбачає відсутність засудження як такого: обвинувальний вирок суду, яким особа офіційно визнається винною у злочині та який виражає негативну оцінку вчиненого з боку держави, у цьому разі не постановляється. Частина 2 ст. 86 ККУ, з якої випливає, що на підставі закону про амністію особа нібито може бути частково звільнена від кримінальної відповідальності, також суперечить розумінню звільнення від кримінальної відповідальності як відмови від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування щодо цієї особи кримінально-правового примусу. Насправді закон про амністію може передбачати лише повне або часткове звільнення від покарання, але не від кримінальної відповідальності. Таким чином, закріплене у ч. 2 ст. 86 ККУ положення про можливість часткового звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію видається некоректним. Крім зазначених техніко-юридичних проблем існують й інші проблеми правового регулювання амністії – змістовного характеру. Для особи, яка вчинила злочин, амністія означає широкий спектр привілейованих наслідків, починаючи зі заміни покарання, яке фактично відбувається, більш м’яким і закінчуючи звільненням від кримінальної відповідальності. Незважаючи на все послідовніше втілення у кримінальному законодавстві принципу гуманізму, «безмежне» амністування (фактично банальне вибачення злочинця і того, що він скоїв) дозволяє говорити про порушення іншого, не менш важливого принципу кримінального права: принципу справедливості. Занадто широке застосування амністії може мати і негативний ефект. Часте і розширене за колом осіб амністування неминуче дискредитує цей інститут, викликає зневажливе ставлення населення до будь-яких рішень органів державної влади, демонструє нездатність держави протидіяти злочинності, підриває і без того хиткий авторитет правосуддя, призводить до того, що особи, які вчиняють злочини, впевнюються у своїй безкарності. Пригадується, яке обурення і бажання шукати справедливість у Європейському суді з прав людини викликало у близьких жертв рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя звільнити від кримінальної відповідальності у зв’язку з амністією колишніх керівників ВАТ «Дніпрогаз», обвинувачених у службовій недбалості, що призвела до загибелі 23 дніпропетровців. Регулярне ухвалення законів про амністію має своїм наслідком цікавий феномен: певні верстви населення очікують, що відповідна категорія злочинів за деяких умов (їх перелік доволі сталий) матиме значно менше негативних кримінально-правових наслідків, ніж це передбачено ККУ. В результаті превентивний вплив на потенційних правопорушників чинить не стільки кримінальний закон у тому вигляді, у якому він ухвалюється законодавцем, скільки кримінальний закон у поєднанні з практикою амністування. У юридичній літературі висловлюється небезпідставна думка про те, що застосування амністії має бути скоріше винятком, ніж правилом. Деякі науковці слушно вказують на недоцільність звільнення від кримінальної відповідальності за амністією, оскільки у цьому контексті амністія як засіб реалізації принципу гуманізму часто використовується органами державної влади з інших міркувань, серед яких особливе значення мають політичні моменти, а також необхідність коригування недосконалого законодавства. Крім того, таке звільнення через його масовий характер не дозволяє враховувати принципи індивідуалізації та справедливості покарання, а також належним чином сприяти ресоціалізації осіб, які вчинили злочини Як акт вибачення і милосердя амністія має бути певним чином віддаленою в часі від факту вчинення злочину і засудження з тим, щоб зло хоча б частково було покаране й забуте, а пам’ять сучасників не травмувалася б доброзичливим ставленням влади до винної особи. Вада «досудової амністії» і в тому, що потерпілий (на фоні звільнення винуватця злочину від кримінального переслідування) позбавляється можливості публічно висловити свої претензії злочинцю. Вітчизняні законодавчі ініціативи і зарубіжний досвід Цьогоріч законодавець врешті-решт звернув увагу на кримінально-правові проблеми, пов’язані з амністією, виклавши в новій редакції Закон «Про застосування амністії в Україні» та окремі положення ККУ. Основні новели зводилися до такого: 1) на підставі акта амністії виключається можливість звільнення від кримінальної відповідальності та заміни покарання більш м’яким; 2) розширюється коло засуджених осіб, до яких амністія не може бути застосована взагалі; 3) змінюється порядок звільнення засуджених від відбування додаткового покарання. Відносно новим слід також визнати положення щодо регламентації часткової амністії (за умови відбування засудженим покарання), за яким вона має здійснюватися після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Раніше така вимога встановлюва­лася на рівні окремих законів про амністію, а з ухваленням нового базового закону про застосування амністії вона мала стати універсальним правилом. Враження авторів цих рядків від положення Закону «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» та інших законодавчих актів України» від 02.06.2011 р. загалом позитивне. Адже можливість здійснення амністії стає поміркованішою, встановлюються досить вузькі та зрозумілі для правозастосувача межі її застосування. Амністування передбачається лише в межах реалізації кримінальної відповідальності – як у найліберальнішій її формі, за якої відбувається засудження обвинувальним вироком та одночасно особа звільняється від покарання, так і в найрепресивнішій формі, за якої особі призначається покарання, яке вона реально відбуває, і ця особа звільняється від невідбутої частини покарання. Отже, вибачення стає похідним від засудження особи за вчинений злочин, що цілком прийнятно з огляду на необхідність реалізації цілей кримінальної відповідальності навіть у разі фактичного незастосування кримінально-правового примусу. Голова Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності В. Д. Швець, схвально ставлячись до основної ідеї ухваленого ще 17 лютого 2011 р. Закону (який не відрізняється суттєво від того, що був прийнятий 2 червня 2011 р.), вочевидь небезпідставно стверджує, що набрання останнім чинності дозволило б покласти край корупційним схемам, суть яких полягає в незаконному порушенні кримінальних справ і наступному їх закритті за хабарі на стадії досудового розслідування у зв’язку з амністією. Слід зазначити, що рішення вітчизняного законодавця відмовитися від звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію узгоджується із загальносвітовою законотворчою практикою, згідно з якою за актом амністії здебільшого дозволяється звільняти особу саме від покарання. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з амністією передбачене переважно законодавством країн – учасниць СНД. За результатами спеціального компаративістського дослідження М. І. Хавронюк зазначає, що кримінальне переслідування особи на підставі акта амністії може бути припинене ще до її засудження також за законодавством Молдови, Болгарії, Італії, Сан-Марино. В інших державах кримінальне законодавство передбачає, що за амністією відбувається звільнення особи від покарання. Наприклад, ст. 133-9 КК Франції встановлює: амністія ліквідує наслідки обвинувальних вироків і тягне за собою звільнення від усіх покарань без будь-якої можливості перегляду справи. У деяких країнах ставлення до амністії ще категоричніше. Перш за все, до неї негативно ставляться законодавці Великобританії, США та інших країн загального права. Не застосовується амністія також у деяких країнах континентальної системи права (наприклад, у Польщі, ФРН та Іспанії). Не згадується амністія ні в конституціях, ні у кримінальному законодавстві й інших країн, у тому числі Нідерландів, Норвегії, Швеції, Естонії. Подальша законотворча робота Не всі зміни щодо регламентації амністії, зумовлені прийняттям Закону від 02.06.2011 р., є вдалими, тому звернімо увагу фахівців на деякі новели. Законодавче визначення амністії, зафіксоване в ст. 1 Закону «Про застосування амністії в Україні» і розвинуте у ч. 2 ст. 86 ККУ, через пропоновану зміну розуміння суті амністії було дещо відкориговане. Згідно із цими законодавчими положеннями амністією визнається повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Останнє застереження (щодо осіб, кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно яких не набрали законної сили) є зайвим, оскільки і ці особи визнані винними та щодо них постановлені обвинувальні вироки. Правильніше було б вести мову про звільнення від покарання осіб, щодо яких винесені обвинувальні вироки із засудженням за вчинений злочин. Із цих же причин безглуздо забороняти застосовувати амністію до осіб, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судом із винесенням обвинувального вироку (п. „а” ст. 4 Закону «Про застосування амністії в Україні»). Такі особи не можуть бути звільнені від покарання, так би мовити, за визначенням. Приймаючи рішення про звільнення певної особи від покарання, суд має досліджувати матеріали кримінальної справи, щоб з’ясувати характер поведінки особи під час відбування покарання. Як зазначається у ст. 3 Закону від 02.06.2011 р., рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Обране законодавцем формулювання раніше використовувалося в деяких законах про амністію, однак воно жодним чином не допомагає досягти благородної мети – зробити звільнення від відбування покарання залежним від поведінки особи, не застосовуючи амністію до тих, хто не бажає виправлятися. На нашу думку, доцільніше вказати на певні характеристики поведінки засудженого, встановлення яких унеможливлювало б амністування. Переконані, що амністія має застосуватись лише за відсутності серйозних порушень умов відбування покарання (наприклад, істотного порушення вимог режиму при відбуванні покарання у вигляді позбавлення волі). Вельми повчальною в цьому контексті є практика, яка склалась у Словаччині. У цій країні, як випливає з листа посла Словацької Республіки в Україні, адресованого голові парламентського комітету В. Д. Швецю, при вирішенні питання про амністію застосовується виключно індивідуальний та конкретний підхід. Ураховується вся сукупність обставин, що стосуються попереднього життя засудженого і самого вчиненого злочину, поведінка під час перебування в пенітенціарних закладах, перспективи повернення засудженого до нормального життя, родинні стосунки і наявність членів родини, яким потрібне піклування. У світлі сказаного постає і питання про те, чи варто відмовлятися від заміни покарання більш м’яким на підставі акта амністії. З огляду на обов’язковість врахування поведінки особи, яка відбуває покарання, таке рішення українського законодавця виглядає небезспірним. Поведінка засудженого може характеризуватися різними ступенями виправлення, у зв’язку із чим слід було б дозволити суду обирати, яка форма амністування ефективніша: звільнення від невідбутої частини покарання чи заміна його більш м’яким. Постає також питання про подолання конкуренції, яка може виникати між нормами про амністію та нормами про застосування інших видів звільнення від відбування покарання, у тому числі умовно-дострокового звільнення. Ідеться, зокрема, про встановлення матеріальної підстави для звільнення, адже в обох випадках суд має враховувати поведінку засудженого при звільненні його від відбування покарання. Вважаємо, що, оскільки умовно-дострокове звільнення є яскраво вираженим заходом заохочення засудженого, що застосовується лише в разі доведеності виправлення особи, а амністія за своєю природою – це вибачення винного, до поведінки особи при її амністуванні мають висуватися менш суворі вимоги, ніж сумлінна поведінка та сумлінне ставлення до праці, як це має місце при умовно-достроковому звільненні. Стаття 3 Закону «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 р. встановлює перелік осіб, щодо яких не допускається застосування амністії. Обмеження щодо суб’єктного складу амністії, поза сумнівом, є справедливими: держава не може вибачати будь-якого злочинця, особливо якщо його особі притаманний високий ступінь суспільної небезпеки. Внаслідок ухвалення Закону від 02.06.2011 р. відповідний перелік осіб дещо розширився, що загалом слід оцінити схвально. Водночас треба зауважити, що законодавець обрав не досить вдалий шлях, перераховуючи конкретні злочини, за вчинення яких звільнення від покарання у зв’язку з амністією неможливе. Залишається не до кінця зрозумілим, за якими критеріями встановлювалися такі обмеження. Доречно заборонити застосування амністії до кожного, хто засуджений до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше п’яти років. Пропонований підхід видається більш-менш виваженим – таким, що виключатиме амністування за тяжкі злочини як через типовий, так і через індивідуальний ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину. В іншому разі складно буде пояснити, чому, наприклад, за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило смерть потерпілого або заподіяло тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою, яка перебувала у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів, або особою, яка зникла з місця дорожньо-транспортної пригоди, амністія не може бути застосована, однак до осіб, які вчинили умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження або вбивство через необережність, вона може застосовуватись. Відшкодування збитків як умова застосування амністії Амністія як повне або часткове анулювання кримінально-правових наслідків вчиненого злочину не може порушувати врегульовані цивільним законодавством майнові інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Тому ч. 2 ст. 5 Закону «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 р. встановлює, що амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду. Аналогічне за змістом застереження про те, що застосування амністії не має зачіпати права третіх осіб, у тому числі права потерпілих на відшкодування шкоди, закріплене законодавством Аргентини, Гондурасу, країн колишньої Югославії, Молдови, Франції тощо. Подібний досвід амністування має і Україна. Так, ст. 10 Закону «Про амністію» від 11.05.2000 р. і ст. 9 Закону «Про амністію» від 05.07.2001 р. забороняли застосовувати амністію до осіб, яких було притягнуто до кримінальної відповідальності чи засуджено за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ст. 148-2 КК 1960 р.). При цьому до набрання чинності законом про амністію зазначена заборона не поширювалася на випадки повного відшкодування несплачених податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Новели Закону від 02.06.2011 р. передбачають заборону застосування амністії до осіб, які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду. У вітчизняній доктрині та в процесі законотворчої роботи таку пропозицію висували неодноразово. Доречність таких змін зазвичай обґрунтовується потребою посилити роль потерпілого від злочину в кримінально-правових відносинах, необхідністю реального та ефективного захисту прав громадян, юридичних осіб і держави, які зазнали шкоди від злочину, у разі амністування особи, яка його вчинила Прагнення посилити захист прав потерпілих від злочину є зрозумілим і виправданим. Однак давайте поглянемо і на зворотний бік медалі. Чи не перекладаються проблеми застосування ч. 2 ст. 5 Закону від 01.10.1996 р. на осіб, правове становище яких держава, керуючись передусім міркуваннями гуманізму, вирішила поліпшити? «Акт амністії – це насамперед виявлення державою гуманізму щодо громадян, які оступилися, та прояв поваги до прав людини, оскільки воля є невід’ємною складовою її повноцінного життя» Тим більше що амністовані особи, як правило, належать до найменш соціально захищених громадян. Серед десятків тисяч осіб, стосовно яких щороку застосовується амністія, чималий відсоток становлять такі, які не мають матеріальної можливості відшкодувати завдані злочином збитки. Спроба поставити амністію в залежність від майнового стану того, хто вчинив злочин, розцінюється як порушення ст. 24 Конституції України. Реформування інституту амністії – на часі. Головна ідея Закону від 02.06.2011 р. прозора і зрозуміла: встановити жорсткіші умови регламентації амністії, обмежити її застосування. При цьому не всі законодавчі новели можна визнати досконалими. Деякі з них сформульовано не досить вдало. До того ж залишається нерозв’язаною низка інших гострих питань, пов’язаних зі здійсненням амністування (диференціація правових наслідків застосування амністії; амністування засуджених за сукупністю злочинів, один з яких виключає поширення дії амністії на таких осіб; амністування у разі вчинення злочинів, кримінальні справи про які віднесено до справ приватного обвинувачення; надання звільненню від покарання на підставі актів амністії умовного характеру тощо).
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№23-24 | 31 грудня
Тема тижня:
Податки та збори
Тема тижня
  • Повернення сплаченого збору за пенсійне страхування на купівлю квартири: порядок, дії, документація, вартість.
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________