Електронні гроші – зручний інструмент розрахунків чи ще один спосіб обходу закону?

Останніми роками все більшого поширення в Україні набуває практика ведення бізнесу через глобальну мережу Інтернет, що передбачає здійснення розрахунків між учасниками ринку з використанням електронних грошей. Сьогодні українці можуть продавати та купувати товари, переказувати кошти за допомогою таких систем, як WebMoney, «Яндекс.Деньги», RBK Money, E-Gold, LiqPay, Z-Payment, Paypal, Liberty Reserve, ePassporte, Moneybookers тощо. З одного боку, розвиток ринку електронних грошей є свідченням еволюції вітчизняного бізнесу, його поступового наближення до світових стандартів. З іншого – широке застосування електронних платіжних засобів приховує значний ризик, адже їх можна використати, щоб уникнути відповідальності при вчиненні окремих порушень закону, зокрема у тіньових схемах, спрямованих на ухилення від оподаткування та фінансового моніторингу. Зважаючи на те, що сьогодні користувачів таких електронних систем постійно більшає, а правове регулювання не завжди встигає за стрімким розвитком відносин у цій сфері, питання, пов’язані із законністю обігу електронних платіжних засобів, набувають все більшої актуальності. Ця стаття містить загальний огляд цього питання. Зважаючи ж на його актуальність та недостатність уваги до нього правників, у наступних статтях ми детальніше розглянемо його окремі аспекти. Електронні гроші: поняття та правова природа Вперше в Україні на рівні нормативно-правового акта поняття електронних грошей було закріплено із прийняттям постанови правління Національного банку України „Про затвердження Положення про електронні гроші в Україні” від 25.06.2008 р. № 178, хоча фактично розрахунки з їх використанням почали проводити значно раніше. Вказане Положення визначало електронні гроші як одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої, приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов'язанням емітента. Постановою також запроваджувалося поняття емітента та користувача електронних грошових коштів. Емітентом було названо особу, яка здійснює випуск електронних грошей, користувачем – фізичну особу, яка має право використовувати електронні гроші для придбання товарів або послуг, а також для переказів іншим фізичним особам. Положенням встановлювалося, що право здійснювати випуск електронних грошей в Україні закріплюється виключно за банками. Водночас для інших юридичних осіб, які здійснювали випуск електронних грошей, не бувши банками, постановлялося привести свою діяльність у відповідність до вимог Положення протягом одного року з дня набрання чинності постановою НБУ від 25.06.2008 р. №178. Однак кардинальних змін у діяльності емітентів електронних коштів після прийняття Постанови не відбулося. Більше того, 4 листопада 2010 р. постановою правління НБУ № 481 вказане Положення було скасовано, а замість нього прийнято нове, яким встановлювалися менш жорсткі вимоги до емітентів електронних грошей. Так, Положення про електронні гроші, затверджене постановою правління НБУ від 04.11.2010 р., скасувало вимогу попереднього Положення щодо віднесення права емісії електронних грошових коштів до виключної компетенції банків, надавши відповідні повноваження й іншим юридичним особам. Законність такого нововведення є сумнівною. Положенням про електронні гроші останні визначено як одиницю вартості, яка приймається як засіб платежу. Таке прирівнювання електронних одиниць вартості до засобу платежу, на наш погляд, не повною мірою кореспондує з чинним законодавством. Так, Закон України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” від 05.04.2001 р. № 2346-III оперує терміном „платіжний інструмент”, що визначається як засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів належать документи на переказ та спеціальні платіжні засоби (п. 1.31 цього Закону). Під спеціальним платіжним засобом слід розуміти платіжну картку, мобільний платіжний інструмент, інший платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держатель цього інструменту здійснює платіжні операції з рахунка платника або банку, а також інші операції, установлені договором. Емісія спеціальних платіжних засобів у межах України здійснюється виключно банками (пп. 1.4, 2.1 постанови правління НБУ „Про здійснення операцій з використанням спеціальних платіжних засобів” від 30.04.2010 р. № 223). Таким чином, виникає питання щодо законності ситуації, за якої електронні гроші, з одного боку, „приймаються як засіб платежу”, а з іншого – не віднесені чинним законодавством до спеціальних платіжних засобів і відповідно до згадуваного Положення про електронні гроші можуть емітуватися не тільки банками, але й іншими організаціями. Вимоги до обігу електронних грошей в Україні Чинне Положення про електронні гроші встановлює, що особа, яка має намір створити систему електронних грошей та здійснювати випуск електронних грошей, зобов'язана узгодити з НБУ правила системи електронних грошей до здійснення випуску електронних грошей. Для узгодження відповідних правил зацікавлена юридична особа повинна надати НБУ відповідний пакет документів (клопотання про узгодження правил системи електронних грошей, підписані головою правління або ради директорів правила системи електронних грошей тощо). Після перевірки поданих документів НБК у двомісячний строк приймає рішення про узгодження або відмову в узгодженні правил системи електронних грошей або здійснення операцій з електронними грошима, інформуючи про таке рішення заявника. Зазначимо, що спеціальних вимог до суб’єктів, що мають намір створити та використовувати систему електронних грошей, не встановлено. Щодо валюти та розміру сум емісії Положення закріплює, що емітенти мають право здійснювати випуск електронних грошей, виражених лише в гривнях. Максимально допустима сума електронних грошей на електронному пристрої одного користувача не може перевищувати 8000 грн. Загалом можна дійти висновку, що вимоги до функціонування систем електронних грошей в Україні мають досить загальний характер і не є надто жорсткими. Електронні, але не гроші На час підготовки статті офіційний сайт НБУ містив інформацію лише про дві діючі в Україні системи електронних грошей, правила яких узгоджені НБУ: “Максі” (емітент – ПАТ “ВіЕйБі Банк”) та MoneXy (емітент – ПАТ «Банк “Контракт”). За неофіційними даними з Інтернету, таких систем сьогодні значно більше. Цікаво, що наразі в Україні стало допустимим створення й активне функціонування систем, що дозволяють здійснювати будь-які операції за допомогою електронних одиниць (купівля, продаж товарів (послуг), переказ коштів від однієї особи до іншої) поза межами правового регулювання Положення про електронні гроші (без обов’язкового дотримання встановлених Положенням вимог, без узгодження правил системи електронних грошей з НБУ тощо). Наприклад, дія на території України системи WebMoney, що дозволяє за допомогою електронних одиниць здійснювати розрахунки (переказ електронних одиниць від однієї особи до іншої з можливістю їх „виведення” – обміну на „справжні” грошові кошти), формально не охоплюється дією вказаного Положення. Більше того, категорія „електронних гроші” формально не використовується системою, натомість фігурують інші назви: електронні одиниці, титульні знаки. Купівля таких знаків за гривневий еквівалент в Україні передбачає придбання покупцями прав вимоги до третьої особи (резидента України) в організації-гаранта (ТОВ „Українське гарантійне агентство”). Таким чином, купуючи в гаранта електронні одиниці за грошові кошти у гривні, особа набуває не електронні гроші, а права вимоги до третьої особи (конкретної банківської установи). У подальшому такі права вимоги можуть обмінюватися на товар (у цьому разі фактична купівля товару, наприклад, в інтернет-магазині, з юридичного погляду вважатиметься обміном цього товару на права вимоги, а не купівлею за електронні гроші). Оподаткування та фінансовий моніторинг Збільшення кількості користувачів систем електронних розрахунків в Україні, незважаючи на їхню безумовну зручність та поширеність у світі, приховує певні ризики. Використовуючи такі системи, можна вести бізнес фактично без оподаткування. Реєстрація у таких системах потребує ідентифікації особи, що має намір стати користувачем (надання паспортних даних). У подальшому можливе здійснення між користувачами операцій, які підлягають оподаткуванню (купівлі-продажу товарів тощо), без сплати податків відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому рух коштів на „електронному гаманці” користувачів багатьох із подібних систем фактично залишається поза зоною досяжності податкових та інших правоохоронних та контролюючих органів. Крім того, обіг електронних одиниць вартості (одиниць обліку прав вимоги, титульних знаків, реквізитів тощо) викликає низку запитань з погляду дотримання законодавства у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму. Достатньо звернути увагу на те, що ЗУ „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму” від 28.11.2002 р. №249-IV визначає фінансову операцію як будь-які дії щодо активів, здійснені за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 5 цього Закону до суб’єктів первинного фінансового моніторингу належить у тому числі категорія „інші юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але надають окремі фінансові послуги”. У зв’язку із цим постає неоднозначне запитання стосовно необхідності виконання суб’єктами, що забезпечують функціонування систем електронних засобів платежу, таких обов’язків, як: постановка на облік в установленому законодавством порядку; розробка правил і програми ведення фінансового моніторингу; призначення працівника, відповідального за організацію та ведення фінансового моніторингу; здійснення ідентифікації та вивчення своїх клієнтів; забезпечення виявлення і реєстрації фінансових операцій, які підлягають фінансовому моніторингу; надання певної інформації Спеціально уповноваженому органу, яким виступає Держфінмоніторинг, та правоохоронним органам згідно із законом; зупинення фінансових операцій у випадках і порядку, передбачених законом, тощо.  Загалом запровадження та активне використання систем електронних розрахунків потребує виваженої правової регламентації, спрямованої, з одного боку, на підтримку їхнього розвитку, а з іншого – на запобігання їх використання з метою ухилення від оподаткування та контролю. Представники бізнесу, що використовують такі розрахунки у своїй діяльності, також мають потурбуватися про неухильне дотримання ними букви закону. На наш погляд, ці проблеми вони мають бути розв’язані у першу чергу на рівні закону, що одночасно забезпечить уникнення зловживань та стимулюватиме розвиток відносин у цій сфері. Розглянута тема пов’язана із багатьма питаннями, які є актуальними в Україні, як от: оцінка відповідності вимогам чинного законодавства такого явища інтернет-бізнесу, як можливість укладення договорів позики, згідно з умовами яких електронні засоби платежу позичаються під відсотки; юридична природа рішень арбітражів, інших внутрішніх «квазісудових» органів, які запроваджені і діють у структурі окремих систем електронних розрахунків; правомірність укладення цивільно-правових та господарсько-правових договорів, умови яких передбачають розрахунки між сторонами за допомогою електронних одиниць; правова природа електронних одиниць вартості з погляду можливості віднесення їх до об’єктів цивільного права тощо. Висвітлення кожної із цих проблем потребує окремої уваги, яку ми приділимо їм у подальших публікаціях.