Всі рубрики

Сила судової влади – в захищеності адвокатів

Українська влада вихваляється на весь світ про власні досягнення у царині судової реформи. Проте в пересічних українців, правозахисників, адвокатів, міжнародної спільноти є сумніви у якості вітчизняної системи правосуддя. На чому ґрунтуються ці сумніви й чи виправдані вони, «Правовий тиждень» запитав у людини, яка зараз на вістрі протистояння з «неупередженим судом по-українські», — адвоката, правозахисника, старшого наукового співробітника Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України Миколи СІРОГО – Рік тому було впроваджено судову реформу, що анонсувалась в першу чергу як така, що покращить систему захисту прав громадян та їх доступ до правосуддя. Чи досягнуто анонсованої мети? – Про минулорічні події, пов’язані зі змінами в законодавстві, що були продекларовані як «судова реформа», можна говорити не інакше, як про декларацію. Адже якщо проаналізувати суть цих змін і їх наслідки, стає зрозумілим, що насправді це – контрреформа. Адже справжня реформа мала вирішити два питання. Перше – це створення незалежного, професійного, неупередженого та справедливого суду. Друге – доступ громадян до правосуддя, що включає дуже багато параметрів, головний з яких – ефективність захисту права в суді. З точки зору цих двох положень сьогодні можна відзначити найгірший стан справ у правосудді за весь час незалежності. Судді залежні і діють під тиском, а громадяни не отримують належного захисту. За соціологічними даними, рівень недовіри до судів підвищився у порівнянні з 2009 р. приблизно на 15%. – За допомогою яких інструментів суддів зробили «ручними» й сформували у вертикаль? – Найперший інструмент – знищення суддівського самоврядування. Воно хоч й було організовано в недосить вдалий спосіб, проте працювало й виконувало свою роль. Адже сформовано воно було в переважній більшості з суддів загальних судів, віддалених від економічного і адміністративного ресурсу, менш вражених хворобою корупції, й представляло собою опору системи судоустрою. Проте при новому формуванні органів суддівського самоврядування в 2010 р. було запроваджено ганебне положення паритетної участі у ньому трьох судових юрисдикцій, а саме загальної, адміністративної та господарської. Було зруйновано фундаментальний принцип організації суддівського самоврядування «один суддя – один голос». Тобто голос 6 тис. суддів загальних судів прирівняли до голосу тисячі суддів-«адміністративників» й такої ж кількості «господарників». А з огляду на те, що в господарських та адміністративних судах рівень самостійності суддів значно нижче, був отриманий абсолютно «керований» з’їзд суддів, де не було жодної дискусії з обговорюваних питань… – То чи можна стверджувати, що метою «судової реформи» було створення «ручного» Конституційного суду та мінімізація повноважень ВСУ? – Ці цілі досить чітко прослідковуються, і всі вони є, на жаль, політичними. Була й інша, цинічніша мета – зруйнувати незалежність кожного окремого судді. – Як оцінюєте ті начебто «фундаментальні» зміни в підході до навчання та призначення суддів на посади? – Коли йдеться про систему навчання і відбору суддів, слід врахувати: це – не механічний процес. Адже суддівська професія як вершина професії юридичної відображає весь її стан. І цей стан викликає серйозне занепокоєння. На жаль, досі система підготовки юристів не зорієнтована на виховання їх як захисників справедливості та верховенства права. Ми готуємо юристів-законників, які слугуватимуть державі й залежатимуть від державної сили. Тобто якщо дивитись в корінь проблеми, стає зрозумілим, чому так мало серед кандидатів на посаду судді саме носіїв демократичних цінностей та захисників свободи і права. І це є глобальною проблемою для суспільства, адже за таким станом юридичної системи справжній людський потенціал українського суспільства не може реалізуватись не лише у повній, але і у незначній мірі. – Інша площина, в якій зараз активно намагаються провадити реформи, – кримінальний процес. Ви як член робочої групи брали участь у підготовці проекту нового КПК. Чи витримує він баланс інтересів захисту і обвинувачення? – Для відповіді на це запитання слід провести короткий екскурс в історію. Чинний Кримінально-процесуальний кодекс – продукт часів відносної демократизації радянської держави, й тому для свого часу він був доволі прогресивним. Він забезпечував доволі струнку процесуальну форму, яка дозволяла на достатньому рівні забезпечувати захист прав особи. Але ця процесуальна форма була викривлена вже за доби української незалежності. При правильних деклараціях зміни, які вносились до КПК, отримували неправильне закріплення на практиці. Й тому там чимало непрацюючих конструкцій, як-от, скажімо, оскарження постанови про взяття під варту, яку де-факто реалізувати неможливо. Тобто чинна редакція КПК настільки погана, наскільки погано його реформували. Якщо ж говорити про нинішні спроби реформування системи кримінального процесу, то тут слід зрозуміти основне – не можна збудувати театр без хорошої режисури та акторів. Прагнення змінити систему виключно через «законописання» – нікчемне. Доки в середовищі адвокатів та прокурорів не зрозуміють, що слід працювати за новими стандартами та принципами, а суд не усвідомить, що сила судової влади в захищеності адвокатів, – систему не змінити. Доки не прийде це усвідомлення, домінуватимуть примітивні підходи до реформування. Процесуальна система має забезпечувати фактичну рівність прокурора й адвоката, незважаючи на те, що вони мають різні процесуальні засоби, можливості та інструменти. – Як ви оцінюєте останні пропозиції законотворців щодо декриміналізації економічних злочинів і статті «Зловживання владою»? – Що стосується декриміналізації економічних злочинів, то в цей напрямок необхідно вкладати правильний зміст. Якщо підґрунтям цього є намагання встановити делікатне ставлення до бізнесу, розуміння того, як багато в сфері підприємництва неврегульованих нюансів і суспільно корисної ролі підприємництва – я підтримую такий підхід. Банальна ж ліквідація відповідальності за економічні злочини – це дурниця. Бо кількість таких злочинів одразу ж зросте, і в економіці посиляться негативні тенденції. Нині ж правоохоронні органи використовують свої можливості по економічному переслідуванню для власної наживи. Тому впорядкувати цю сферу необхідно, проте іншими шляхами – вдосконаленням корпоративного, конкурентного законодавства, щоб бізнес здобув значно більші можливості для самоорганізації та самоочищення від протиправних проявів. Що стосується повної декриміналізації зловживання владою чи її перевищення, тут має застосовуватися дуже штучний підхід. Цей злочин має каратись, проте застосування даних кримінально-правових заборон має бути не огульним та не може «реалізовуватись за бажанням» тих, хто при владі. Взагалі хотів би застерегти сьогоднішніх можновладців: не можна будувати систему і владну вертикаль «під себе» і спрямовувати її проти політичних опонентів. Адже це в результаті обернеться проти вас.
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№15-20 | 03 грудня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • 60-річна історія успіху Нью-Йоркської конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
  • Про проблемні питання виведення банків з ринку.
  • Права дітей на належне утримання: новації законодавства та судової практики.
Придбати PDF-версію
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________