Всі рубрики


Транскордонне спадкування

22 січня 1993 р. держави – члени СНД підписали Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (далі – Конвенція). Цей документ спрямований на забезпечення належного захисту прав і законних інтересів осіб, що проживають на територіях країн СНД. 10 листопада 1994 р. Верховна Рада ратифікувала Конвенцію, і 14 квітня 1995 р. вона набрала чинності для України. Відповідно до ст. 1 Конвенції громадяни кожної з її держав-учасниць (далі – договірні сторони), а також особи, що проживають на їхніх територіях, користуються на території всіх інших договірних сторін по відношенню до своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни даної договірної сторони. Громадяни кожної договірної сторони, а також особи, які проживають на їхніх територіях, мають право вільно та безперешкодно звертатися до суду, прокуратури та інших установ кожної договірної сторони, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи, можуть бути їх учасниками, подавати клопотання, позови і здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що і громадяни кожної договірної сторони. Відповідно до ст. 5 Конвенції при здійсненні правової допомоги компетентні установи юстиції договірних сторін зносяться одна з одною через свої центральні органи, якщо цією Конвенцією не передбачений інший порядок зносин.   У ст. 14 Конвенції передбачений обов’язок договірних сторін пересилати на прохання без перекладу і безкоштовно свідоцтва про реєстрацію актів цивільного стану, документи про освіту, стаж роботи та інші документи, що стосуються особистих або майнових прав і інтересів громадян запитуваної договірної сторони й інших осіб, що проживають на їхній території. При виконанні ст. 14 Конвенції центральним органом в Україні є Міністерство юстиції України.   У Конвенції передбачено можливість пересилати установами юстиції договірних сторін свідоцтва про реєстрацію актів громадянського стану без перекладу і безкоштовно – безпосередньо через органи реєстрації актів громадянського стану договірних сторін з повідомленням громадян про пересилання документів. На таких саме умовах мають передаватися документи про освіту, трудовий стаж та інші документи, що стосуються особистих або майнових прав та інтересів власних громадян й інших осіб, які проживають на даних територіях. Водночас Протоколом до Конвенції запроваджується обов’язковий переклад російською мовою в разі виконання документів державними мовами договірних сторін. Сьогодні Міністерство юстиції України вже отримало від Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Республіки Казахстан, Республіки Таджикистан списки управлінь юстиції, які наділені правом прямих зносин із відповідними управліннями юстиції України. Водночас низка країн не приєднались до Протоколу в частині розширення компетентних органів юстиції, уповноважених безпосередньо надавати правову допомогу, і здійснюють правове співробітництво виключно через центральні органи виконавчої влади. Серед них Республіка Молдова, Республіка Узбекистан, Киргизька Республіка, Азербайджанська Республіка, Грузія та Туркменістан. Отже, при виконанні ст. 14 Конвенції виключно через Мін’юст здійснюються зносини з компетентними установами юстиції:
  • Республіки Узбекистан;
  • Киргизької Республіки;
  • Республіки Азербайджан;
  • Грузії;
  • Туркменістану.
При виконанні п. 1 ст. 14 Конвенції безпосередні зносини здійснюють Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, визначені з цією метою Міністерством юстиції України у відносинах з компетентними установами юстиції:
  • Республіки Бєларусь;
  • Республіки Казахстан;
  • Республіки Молдова;
  • Республіки Таджикистан;
  • Республіки Вірменія;
  • Російської Федерації.
Відповідно до ст. 13 Конвенції всі документи, складені та посвідчені згідно із чинним законодавством країни, не потребують додаткового посвідчення і користуються на територіях інших договірних сторін доказовою силою офіційних документів. До таких документів може бути зроблений переклад російською мовою, справжність перекладу або підпису перекладача на ньому має бути засвідчена у встановленому порядку державним або приватним нотаріусом України. Такі документи мають бути прийняті на території країн СНД без будь-якого додаткового засвідчення. Слід згадати і ст. 17 Конвенції, відповідно до якої у відносинах одна з одною при виконанні цієї Конвенції установи юстиції договірних сторін користуються державними мовами договірних сторін або російською мовою. Конвенція також врегульовує майнові питання. Право власності на нерухоме майно та питання про те, яке майно є нерухомим, визначаються згідно із законодавством країни, на території якої розташоване майно. Право власності на транспортні засоби, що підлягає внесенню до державних реєстрів, визначається за законодавством договірної сторони, на території якої розташований орган, який здійснював таку реєстрацію транспортного засобу. Виникнення і припинення права власності чи іншого речового права на майно, яке є предметом угоди, визначається за законодавством місця укладення угоди, якщо інше не передбачене угодою сторін. Зобов’язання про відшкодування шкоди, крім тих, що передбачені договорами і іншими правомірними діями, визначаються за законодавством договірної сторони, на території якої мала місце подія чи інша обставина, що слугувала основою для вимоги про відшкодування шкоди.  Конвенція закріплює право громадян всіх договірних сторін щодо успадковування на територіях інших договірних сторін майна чи прав за законом чи заповітом на рівних умовах і в тому ж обсязі, що і власні громадяни. Право спадкування нерухомого майна визначається за законодавством договірної сторони, на території якої розташоване це майно. Відповідно до ст. 45 Конвенції право спадкування майна визначається за законодавством тієї договірної сторони, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання. Однак право спадкування нерухомого майна визначається законодавством договірної сторони, на території якої знаходиться це майно. Згідно зі ст. 48 Конвенції провадження у справах про спадкування рухомого майна мають вести установи договірних сторін, на території яких спадкодавець мав місце проживання в момент своєї смерті. Провадження у справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи договірних сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно. Якщо спадкодавець на день своєї смерті проживав на території однієї із країн, що зазначені вище, і до складу спадкового майна входять грошові вклади, то для вирішення питання щодо оформлення спадкових прав потрібно звертатися до компетентних органів країни, у якій проживав спадкодавець на день своєї смерті. Якщо спадкується нерухоме майно, потрібно звертатися до компетентної установи договірної сторони, на території якої знаходиться це майно. Що стосується заповіту, то здатність до його складання та скасування, а також його форма і зміна визначаються згідно із правом тієї країни, у якій заповідач мав місце проживання на момент складання заповіту. Однак заповіт чи його зміна не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця його складення. Конвенція визначає детальний механізм та обсяги надання правової допомоги, а також форму та зміст доручень про надання правової допомоги. Ці дані активно використовуються в українській нотаріальній практиці, оскільки Закон «Про нотаріат» дає нотаріусам або посадовим особам, які вчиняють нотаріальні дії, право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Зокрема, для видачі свідоцтва про право на спадщину, а також для підтвердження родинних стосунків нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. З цією метою за необхідності нотаріус готує відповідний запит до компетентних органів іншої держави (країни учасниці Конвенції) щодо отримання відповідних відомостей чи документів, необхідних для оформлення спадщини. Наприклад, відомості щодо реєстрації, місця проживання, наявності спадкової справи, заповіту, копії актового запису про народження, шлюб, розірвання шлюбу, смерть. При оформленні таких запитів нотаріус повинен керуватися ст. 7 Конвенції, яка встановлює основні вимоги до запитів. Зокрема, запит нотаріуса має містити:
  • найменування установи, якій адресується запит;
  • найменування установи, яка направляє запит;
  • найменування справи, щодо якої готується запит про правову допомогу;
  • зміст запиту та інші відомості, необхідні для його виконання.
 Зміст запиту має містити:
  • прізвище, ім’я, по-батькові особи, щодо якої готується запит;
  • дату народження (за наявності таких відомостей) та дату смерті особи, щодо якої готується запит. Якщо дата народження або дата смерті не вказана, то необхідно додавати копію свідоцтва про народження чи смерть тощо;
  • останнє місце проживання померлого, щодо якого витребовується інформація;
  • адреси та назви установ, від яких необхідно витребувати інформацію (назва нотаріальної контори, банківської установи).
Додатково можна зазначити будь-яку іншу інформацію, яка може бути корисною для надання відповіді по суті порушених питань. Запит має бути підписаний керівником установи (завідувачем державною нотаріальною конторою чи приватним нотаріусом) та скріплений гербовою печаткою цієї контори чи печаткою приватного нотаріуса. Крім того, запити нотаріусів мають відповідати Правилам ведення нотаріального діловодства, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 р. № 3253/5. Договірні сторони самі сплачують усі витрати, що виникають під час надання правової допомоги на їхніх територіях. Водночас слід зазначити, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ст. 1223 Цивільного кодексу України). За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 12611265 зазначеного ЦКУ. Якщо за законодавством договірної сторони, яке потрібно застосовувати при спадкуванні, спадкоємцем є держава, рухоме майно, що є предметом спадкування, переходить до договірної сторони, громадянином якої був спадкодавець на момент смерті, нерухоме майно – до договірної стороні, на території якої воно знаходиться. Установи договірних сторін вживають відповідно до вимог внутрішнього законодавства заходів, які необхідні для забезпечення охорони спадщини, що залишена на їхніх територіях громадянами інших договірних сторін, чи для управління нею. Про заходи, які були прийняті для охорони спадкового майна, негайно повідомляється дипломатичному представництву чи консульській установі договірної сторони, громадянином якої був спадкодавець. Таке представництво чи установа може брати участь у здійсненні цих заходів. Отже, можна зробити висновок, що приєднання України до Конвенції є важливим кроком держави на шляху до всебічного забезпечення належного захисту прав і законних інтересів громадян.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________