Всі рубрики


У четвертій черзі

Спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Законодавець у ст. 1258 Цивільного кодексу України зазначив, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Спадкування четвертою чергою спадкоємців за законом – це нормативно визначений перелік спеціальних ознак, які спадкоємець повинен мати на момент відкриття спадщини, та процесуальні особливості набуття ним такого права. Спадкоємець четвертої черги спадкування за законом Стаття 1222 ЦКУ встановила загальні вимоги до спадкоємців. Ними можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Частиною 2 ст. 1258 ЦКУ передбачено, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування за відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 ЦКУ. Ця норма розкриває першу ознаку (особливість) спадкування за законом четвертою чергою спадкоємців, а саме те, що такі спадкоємці набувають цього права лише за відсутності: спадкоємців першої, другої та третьої черги; усунення їх від права на спадкування; неприйняття або відмови від прийняття спадщини. Згідно зі ст. 1264 ЦКУ у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менше пяти років до часу відкриття спадщини. З цієї норми випливає й наступна ознака – проживання однією сім’єю зі спадкодавцем не менше пяти років до часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦКУ часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України сімя є первинним та основним осередком суспільства. Сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом, мають взаємні права та обовязки. До загальних ознак у розумінні цієї норми, яким має відповідати звязок між фізичними особами, щоб вони вважалися сімєю, належать: спільне проживання, повязаність спільним побутом; взаємні права та обовязки. Із загального правила про обовязкове спільне проживання членів сімї законодавець робить два винятки. Так, подружжя вважатиметься сімєю і тоді, коли чоловік та жінка проживають окремо з поважних причин. Стаття 3 СКУ містить приблизний перелік поважних причин окремого проживання подружжя, до яких належать: навчання, робота, лікування, догляд за батьками або дітьми. Діти належатимуть до членів сімї своїх батьків у будь-якому випадку окремого проживання, незалежно від поважності його причин. Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про спадкування” від 30.05.2008 р. № 7 (далі – Постанова) до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сімєю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були повязані спільним побутом, мали взаємні права та обовязки, зокрема: вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сімї, тощо. До спадкоємців четвертої черги не належить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала в зареєстрованому шлюбі з іншою особою. У згаданих рекомендаціях ВСУ також зазначає, що проживання однією сімєю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦКУ. Відповідно до цієї статті в першу чергу право на спадкування за законом мають: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті; той із подружжя, який його пережив; батьки. Що ж стосується п’ятирічного строку, протягом якого особа повинна проживати разом із спадкодавцем, то відповідно до Постанови він має виповнитися на момент відкриття спадщини, і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сімєю до набрання чинності СКУ. Отже, спадкоємцями четвертої черги спадкування за законом є фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини та проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менше пяти років до часу відкриття спадщини. Процесуальні особливості спадкування спадкоємцями четвертої черги спадкування за законом На практиці у спадкоємців четвертої черги виникають проблеми, оскільки необхідно довести факт проживання однією сім’єю зі спадкодавцем. Юридичний факт проживання однією сімєю зі спадкодавцем протягом пяти років до часу відкриття спадщини має бути встановлений винятково рішенням суду. Нотаріус не має можливості безспірно встановити зазначені обставини. Відповідно до п. 2 Постанови справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення та можуть вплинути на спадкові права й обовязки інших осіб, та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка за відсутності спору розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди мають розглядати заяви про встановлення родинних відносин зі спадкодавцем, проживання з ним однією сімєю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 р., тощо. Згідно з ч. 1 ст. 234 Цивільного процесуального кодексу України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до ст. 256 ЦПКУ суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообовязковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, імя, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з імям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Норми ЦПКУ охоплює випадки встановлення факту проживання однією сімєю чоловіка та жінки без шлюбу, але на практиці іноді необхідно довести факт проживання однією сім’єю, наприклад, двох чоловіків або жінок. Тому законодавець у ч. 2 згаданої норми зазначив, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження зясується, що має місце спір про право, суд на підставі ч. 6 ст. 235 ЦПКУ залишає заяву без розгляду та розяснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Відповідно до ст. 30 ЦПКУ сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. У нашому випадку позивачем виступає спадкоємець четвертої черги спадкування за законом. Відповідачем є інші спадкоємці чи територіальна громада. Відповідно до Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 № 280/97-ВР територіальна громада – жителі, обєднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне обєднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Ще одне питання стосується фактичних даних, на основі яких суд може дійти висновку, що дві особи проживали однією сім’єю. Ідеться про докази, що можуть посвідчити цей факт. Статтею 57 ЦПКУ передбачено, що докази – будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 цієї статті передбачено перелік джерел доказів. Це, зокрема, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідки, показання свідків, письмові та речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів. У нашому випадку факт проживання однією сімєю може бути посвідчений показаннями свідків і письмовими доказами. Відповідно до ст. 63 ЦПКУ показання свідка – це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Згідно з ч. 1 ст. 64 ЦПКУ письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. На практиці факт проживання однією сімєю теж підтверджується показаннями свідків та письмовими доказами. Зокрема, у рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 24.09.2007 р. у справі № 2-3048/07 за позовом особи 1 до Дніпровської районної у м. Києві ради, третя особа – Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання спадкоємцем четвертої черги, такою, що постійно проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та прийняла спадщину, судом встановлено таке. З 26 листопада 1996 р. до своєї смерті особа 2 проживала разом із позивачем, особою 1, за адресою 1, що підтверджується показаннями свідків, особою 3 та особою 4, які також зазначили, що особа 1 доглядала, повністю забезпечувала особу 2 та поховала її. Це також підтверджується копією заяви особи 1 на імя головного лікаря поліклініки № 4 від 08.02.2006 р. про обслуговування за її місцем проживання особи 2, яку вона забрала з лікарні 3 лютого 2006 р., та резолюціями на ній головного лікаря, договором-замовленням № 8.6240.3 на придбання-оформлення предметів і послуг похоронного призначення від 25.12.2006 р., квитанціями від 25.12.2006 р. про платежі на додаткові послуги (Відділ реєстрації смерті), фіскальними чеками на придбання продуктів та ліків. На основі цього суд вирішив позовні вимоги особи 1 задовольнити в повному обсязі. Визнати особу 1 спадкоємцем четвертої черги щодо майна померлої особи 2 та такою, що постійно проживала разом із нею на час відкриття спадщини та прийняла спадщину – грошові кошти, що знаходяться на рахунку № 12891 в Територіальному відокремленому безбалансовому відділенні м. Києва Державного ощадного банку України, відкритому на імя особи 2. Слід зауважити, що показання свідків, зацікавлених у вирішенні справи на корить спадкоємця четвертої черги спадкування за законом (близьких родичів), суд до уваги не бере. Отже, особа, яка вважає себе спадкоємцем четвертої черги спадкування за законом, повинна проживати з особою-спадкодавцем однією сімєю не менше п’яти років та довести цей факт у судовому порядку.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________