Всі рубрики


Безоплатна правова допомога у країнах світу

Засади, функціонування та управління системами безоплатної правової допомоги у різних країнах (у тому числі країнах ЄС) дещо відрізняються. Обсяг того, що саме може передбачати безоплатна правова допомога, також різниться від країни до країни. Європейська Комісія, наприклад, визначила, що така правова допомога означає будь-що із зазначеного нижче:
  • надання порад до судового розгляду справи з метою розв’язання спору на попередньому етапі;
  • надання консультаційних чи представницьких послуг адвоката на безоплатній основі або малим коштом;
  • часткове чи повне звільнення одержувача від сплати інших коштів (наприклад, судових витрат);
  • надання безпосередньої грошової допомоги для покриття витрат, пов’язаних із судовим провадженням (гонорарів адвокатам, судових витрат, видатків на забезпечення присутності свідків тощо).
Основні положення про ролі адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН із попередження злочинів у 1990 р., закріплюють обов’язок уряду забезпечити необхідне фінансування й інші ресурси для юридичної допомоги бідним та іншим незаможним людям. На практиці найбільше поширення одержали такі моделі. Модель «Офіс публічного захисника» (США, Ізраїль). Адвокати працюють повний робочий день винятково у справах, оплачуваних державою, і одержують зарплату щомісяця. Контрактна модель (Великобританія, Нідерланди). Спеціальний орган підписує із юридичною фірмою або адвокатом контракт на надання допомоги у певній кількості справ. Модель Ex оfficio (призначення адвокатів державою). Це модель, за якої відповідний суспільний інститут (міністерство юстиції, прокуратура або суд) наймає й оплачує адвоката нужденній стороні (надання юридичної допомоги за призначенням держави і є його обов’язком). Існують також спеціальні схеми страхування (Німеччина, США). Особа може застрахуватися, і при настанні страхового випадку послуги адвоката будуть оплачені страховою компанією. Слід зазначити, що запропонована українська модель безкоштовної правової допомоги відрізняється від описаних, оскільки є своєрідним ноу-хау, викликаним не в останню чергу жорсткою економією Держбюджету. Уряд Великобританії виділяє чималі кошти на правову допомогу населенню у кримінальних справах і невелику частину на захист інтересів у цивільних справах. Ця допомога розподіляється між Citizens' Advice Bureau (бюро з консультування громадян) і адвокатами, які підписали угоду з Міністерством юстиції Великобританії про участь у програмі Legal aid («Правова допомога»). Оскільки держателями бюджету бюро з консультування громадян є місцеві ради (local councils), то організація і оплата праці адвокатів таких бюро залежать від практики місцевої ради. У більшості країнах СНД і Балтії право людини на отримання правової допомоги закріплену у конституціях, а можливість його реалізації певною мірою конкретизована у відповідних законах. Кожна країна СНД і Балтії так чи інакше прагне до реалізації права людини на отримання правової допомоги, тому аналіз законодавства цих країн є цікавим для України як держави, що перебуває на шляху створення системи правової допомоги. Досліджуючи законодавство країн СНД і Балтії щодо безоплатної правової допомоги, насамперед виокремимо дві групи країн залежно від того, чи створено в них систему безоплатної правової допомоги, зокрема, чи прийнято відповідні закони. За категоріями справ, у яких надається безоплатна правова допомога, можна виокремити групу країн, у яких безоплатна правова допомога надається лише у кримінальних справах, і групу країн, у яких законодавство визначає обов’язок надавати безоплатну правову допомогу і в інших категоріях справ. Так, обов’язок надавати безоплатну правову допомогу лише у кримінальних справах законодавець покладає на відповідних суб’єктів в Азербайджані, Вірменії, Узбекистані, Киргизії, Україні, Туркменістані. Серед країн, у яких правова допомога надається не лише у кримінальних, але й у цивільних та адміністративних справах, – Казахстан, Росія, Бєларусь, Молдова, Естонія, Таджикистан, Литва, Латвія, Грузія. З погляду суб’єктів надання безоплатної правової допомоги країни можна поділити за таким критерієм: чи зобов’язані її надавати лише адвокати або ж до її надання допускаються інші особи. Лише адвокати надають безоплатну правову допомогу в Казахстані, Бєларусі, Естонії, Азербайджані, Вірменії та Узбекистані. В інших країнах до надання безоплатної правової допомоги допускаються інші суб’єкти. В Молдові ж окрім юристів і громадських об’єднань надання первинної правової допомоги здійснюють і параюристи – особи, які мають неповну юридичну освіту (ст. 15, 16 Закону Республіки Молдова «Про юридичну допомогу, гарантовану державою»). Повертаючись до категорій справ, у яких надається безоплатна правова допомога, слід детальніше зупинитися на досвіді країн, у яких така допомога надається не лише у кримінальних, але й в окремих цивільних та адміністративних справах (Казахстан, Росія, Бєларусь, Молдова, Естонія, Таджикистан, Литва, Латвія, Грузія). У цих країнах створено окремий орган, що здійснює управління наданням безоплатної правової допомоги. У Молдові це Національна рада з гарантованої державою юридичної допомоги, у Литві – Координаційна рада з питань гарантованої державою правової допомоги, у Латвії – Управління безоплатної юридичної допомоги, у Грузії – Служба юридичної допомоги. Лише в Естонії не створено окремий орган управління наданням безоплатної правової допомоги, а розподілено обов’язки з управління наданням безоплатної правової допомоги між міністерствами юстиції, фінансів, Колегією адвокатів, керівництвом адвокатських контор. Причому з прийняттям Закону роль Колегії адвокатів в Естонії зросла, а суди, прокуратура та органи слідства є органами, що приймають рішення про необхідність надання безоплатної юридичної допомоги. Законодавство всіх цих країн визначає, що фінансування безоплатної правової допомоги здійснюється з державного бюджету, проте крім коштів державного бюджету з цією метою можуть використовуватися дозволені законодавством інші кошти. Наприклад, у ст. 25 Закону Грузії «Про юридичну допомогу» визначено, що джерелом фінансування служби юридичної допомоги є цільові кошти, виділені з Державного бюджету, пожертвування і гранти, дозволені законодавством Грузії. Очевидно, що використання для розвитку безоплатної правової допомоги не лише коштів державного бюджету, але й додаткових піде на користь системі, особливо в умовах кризи та зважаючи на те, що кількість осіб, які мають право на безоплатну правову допомогу, в кожній державі значна. Крім того, в окремих країнах (наприклад, у Казахстані та Бєларусі) законодавство зобов’язує адвокатів надавати безоплатну правову допомогу за рахунок коштів Колегії адвокатів. У деяких країнах, що прийняли закони про безоплатну правову допомогу, встановлюється частково оплатна правова допомога (Молдова, Латвія, Литва, Естонія). Законодавство цих країн також передбачає обов’язок особи відшкодувати витрати на правову допомогу, якщо ця особа надала неправдиві дані про своє фінансове становище, а в Естонії вона зобов’язана відшкодувати витрати на надану правову допомогу, якщо протягом п’яти років її фінансове становище суттєво поліпшилося. Відповідно до вимог ст. 23 Закону Молдови «Про юридичну допомогу, гарантовану державою» особа, яка отримала кваліфіковану юридичну допомогу в результаті надання фальсифікованої чи недостовірної інформації, зокрема, про своє фінансове становище, чим ввела в оману територіальне бюро, зобов’язана відшкодувати витрати на правову допомогу. Якщо ж у ході процесу чи виконання судового рішення фінансове становище особи змінилось у сенсі повної чи часткової втрати права на кваліфіковану юридичну допомогу, особа зобов’язана відшкодувати витрати на надання правової допомоги. У Грузії та Молдові в разі винесення судом рішення на користь особи, яка скористалася безоплатною правовою допомогою, оплата витрат на таку допомогу відшкодовується іншою стороною. У кожній із цих країн наявність в осіб права на безоплатну правову допомогу зумовлена майновим критерієм (брак коштів, мінімальний рівень доходу) та інтересами правосуддя (складність справи з матеріального та процесуального погляду та важливість для заявника). Мінімальний рівень доходу, як правило, визначається урядом держави. Що ж до такого критерію, як інтереси правосуддя (складність справи з матеріального та процесуального погляду та важливість для заявника), то він, на нашу думку, є доволі суб’єктивним і потребує конкретизації в національному законодавстві. Якщо говорити про категорії одержувачів безоплатної правової допомоги, то це переважно фізичні особи. Проте в Естонії право на безоплатну правову допомогу мають і юридичні особи, зокрема неприбуткові неурядові організації і фонди, за умови, що вони здійснюють свою діяльність законно і захищають чи сприяють реалізації прав значної кількості громадян (§ 2 ст. 4 Закону Естонії «Про державну юридичну допомогу»). Очевидно, що досвід Естонії в частині розширення кола суб’єктів, що мають право на отримання безоплатної правової допомоги, так само як і досвід деяких країн щодо запровадження частково оплатної державної правової допомоги, слід взяти до уваги при формуванні системи правової допомоги в Україні. Не зайвим було б і обов’язкове ведення реєстру правової допомоги, яке згадується в Законі Латвійської Республіки «Про державну правову допомогу». Так, у цьому реєстрі мають фіксуватися всі заяви про надання та обсяг правової допомоги, інформація про відхилення заяв, відомості про осіб, яким надана допомога, та осіб, які її надали. Адже зазначена інформація необхідна для формування бюджету та політики у цій сфері. Країни СНД та Балтії не конкретизують на законодавчому рівні ні критерії, ні розмір відшкодувань з державного бюджету за надання правової допомоги. У цьому контексті слід звернути увагу на норму ст. 6 Закону Республіки Вірменія «Про адвокатську діяльність» від 18.06.1998 р., у якій визначено, що розмір суми, яка відшкодовується за надання правової допомоги Спілці адвокатів з державного бюджету, визначається з розрахунку: за годину роботи адвоката – сума, еквівалентна платні за годину роботи прокурора. Вірменія єдина серед країн СНД і Балтії прирівняла оплату роботи адвоката до оплати роботи прокурора, що може бути актуальним і для України при визначенні критеріїв оцінки оплати роботи адвокатів за надання ними безоплатної юридичної допомоги. Одним із важливих питань є визначення органу, що приймає рішення про надання безоплатної правової допомоги. У деяких правових системах, наприклад у Великобританії, питання про призначення правової допомоги у кримінальних справах вирішують суди. В інших, зокрема в Південній Африці та Нідерландах, рішення приймається спеціальним урядовим органом, заснованим для управління процесом надання правової допомоги. У США існують дві системи: суди приймають рішення у кримінальних справах, а некомерційні юридичні організації – у цивільних справах. Що стосується міжнародного досвіду, то законодавство більшості країн (наприклад, Словаччини), вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, що надавалася стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, виходить з того, що компенсації підлягають фактично понесені витрати на правову допомогу. У деяких країнах (наприклад, в Естонії та Литві) крім цього існує і обмеження у вигляді певного відсотку від ціни позову або встановленої такси. У Росії таке відшкодування здійснюється у розумних межах, що визначаються судом. У Республіці Бєларусь механізм компенсації полягає в тому, що витрати на оплату допомоги представника стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, відшкодовує інша сторона. Розмір відшкодування визначає суд, виходячи зі складності справи і часу, витраченого на її розгляд.
 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№13-18 | 30 вересня
Тема тижня:
Міжнародний арбітраж
Тема тижня
  • Ефективний арбітраж: який він?
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________

 

 

 



Казахские песни 2020 казакша андер 2018 популярные песни.