Арбітражний Upgrade

Роль міжнародного арбітражу з року в рік зростає, адже крім свого основного завдання – вирішення спорів – він сприяє розвитку зовнішньої торгівлі, укладенню контрактів між бізнесменами різних країн, взаємоінтеграції правових систем. З посиленням цієї ролі вдосконалюється і сам арбітражний процес, а також збільшуються вимоги до юристів, що практикують у цій сфері. Про сьогодення й майбутнє міжнародного арбітражу як інституту «Правовому тижню» розповів президент ЮФ «Салком» Євген КУБКО – Популярність альтернативного, позасудового вирішення спорів зростає. Чи можна стверджувати, що причина цієї тенденції – недосконалість вітчизняної системи судочинства? – Дійсно, господарюючі суб’єкти, у відносинах між якими виник конфлікт, усе частіше намагаються вирішити його альтернативними методами. Зокрема, звертаються до арбітражу, і причин у цієї тенденції декілька. По-перше, державна судова система дорожча і занадто формалізована. Її ключовий недолік, зважаючи на динамічність економічних процесів, – значні строки розгляду спорів. По-друге, трапляються випадки неякісного правосуддя, тобто немає механізму, що гарантував би захист економічних інтересів. То ж альтеративні способи вирішення спорів невипадково стають популярними: вони ефективніші. – Законодавчі зміни щодо обчислення судового збору збільшать вартість судових процесів. Які наслідки це матиме? Чи вплине це на розвиток альтернативних способів вирішення спорів і в тому числі міжнародного арбітражу? – Моя точка зору на цю проблему, можливо, не зовсім популярна: правосуддя не має бути дешевим. Аргументи на користь цього підходу обумовлені судовою практикою. Коли правосуддя не є проблемним з фінансового погляду, сторони часто зловживають правом на звернення до суду і тим самим затягують вирішення власних проблем. Тож розумне збільшення судового збору має стати бар’єром для необґрунтованих позовів. Сторони проявлятимуть винахідливість та намагатимуться вирішити проблему мирним шляхом. Адже зараз етап попередніх перемовин задля врегулювання конфліктних ситуацій є для більшості простою формальністю. Якщо потенційний позивач усвідомлюватиме, що ціна питання відповідає належному рівню, він матиме більшу мотивацію замислитися над тим, у який спосіб розв’язувати конфлікт та чи варто взагалі сперечатись. Тобто подорожчання судового збору може навіть призведе до покращення якості правосуддя. – Якщо сума, в яку обійдеться вирішення спору, буде однаковою і для державного суду, і для арбітражу, виникає питання: чому, власне, не йти до арбітражу? – Така логіка певною мірою виправдана, але прямої залежності в цьому питанні немає. Для сторін конфлікту головне – вирішити своє болюче питання. Інколи вони появляють мудрість і наперед визначають, яким шляхом виходитимуть із конфліктних ситуацій, тобто передбачають у договорах арбітражне застереження. Проте більшість не усвідомлює, наскільки важким може бути судовий процес, якщо такий шлях не передбачити. – Як же зацікавити потенційних клієнтів, щоб вони вирішували спори саме в арбітражі? – Насамперед є питання законодавства, коли арбітраж неможливий, навіть якщо процес у ньому відповідає інтересам сторін (проте ми не братимемо ці випадки до уваги). Зацікавленість в арбітражі може ґрунтуватися лише на авторитетності тієї чи іншої арбітражної інституції. Чому Арбітражний інститут при Торговій палаті міста Стокгольм є популярним? Тому що він видає зразкові, аргументовані, якісні рішення, які формують його авторитет. – Від чого взагалі залежить авторитет арбітражної інституції? – Перша складова – якість судового процесу, коли сторонам надані абсолютно рівні можливості для захисту своїх позицій, а всі процесуальні дії мають суворий стандарт і контролюються. Друга – якість судового рішення, яка не має викликати жодних претензій і запитань. Рішення має відображати як позиції сторін, так і глибоку аргументацію, тобто демонструвати, що суд розібрався у проблемі досконально. – Чи є список рекомендованих арбітрів чинником, що впливає на авторитет арбітражу? – Якщо список арбітрів відкритий, зрозуміло, що ніякого впливу на авторитет арбітражу він не чинить. Водночас закритий список – це захист арбітражної інституції від репутаційних ризиків і певною мірою складова її авторитету. – Чи можуть рішення Європейського Суду бути прецедентними і використовуватись інститутами міжнародного арбітражу при вирішенні інвестиційних спорів? – На теоретичному рівні відбувається усвідомлення того, що слід зближувати позиції міжнародного арбітражу та Європейського Суду, коли мова йде про інвестиційні спори, де відповідачем виступає Держава. Існують дві тенденції. З одного боку, традиційні арбітражні інститути, які працюють переважно із суб’єктами господарювання, часто не усвідомлюють, що держава – доволі специфічний господарюючий суб’єкт, який не стільки відповідає за господарські процедури, скільки створює умови для них. Консервативні арбітри сприймають державу дещо спрощено. Насправді є її треба оцінювати як суб’єкт, наділений владними повноваженнями, основним завданням якого є створення сприятливого інвестиційного клімату. У цій площині є чимало нюансів, незрозумілих для арбітрів. Скажімо, чи є представником держави керівник державного підприємства, та інші питання. У Європейського Суду є багато цікавих рішень, які можуть бути в якості певного орієнтиру і для арбітрів міжнародних комерційних арбітражів, оскільки Європейський Суд до певної міри „контролює” діяльність держави та її окремих інститутів на предмет дотримання міжнародних стандартів. Саме в питанні міжнародних стандартів у сфері правосуддя і зближуються позиції Європейського Суду та міжнародного арбітражу. Зараз у деяких арбітражних рішеннях  опосередковано використовуються і рішення Євросуду, хоча для міжнародного арбітражу вони не є прецедентними. Це інколи трапляється, коли міжнародному арбітражу потрібно знайти подібні правові позиції в тій чи іншій правовій системі. А знайти їх можна як в національному законодавстві, так і в практиці інших судів. – Тобто Євросуд працює на благо міжнародного арбітражу? – Безперечно. Він один із чинників, які зумовлюють стандарти міжнародної юриспруденції і правосуддя. А ці стандарти є основою діяльності як національних систем правосуддя, так і міжнародного арбітражу. Також Євросуд сприяє інтегруванню правових систем та їхніх окремих інститутів. Зокрема, досить прискіпливо ставиться до інституту права власності та є його суворим захисником. – Саме такий підхід, на рівні високих стандартів, продемонструвало рішення Європейського Суду у справі «Агрокомплекс” проти України», в якій ви представляли заявника? – Так, це рішення вельми цікаве, навіть враховуючи різноманітну практику, яку формує Європейський Суд (Текст рішення та коментар юриста щодо нього читайте на стор. 12-13. – Прим. ред.). Це був дійсно складний процес, що передбачав кропітке вивчення прецедентів та побудову чіткої системи аргументації. Лише на підготовку заяви було витрачено кілька місяців. Причому над нею працювала ціла команда, яка складалася з фахівців із різних країн, зокрема з Франції та Великобританії. Коли національні юридичні компанії намагаються самотужки виходити на іноземні юрисдикції, це похвально, але працюватиметься їм важко. Тому, аби вести процес якісно, наприклад, в Лондонському арбітражі, слід заручитися підтримкою місцевих кваліфікованих юристів. – А як ви оцінюєте рівень вітчизняних юристів, що захищають інтереси клієнтів у міжнародних юрисдикціях? Він зростає? – Рівень вітчизняної юриспруденції та її фахівців зростає, оскільки формується практика та накопичується досвід. Приємно також, що зростає і рівень юристів, що представляють державу у міжнародних судових та арбітражних процесах, зокрема у Європейському суді з прав людини.