Бізнес на папері та його наслідки

Як відомо, однією з ознак суб’єктів господарювання є здійснення ними господарської діяльності, під якою Господарський кодекс України розуміє діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Але нерідко суб’єкти господарювання створюються для здійснення нелегальної діяльності. Деякі з них лише формально містять ознаки, вказані у ст. 55 ГКУ, насправді ж утворюють сектор тіньової економіки і мають на меті зменшення розміру податкових зобов’язань перед бюджетом реально працюючих підприємств, легалізацію (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, зайняття забороненими видами діяльності тощо. Такі підприємства окреслюються юридичним терміном «фіктивні». Отже, розглянемо їх юридичну природу. У чинному законодавстві України немає чіткого визначення понять «фіктивне підприємство», «фіктивний суб’єкт господарювання». Юридична наука та практика застосування цивільного, господарського, податкового та кримінального законодавства виділяє такі ознаки фіктивності :

• суб’єкт господарювання реєструється на підроблені або загублені документи;
• засновниками, учасниками та посадовими особами юридичної особи або фізичною особою – підприємцем є так звані підставні особи, які не мали на меті займатися господарською діяльністю;
• здійснення господарської діяльності супроводжується несплатою податків, зборів (обов’язкових платежів) до бюджету;
• такий суб’єкт господарювання здійснює діяльність, не передбачену статутними документами, заборонені види діяльності або взагалі не займається господарською діяльністю;
• порушається порядок бухгалтерського обліку та податкової звітності;
• за вказаним у документах місцезнаходженням суб’єкта господарювання немає;
• юридична особа заходиться, а фізична особа – підприємниць проживає за неіснуючою адресою;
• організаційно-правовою формою фіктивних підприємств є, як правило, приватне підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, інколи фермерське господарство;
• фіктивні підприємства зазвичай мають нейтральну назву, що не вказує на сферу господарювання, у якій вони працюють, склад учасників, територіальну приналежність;
• такі суб’єкти господарювання характеризуються коротким строком існування;
• від юридичних осіб на користь таких суб’єктів надходять значні кошти під виглядом оплати значної кількості товарів, робіт, послуг;
• відсутність у реєстраційній справі службового телефону, адреси електронної скриньки та іншої контактної інформації.

Фіктивним суб’єкт господарювання може вважатися за наявності у сукупності декількох із вказаних ознак. Фіктивні суб’єкти господарювання, як правило, створюються для таких цілей: (1) вчинення майнових злочинів (насамперед привласнень та шахрайств), злочинів у кредитно-фінансовій та банківській сферах; (2) легалізація (відмивання) коштів, отриманих злочинним шляхом; (3) проведення з легально працюючими суб’єктами господарювання безтоварних операцій, що дозволяє створити для них податковий кредит і тим самим зменшити розмір податкових зобов’язань з ПДВ а також переведення (конвертація) безготівкових коштів у готівку; (4) уникнення податковим агентом – роботодавцем утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, а також ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування шляхом реєстрації найманих працівників фізичними особами – підприємцями, до яких застосовується спрощена система оподаткування та звітності; (5) ухилення від сплати податків великими підприємствами шляхом подрібнення їхнього бізнесу. Припинення суб’єктів господарювання з ознаками фіктивності за рішенням суду У зв’язку з набранням Податковим кодексом України ГКУ було доповнено ст. 55-1 «Фіктивна діяльність суб’єкта господарювання» такого змісту: «Ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою – підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними:

• зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;
• не зареєстровано у державних органах, якщо обов’язок реєстрації передбачено законодавством;
• зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;
• зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників».

У справах про припинення юридичної особи або фізичної особи – підприємця з ознак фіктивності предметом позову може бути:

• визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації;
• визнання недійсними установчих документів;
• визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та установчих документів.

Справи з такими позовними вимогами можуть розглядатися господарськими та адміністративними судами. У будь-якому разі позивач повинен чітко довести, що фіктивний суб’єкт господарювання зареєстрований на підставних осіб або на осіб, документи яких втрачені, загублені чи викрадені. Тобто доказовий тягар лежить у тому числі і на громадянах, документи яких були використані. При цьому в судовому порядку позивач доводить, що такі особи, по-перше, не мали на меті займатися господарською діяльністю, по-друге, не брали участі в діяльності фіктивних суб’єктів господарювання і, по-третє, не були обізнані про таку діяльність. Треба зазначити, що створення або придбання суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, містить ознаки об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 205 Кримінального кодексу України. Подія та склад злочину, передбаченого ст. 205 ККУ, особи, винні в його вчиненні, тобто наявність факту фіктивності підприємництва, можуть бути встановлені лише обвинувальним вироком суду у кримінальній справі, що набрав законної сили. Такий вирок є обов’язковим для суду при вирішенні питання, чи мали місце діяння та ким вони вчинені (згідно з вимогами процесуального законодавства: ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Важливі також письмові докази, а саме акти, складені органами ДПС в ході перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання. Рішення у справі має виноситись з урахуванням ст. 42 ГКУ, яка визначає, що підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Як відомо, метою фіктивного підприємництва є прикриття незаконної діяльності або здійснення таких видів діяльності, щодо яких встановлена спеціальна заборона. Дії осіб, спрямовані на створення фіктивних суб’єктів господарювання (підготовка установчих документів, дії, пов’язані з державної реєстрацією юридичної особи або фізичної особи –підприємця), не відповідають їхній дійсній внутрішній волі і є фіктивним правочином у розумінні ст. 234 Цивільного кодексу України, адже вчиняються без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені (тобто без наміру займатися господарською діяльністю). Враховуючи викладене, правочин (створення суб’єкта господарювання з ознаками фіктивності) може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 203, 215, 234, 236 ЦКУ. Визнання недійсними договорів, укладених із фіктивними суб’єктами господарювання Цілями фіктивних суб’єктів господарювання є прикриття незаконної діяльності підприємців з ухилення від сплати податків та конвертація безготівкових коштів у готівку. Згідно з ч. 1 ст. 207 ГКУ договори, що укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, можуть бути визнані судом недійсними. Таку ж позицію висловлює і Вищий господарський суд України, наводячи її в абзаці 2 п. 19 Роз’яснення «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 р. № 02-5/111, де вказано, що саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства та/або рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру. Проте в разі визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб’єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв’язку зі здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документа, що посвідчує особу, або на підставну особу – засновника суб’єкта підприємницької діяльності та за наявності інших обставин, які свідчать про укладення оспорюваних угод з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, укладені таким суб’єктом підприємницької діяльності угоди мають визнаватися недійсними незалежно від часу їх укладення. Висновки Передумовою виникнення фіктивних суб’єктів підприємництва є, як правило, недбале поводження громадян із документами, які посвідчують особу, а також низький рівень загальної правової освіти та правосвідомості. Аналіз судової практики свідчить про те, що до кримінальної відповідальності притягаються лише виконавці (тобто залучені зацікавленими у фіктивності особи, які за реєстраційними документами є засновниками (учасниками) фіктивних підприємств або їх керівниками), тоді як організатори таких структур уникають відповідальності через те, що формально непричетні до їх діяльності. Більше того, у разі припинення суб’єкта господарювання, діяльність якого містить ознаки фіктивності, страждають і легально працюючі суб’єкти підприємницької діяльності, які користуються їхніми послугами. У разі визнання судом недійсними господарських зобов’язань з фіктивним суб’єктом господарювання всі адміністративно-господарські санкції накладаються на його контрагента. Крім того, підприємці, які звернулися до фіктивних комерційних структур, можуть бути притягнені до адміністративної та кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), а якщо вони обіймають на підприємствах посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків – і до кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності. Сьогодні замість одного фіктивного суб’єкта господарювання, діяльність якого припинена за рішенням суду, створюється інший. При цьому особи, які займаються створенням таких суб’єктів, несуть лише витрати, пов’язані з державною реєстрацією, нотаріальним посвідченням документів, підробленням документів і винагородою для підставних осіб. Ці витрати є мізерними і швидко покриваються нелегальними прибутками, отриманими від незаконної діяльності з надання послуг новим клієнтам. На нашу думку, для ефективнішої боротьби з фіктивним підприємництвом вкрай необхідне вдосконалення правової бази, а саме:

• нормативне закріплення таких понять, як «фіктивне підприємство», «фіктивний суб’єкт господарювання», «фіктивний суб’єкт підприємницької діяльності»;
• доповнення ст. 55-1 ГКУ ознаками фіктивності, за якими можливо звернутися до суду про припинення юридичної особи або фізичної особи – підприємця;
• доповнення ККУ нормою, що передбачала б відповідальність за здійснення фіктивної підприємницької діяльності фізичними особами – підприємцями.

Подолати в Україні фіктивне підприємництво можна лише за умови взаємодії податкових органів та органів державної реєстрації з правоохоронними органами, високого рівня правосвідомості громадян та участі громадськості у боротьбі із цим явищем.