Договір страхування: аналіз та висновки

Загальний порядок укладення договору страхування регламентований главою 53 Цивільного кодексу України і має дві стадії: оферту і акцепт. Водночас існують й інші думки, згідно з якими укладення договору може передбачати три стадії: оферту, акцепт та отримання акцепту оферентом – або, крім названих трьох, ще й четверту – передачу майна або реєстрацію договору. На нашу думку, укладення договору страхування має три стадії: оферту, акцепт та сплату страхувальником страхового внеску або його частини, оскільки договір страхування, як правило, є реальним. А якщо він є консенсуальним, процедура його укладення має передбачати дві стадії: оферту і акцепт. Ми вважаємо, що офертою є все-таки письмова заява страхувальника, складена за формою, що встановлена страховиком, або інші дії, що свідчать про намір страхувальника укласти договір страхування. У контексті питання про порядок укладення договору страхування цікавим є рішення Господарського суду Полтавської області від 12.12.2007 р. у справі № 13/26а, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Прокурора Карлівського району м. Карлівка Полтавської області в інтересах держави про стягнення 131 362 грн. із ЗАТ «Страхова компанія Україна». Це рішення було переглянуто в апеляційному порядку Київським міжобласним апеляційним господарським судом, який своєю постановою від 14.04.2008 р. залишив рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення. У своїй постанові суд апеляційної інстанції вказав, що офертою укладення договору страхування є заява страхувальника, що направлялася факсимільним зв’язком на адресу страховика. Відповідно доказом акцепту договору з боку страховика є направлення тексту договору страхування факсимільним зв’язком на адресу позивача. До того ж позивач вніс страхові платежі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень із відповідним призначенням платежу. Таким чином, суди першої та другої інстанцій дійшли однозначного висновку, що договори страхування є укладеними і позовні вимоги про стягнення зі страховика суми страхових платежів як безпідставно набутих (оскільки, на думку позивача, договори страхування є неукладеними) не можуть бути задоволені. Найбільш слушною точкою зору є та, згідно з якою правове значення страхового поліса (свідоцтва) полягає в тому, що він є водночас документом, який відповідно до вимог законодавства надає договору письмової форми та висловлює згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір, і доказом укладення страхового договору. Слід також додати, що страховий поліс є основним доказом факту укладення договору страхування. Проте законодавство не розкриває зміст поняття «страховий поліс (свідоцтво, сертифікат)». До того ж незрозуміла різниця між правовою природою поліса, свідоцтва, сертифіката, що є недоліком чинного страхового законодавства. Законодавча невизначеність правової природи договору страхування та страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) зумовлює проблему визначення випадків, у яких оформлення страхового зобов’язання договором обов’язкове, та таких, у яких достатньо поліса або вказівки на те, що це питання вирішується на розсуд сторін. Отже, в чинному страховому законодавстві є прогалина, яку можна заповнити лише шляхом внесення до ч. 2 ст. 18 Закону «По страхування» таких змін: «Факт укладення договору страхування посвідчується:

• договором, що складається у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу і знаходяться по одному в кожної зі сторін у відносинах із страхувальниками – юридичними особами;
• договором або страховим полісом у відносинах із страхувальником – фізичною особою».

Страховики, які здійснюють страхування життя, зобов’язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених уповноваженим органом (Держфінпослуг), і в межах договору страхування життя – індивідуальний (персоніфікований) облік кожної застрахованої особи. Таким чином, договір страхування – це самостійний, самодостатній господарсько-правовий договір, що поєднує в собі як загальні ознаки, властиві будь-якому господарсько-правовому договору, так і специфічні. Договір страхування в більшості випадків виконується однобічно: страхувальник завжди зобов’язаний сплачувати страхові внески, оскільки в іншому разі договір не набере чинності або ж буде достроково розірваний на вимогу страховика. Страховик же виконує свій обов’язок щодо виплати страхової суми виключно в разі настання страхового випадку. Подібну «несправедливість» можна пояснити тим, що діяльність страхових компанія була б неможливою, якби страхові суми виплачувалися всім або більшості страхувальників, з якими укладені договори страхування. Необхідно також акцентувати увагу на тому, що саме виконання, зміна та припинення договору страхування (його розірвання, одностороння відмова від нього) зумовлюють рух правовідносин (зобов’язань) зі страхування в рамках конкретного договору. Істотними умовами договору страхування є: предмет договору, страховий ризик, страхова сума, страхові платежі, термін дії договору страхування. Ми виключаємо з цього переліку страховий випадок, оскільки він є подією, з якою пов’язується виконання договору і яка має настати після його укладення під страхом недійсності останнього, а отже, страховий випадок не може бути істотною умовою договору страхування. Звертаємо увагу читачів на те, що поняття «предмет договору страхування» і «об’єкт договору страхування» не тотожні, хоча використовуються законодавцем у чинному ЦКУ та Законі «Про страхування» як синоніми, що є недоліком цих документів. Під об’єктом страхування необхідно розуміти законні страхові інтереси страхувальника, пов’язані з певним правомірним ризиком, визначеним законодавством. А ось в якості предмета договору страхування виступає особливого роду послуга, яку страховик надає страхувальнику і яка полягає в прийнятті на страхування ризику в межах страхової суми. Послуга у сфері страхування характеризується як кількісно, так і якісно, при цьому кількісний бік – це страхова сума, а якісний – це характеристика предмета договору страхування, тобто страховий ризик. Таким чином, проаналізувавши зміст договору страхування, пропонуємо внести зміни до ч. 4 ст. 16 Закону «Про страхування» і викласти її в такій редакції: «Договір страхування має містити такі істотні умови: предмет договору, страховий ризик, страхову суму, страховий внесок (страховий платіж, страхову премію), термін договору страхування».