Всі рубрики


Неальтернативне третейство.

Ще у 2004 р. держава запропонувала своїм громадянам альтернативу: вирішувати спори у забюрократизованій судовій системі чи звертатися до третейських судів. Проте останні не набули популярності та не стали справжнім альтернативним способом вирішення спорів. Ми поцікавились у юристів, чим зумовлена ця ситуація: недосконалістю профільного законодавства, недоліками в організації роботи судів, проблемами виконання рішень, вартістю послуг чи сукупністю цих причин?

Керуючий партнер ЮК «Правова гільдія «Вікторіал» Віктор МОРОЗ:

Для наших співвітчизників вирішення спорів у судах вже стало звичною справою, однак загальна корумпованість суддів, значна тривалість судового процесу та великі витрати на нього змушують шукати альтернативні методи вирішення спорів. Одним із них є третейське судочинство, розповсюджене у країнах Європейського Союзу та США.

В Україні третейські суди дійсно досі не набули популярності. На мій погляд, цю ситуацію спричинила низка причин.

Перш за все, Закон «Про третейські суди» має недоліки. Його норми є досить загальними, деякі питання, зокрема щодо виконання рішень третейського суду, є неврегульованими або суперечать іншим нормам чинного законодавства України. Крім того, на практиці виникають труднощі з виконанням рішень, прийнятих третейськими судами, зокрема через те, що їх необхідно підтверджувати рішеннями загальних судів. Також проблемою є вартість послуг третейського судочинства. Незважаючи на встановлений принцип економності третейського судочинства як альтернативного способу вирішення спорів, вартість відповідних послуг не надто відрізняється від вартості послуг загальних судів. Крім того, деякі третейські суди характеризуються надзвичайною формалізованістю процедур, бюрократизмом та не відповідають основному принципу третейського судочинства – принципу незалежності третейського суду. Непоодинокими є випадки, коли третейські суди використовуються як спосіб протиправного захоплення власності, досягнення інших незаконних цілей у сфері господарювання та земельних відносин, а також як спосіб незаконного перебирання повноважень загальних і спеціалізованих судів, що, звичайно, не підвищує рівень довіри до третейських судів. При цьому загальні та спеціалізовані суди змушені видавати виконавчі документи на підставі явно незаконних рішень третейських судів. Фактично відсутні будь-які можливості для оскарження таких рішень, як і рішень загального чи спеціалізованого суду про видачу вказаного виконавчого документа. Таким чином, немає дієвого правового механізму, який унеможливив би зловживання третейських судів. Проблемою є також низькі кваліфікаційні вимоги до суддів третейських судів і фактична відсутність контролю за діяльністю останніх.

Однак світовий досвід свідчить про те, що інститут третейського судочинства є ефективним методом вирішення спорів. Україна ж, претендуючи на високе звання правової демократичної держави, прагне мати сучасну, ефективну судову систему з не менш ефективною системою альтернативного вирішення спорів. Задля цього необхідно вдосконалювати законодавство, посилювати державний контроль за діяльністю третейського судочинства, підвищувати рівень кваліфікації третейських суддів і рівень правосвідомості громадян.

Голова судової практики АФ Engarde Іван МІЩЕНКО:

Закон України «Про третейські суди» було прийнято ще у 2004 р. Сферу його застосування було визначено як «захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб». Задекларована мета відповідає принципам розвитку громадянського та правового суспільства, однак, на мою думку, за майже вісім років, що минули з дня прийняття зазначеного документа, третейські суди не змогли завоювати авторитет як серед юридичної спільноти, так і в суспільстві взагалі та не стали дієвою альтернативою державним судам під час розгляду спорів.

Це констатація факту, яка є досить поширеною та загальновідомою. Верховний Суд України в Узагальненні про практику застосування судами Закону України «Про третейські суди» дійшов висновку, що третейські суди допускають численні зловживання у своїй роботі, їхньою метою насправді є не об‘єктивний та неупереджений розгляд спору, а підтримка однієї зі сторін і більш ніж сумнівна «легалізація» її правової позиції.

На мій погляд, існують дві основні проблеми, які не дозволяють системі третейського судочинства реалізувати свій потенціал. Перша, і головна, – це справжня мета, з якою створюються та існують численні третейські суди. Задекларований принцип захисту охоронюваних прав та інтересів на практиці перетворюється на відверте зловживання правом і винесення абсолютно незаконних та необґрунтованих рішень. Багатьом відома «активна» роль третейських судів у рейдерських захопленнях власності. Автор цього коментарю на власні очі бачив третейський суд, який виніс рішення про позбавлення права власності юридичної особи, яка навіть не була учасницею розгляду у справі та не була повідомлена про нього. Зазначений суд знаходився в селищі Київської області у напівпорожньому одноповерховому будиночку, де мешкали особи, що не мали до нього жодного відношення. Переконаний, що багато колег можуть розповісти достатньо подібних історій.

Очевидно, що суд має викликати довіру, яку необхідно виправдовувати як високим юридичним рівнем рішень, які він виносить, так і повсякденною роботою. Саме за неупередженість та дотримання принципу справедливості цінують третейські суди. В Україні ж, на жаль, позиція останніх часто полягає у «вирішенні складних питань на користь зацікавленої сторони», що ніколи не призведе до довіри суспільства.

Друга причина юридична. На мою думку, Закон «Про третейські суди» багато в чому суперечить Господарському процесуальному кодексу України та Цивільному процесуальному кодексу України. Маються на увазі питання про: територіальну підсудність справ; невиправдану обмеженість і вичерпність переліку підстав для відмови у видачі виконавчого документа на рішення третейського суду і підстав для його скасування; відсутність у процесуальному законодавстві положень, які регулюють розгляд судами справ про видачу виконавчого документа на рішення третейського суду та про скасування рішення останнього; недоліки Закону «Про третейські суди» в частині, що регламентує організаційно-правові засади створення та функціонування таких судів, зокрема третейських судів для вирішення конкретного спору (арбітражів ad hoc).

Старший юрист юридичної фірми «Антіка» Олександр БОРДАЧЕНКО:

Третейські суди не набули популярності в Україні. Це, на нашу думку, обумовлено сукупністю причин. По-перше, третейські суди не мають авторитету з огляду на використання їхніх рішень у незаконних схемах заволодіння чужим нерухомим майном. До 2009 р. законодавство не містило обмежень щодо розгляду третейськими судами спорів про нерухоме майно. Цим часто користувалися рейдери, які отримували протиправні рішення третейських судів про визнання за ними права власності на будівлі та споруди. Неправомірні рішення виконувались, оскільки суди загальної юрисдикції, видаючи виконавчі документи щодо примусового виконання рішень третейських судів, не мали права перевіряти їх законність та обґрунтованість, до того ж рішення третейських судів були підставою для реєстрації бюро технічної інвентаризації права власності особи на нерухоме майно. В подальшому з компетенції третейських судів було виключено право вирішувати спори про нерухоме майно, що зменшило використання цих судів у рейдерських схемах. Однак змінити негативне ставлення до цих судових інституцій, яке формувалося протягом кількох років, буде непросто.

По-друге, Законом «Про третейські суди» передбачені невисокі кваліфікаційні вимоги до третейських суддів, що збільшує ризик помилки при вирішенні ними спору. Водночас можливість оскарження рішення третейського суду в апеляційному чи касаційному порядку законом не передбачена. Таким чином, сторона спору, яка не задоволена результатом розгляду справи, обмежена в можливості довести свою правову позицію у вищих інстанціях, що, безумовно, впливає на вибір юрисдикції договірними сторонами в разі виникнення спору.

По-третє, третейські судді не належать до судейського корпусу, не є посадовими особами чи державними службовцями. Лише у 2011 р. їх було віднесено до осіб, які надають публічні послуги, та встановлено їхню кримінальну відповідальність за зловживання своїми повноваженнями. Таким чином, справедливе, законне та неупереджене вирішення спору третейським суддею не гарантоване державою, що також не сприяє популярності цих установ.
По-четверте, для розгляду справи третейським судом необхідне волевиявлення обох сторін спору у формі самостійної третейської угоди або частини іншого договору. Вступаючи в цивільно-правові відносини, сторони рідко погоджують у договорі умову про вирішення спору третейським судом чи укладають третейську угоду, а після виникнення конфлікту їм важко досягти згоди щодо її укладення. Відсутність третейської угоди позбавляє третейський суд можливості розглянути справу по суті.

По-п’яте, примусове виконання рішення третейського суду здійснюється на підставі ухвали компетентного суду про видачу виконавчого документа та самого виконавчого документа. Відтак, для примусового виконання рішення третейського суду і захисту порушених прав стягувачу необхідно звернутися до суду загальної юрисдикції за виконавчим документом, що вимагає від нього вчинення додаткових дій. При цьому суд загальної юрисдикції має право відмовити заявнику у видачі виконавчого документа, внаслідок чого кредитору необхідно буде звернутися з позовом до суду загальної юрисдикції для захисту своїх порушених прав. Таким чином, щоб зекономити час і зусилля, кредитори зазвичай віддають перевагу судам загальної юрисдикції.

Адвокат, юрисконсульт ТОВ «Крилова і Партнери» Марія КОВАЛЬ:

Вважаємо, що третейські суди не стали (і навряд чи стануть) альтернативним способом вирішення спорів через сукупність таких чинників:

  • рішення третейського суду є остаточним та оскарженню не підлягає. Звичайно, Законом «Про третейські суди» встановлений виключний перелік підстав для оскарження, але вони ґрунтуються на суто процесуальних порушеннях, а оскарження рішення по суті неможливе. Це обмежує учасників такого процесу, і розгляд справи в загальних судах стає для них привабливішим;
  • можливість прийняття рішень із порушенням прав осіб, які не брали участі в розгляді справи у третейському суді;
  • складний і довгий процес виконання рішень третейського суду: заяву про видачу виконавчого документа необхідно подати до компетентного суду, який витребує справу із третейського суду і фактично перевірить законність рішення;
  • менталітет учасників процесу: як у загальних, так і в третейських судах існує корупція та заангажованість (заінтересованість) суддів. Але, на відміну від третейських судів, у системі загальних існують три інстанції, у яких можна шукати правди, а в третейському – одна й остаточна. Це в поєднанні з обмеженими можливостями оскарження рішень третейських судів часто відлякує учасників;
  • однією з підстав для скасування рішення третейського суду є можливість визнання суддею загального суду, що суддя третейського суду особисто чи опосередковано був заінтересований у результаті розгляду справи. Ця підстава для скасування рішення є доволі туманною, що, своєю чергою, створює передумови для численних зловживань, адже розібратись напевно, де межа заінтересованості судді, неможливо і кожна справа має свою специфіку.

Керуючий партнер ЮК «Олексій Пуха та Партнери» Олексій ПУХА:

Обговорення теми третейських судів тісно пов’язане із правовою свідомістю та правовою культурою українського суспільства, адже передбачає взаємну довіру та порядність учасників процесу, які свідомо звертаються до суду. Одна із проблем, з якою учасники стикаються на стадії віднесення справи до третейського суду, – необізнаність про законодавство, що регулює правові відносини у сфері діяльності третейських судів. Інколи третейське застереження, викладене в типовому договорі, змушує сторони погодитися з передачею спору, у разі його виникнення, до третейського суду. Відмова від цього застереження може стати підставою для відмови від укладення договору. Показовою є практика укладення споживачами договорів із фінансовими установами. В цьому разі не може йтися про використання третейського суду, адже це недержавна інституція, яка має вільно вибиратися сторонами та забезпечувати об’єктивний і неупереджений розгляд справ. Це, безперечно, має стати предметом законодавчого обговорення.

Поряд із зазначеним заслуговують на увагу питання організації та діяльності суддів, формування та роботи суддівського корпусу. Законодавець надає судам повноваження самостійно вирішувати вказані питання внутрішньої діяльності шляхом ухвалення регламенту. В цьому контексті слід звернути увагу на порядок утворення суду, адже, як правило, третейський суд утворюється комерційними структурами, які не лише формують його, але й здатні впливати на суддівський корпус, що суперечить уявленню про засади, на яких здійснюється правосуддя. Зазначені проблеми, на мою думку, можна умовно віднести до приватних.

Своєю чергою, до публічних можна віднести відсутність соціальних і правових гарантій, труднощі із визнанням державою рішень, ухвалених третейськими судами. У деяких випадках держава вказує на незаконність третейських застережень. Показовою є судова практика. Існують рішення судів першої та апеляційної інстанції, у яких сказано, що особа має право звернутися за захистом до державних судів, навіть якщо є третейське застереження, і останнє не є перешкодою для такого звернення. Проблематику третейських судів неодноразово розглядав Конституційний Суд України. Аналізуючи рішення КСУ, можна дійти висновку, що держава України загалом визнає третейські суди як недержавний спосіб захисту, але вирішення всіх інших питань поклала на правозастосовну практику.

Тема третейських судів залишається відкритою як для держави, так і для потенційних учасників приватноправових відносин. Це свідчить про відсутність належного правового регулювання та неготовність українського суспільства до такого способу захисту.

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№1-4 | 29 квітня
Тема тижня:
Юридичний форум
Тема тижня
  • Незворотність змін. Мін’юст та міжнародні партнери – втілюємо зміни разом!
  • Проарбітражний підхід. Про підсумки застосування нового арбітражного законодавства.
  • ДП «СЕТАМ» перейшло від Мін’юсту до сфери управління АРМА.
Придбати PDF-версію
 
 

  

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________