Третейське самоврядування, невизначеність в організації і роботі якого вже тривалий час турбують третейське співтовариство, юридичну громадськість та ЗМІ, схоже невдовзі стане стабільним. Спробуємо розібратись чи мав місце дуалізм в органах трейського самоврядування та чи можна вважати, що він у минулому.

На початку минулого тижня, а саме 12 березня ц.р. відбулося засідання Третейської палати України. Щоправда, не всі його учасники вважали його легітимним. Й навіть ставили під сумнів сам факт легітимності Третейської палати у такому форматі. Звернувшись до історії цього питання, можна віднайти причини такої ситуації. Так, ще у грудні минулого року група третейських суддів зібралися у Києві порадитись – як же бути третейському самоврядуванню. Стимулом для їх зустрічі був той факт, що повноваження голови Третейської палати скінчились, а всеукраїнський з'їзд третейських судів призначений не був. Не мудруючи довго, третейці вирішили, що власне їх зібрання і є з’їздом й прийнялись за активну роботу. Спершу «обрали» головою Третейської палати Олега Прокопчука, що очолює третейську інституцію при УТБ «Україна-Захід», далі прийняли нове положення про ТПУ і.т.д. Молодий та амбіційний пан Прокопчук, заручившись підтримкою окремих старійшин третейського руху, за два місяці своєї діяльності часу не втрачав – був створений і веб портал Третейської палати, й запланована до проведення міжнародна конференція з питань альтернативного вирішення спорів, почала розроблятись програма з розвитку третейства. Проте чомусь далеко не всі третейці бажали бачити пана Прокопчика своїм головою. Як наслідок - позов про визнання з'їзду третейських суддів України, що пройшов у грудні нелегітимним розглядає Деснянський районний суд міста Києва.

Далі за легітимною процедурою відбувається скликання Третього всеукраїнського з'їзду третейських суддів. І ось 16 березня ц.р. представники 59 третейських судів збираються для того, щоб вирішити, кому ж очолювати третейське самоврядування в найближчі три роки, якими шляхами рухатись третейству та що відповісти колегам, які по суті здійснили рейдерську спецоперецію в Третейській палаті.

Звітуючи перед третейським співтовариством, очільник ТПУ Юрій Михальський намагається чесно говорити про свою роботу, не уникаючи самокритики. Його роботу колеги визнають задовільною, а недоліки у ній – виправданими. Виправдання є слушними, адже і ревізійна комісія ТПУ не має предмету для звіту – оскільки ТПУ досі не є юридичною особою й відповідно практично відсутні фінансові ресурси.

Затим третейці переходять до обрання очільника ТПУ. Кандидатури три – Юрій Михальський, Олег Прокопчук та Геннадій Пампуха. Пана Михальського підтримала більшість делегатів з’їзду (49 голосів), в той час як за його опонентів було віддано від одного до трьох голосів.

Тут варто зробити відступ і нагадати, що в Україні зареєстровано близько чотирьох сотень третейських судів, й скільки реально з них є діючими, не відомо. Але питання самоврядування третейців є їх внутрішніми питанням й ми утримаємось від коментарів щодо того, чи достатнім є представництво в декілька десятків третейських суддів для того, щоб вважатися всеукраїнським з'їздом.

Тим не менше учасники з’їзду прийняли на себе відповідальність і визнали з'їзд 23 грудня минулого року зборами третейських суддів, які мають статусу Третього всеукраїнського з'їзду третейських судів.

Остаточно ж питання хто ж є істинним і єдино легітимним очільником Третейської палати вирішить лише суд.