Про реальне й ідеальне у банкрутстві. Тему банкрутства неможливо розкрити без відвертої розмови з фахівцем у цій галузі. Таку розмову про найактуальніші проблеми сфери банкрутства та її законодавче регулювання «Правовий тиждень» мав з арбітражним керуючим, президентом Спілки кризис-менеджерів України Павлом МІХАЙЛІДІ. – Як ви загалом оцінюєте нову редакцію Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»? – Чому саме? – Наразі Мін’юст працює над дорученням Президента щодо заповнення прогалин у цьому документі. За що ви порадили б чиновникам взятися в першу чергу? Є ще декілька важливих питань, як-от порядок задоволення вимог кредиторів і гонорарна політика арбітражних керуючих. Незрозуміло, чому витрати арбітражних керуючих та їхній гонорар за роботу поставили в один ряд із платнею працівникам підприємств, яке відношення мають витрати на оформлення документів для продажу, зберігання майна під час процедури, оплату послуг фахівців, що залучаються арбітражним керуючим для виконання своїх функцій, до заборгованості із заробітної платні працівників. Справа в тому, що згідно із Законом вимоги кредиторів погашаються пропорційно їхньому розміру в одній черзі. Чому ж арбітражний керуючий повинен недоотримувати за свої витрати? І найважливіше: щоб мінімізувати зловживання під час процедури, треба зробити з арбітражного керуючого служителя закону, а не прислужника когось із кредиторів чи боржника. Для цього треба запровадити достойну гонорарну політику з мотивацією, гарантованою в результаті виконання певної роботи, а не побажань і вимог за «відкати» деяких кредиторів. Те, що арбітражному керуючому прописали додаткову вимогу, яку він може отримати лише в четвергу чергу, – профанація. Справа в тому, що, за статистикою, у нас третя черга не погашається в повному обсязі, тож арбітражний керуючий знову шукатиме гонорари поза законом. Не можу повірити, що це незрозуміло нашим законотворцям. Мабуть, комусь вигідно, щоб білого не було, вигідно перетворити його на чорне, тіньове та всім з цього жити. – Якою ви бачите ідеальну процедуру банкрутства? Арбітражний керуючий не повинен залежати від когось у процедурі. Він має отримувати винагороду згідно з умовами та складністю своєї роботи, а правосуддя має відбуватися на підставі духу закону, а не судової практики, яка творить право всередині права і найчастіше є суперечливою. Найкраще, коли процедура банкрутства чітко регламентована, кожен знає свої права й обов’язки та є відповідальним. Ідеальна процедура банкрутства – це можливість для кого-небудь у процедурі банкрутства розрахуватися із кредиторами за боржника, і нехай підприємство знову працює, сплачує податки та створює робочі місця. Адже саме це найголовніше для економіки держави, а не перерозподіл власності. Саме у русі грошей в економіці полягає вигода для кожного громадянина. – Нова редакція Закону суттєво вплинула на інститут арбітражних керуючих. Охарактеризуйте зміни в цьому напрямі. – З початку року Мін’юст взявся перевіряти діяльність арбітражних керуючих. Що кажуть із цього приводу ваші колеги? Яка справжня мета перевірок? Головна мета перевірок – контроль за дотриманням законодавства з питань банкрутства, і це нормально. Але як Мін’юст може проконтролювати членів своїх комісій у регіонах? Попередня практика усім відома: з одного боку, нерадивий арбітражний керуючий пропонує хабар перевіряючим, а з іншого – іноді чиновник робить усе можливе, щоб йому запропонували хабар. Наразі Мін’юст також якісно змінив порядок контролю і робить усе можливе, щоб мінімізувати такі ситуації, які раніше були систематичними. Я ще не чув про випадки «вирішення» питань чи якісь «замовлення» на анулювання ліцензій. До експертно-апеляційної ради надійшли вже перші скарги. Слід вивчити, що там трапилось, і можна буде робити перші висновки щодо якості перевірок. Хочеться вірити, що вони «чисті». Бо, скажу відверто, якість професії, як і багато іншого в нашій державі, залишає бажати кращого. – Чи має взагалі держава здійснювати глобальний контроль професії? Чи вважаєте ви допустимим існування інституту арбітражних керуючих на принципах саморегулювання? Саморегулювання не є лоббі або чиєюсь примхою, це обов’язковий елемент ринкової економіки. У світі, наприклад, Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку приймає саме Міжнародна організація бухгалтерів та аудиторів. Спілка кризис-менеджерів України останні п’ять років пропонувала Мінекономіки, колишньому державному органу з питань банкрутства, змінити ліцензійні умови діяльності арбітражних керуючих, а державний орган нас не чув. Нам як професійному товариству було шкода, що ці умови мають усього три пункти. Цим часто зловживали та псували репутацію професії. Тому вважаю, що це не обговорюється: тільки саморегулювання може навести порядок у професії та змінити обличчя арбітражних керуючих і процедуру банкрутства загалом. – А як ви оцінюєте інститут банкрутства фізичних осіб? – Чому тоді ви не пропонували реалізувати інститут банкрутства під час реформи законодавства про неплатоспроможність?
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|