Всі рубрики


Укладення мирової угоди у спорах про стягнення боргу: практика Вищого господарського суду України

Розглянемо специфіку укладення мирової угоди в процесі вирішення судового спору відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України. Порядок укладення мирової угоди на стадії вирішення спору в господарському суді визначений у ст. 78 ГПКУ. Так, відповідно до положень ст. 78 ГПКУ умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

Наслідком розгляду відповідної заяви судом може стати ухвала суду про затвердження мирової угоди сторін. Господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Ця правомочність суду підкріплена положеннями ст. 80 ГПКУ, відповідно до якої господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, і у випадку, якщо сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Для звернення до суду із заявою про досягнення мирного врегулювання спору заявник повинен мати необхідний обсяг повноважень. Саме тому до затвердження мирової угоди господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є у представників сторін повноваження для вчинення таких дій.

Найважливішою гарантією чинності мирової угоди в майбутньому є положення господарського процесуального законодавства, якими передбачається, що мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову. Проте, як вбачається із судової практики, сторони при поданні заяв про досягнення мирного врегулювання спору, а також нижчестоящі суди часто не дотримуються цих вимог, а мирові угоди укладаються щодо тих прав та обов'язків, які виходять за межі предмета спору.

Вищий господарський суд України детально розглядає касаційні скарги, в яких ставиться питання про скасування судових рішень нижчестоящих судів і прийняття постанови, якою буде відмовлено у затвердженні мирової угоди, укладеної між сторонами у справі, з огляду на порушення норм процесуального права.

З останніх випадків судової практики заслуговує на увагу фрагментарний огляд справи № 5019/2215/11, у ході розгляду якої сторонами досягнуто згоди щодо мирного врегулювання спору, однак процесуальних вимог до укладення мирової угоди не було дотримано.

Так, ухвалою Господарського суду Рівненські області від 25.10.2011 р. було затверджено мирову угоду між сторонами спору. З матеріалів справи вбачається, що дочірнє підприємство «Ю енд Ай Інтернешнл» корпорації U & I International, Corp. звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю «Нерудтехпром Лтд.» – про стягнення 2 643 044 грн. 76 коп. заборгованості.

25 жовтня 2011 р. через канцелярію до Суду надійшла підписана ДП «Ю енд Ай Інтернешнл» корпорації U & I International, Corp. та ТОВ «Нерудтехпром Лтд.» заява про затвердження судом укладеної між ними мирової угоди від 25.10.2011 р.

Як вважав суд першої інстанції, мирова угода від 25.10.2011 р. у справі №5019/2215/11 не порушує прав та охоронюваних законом інтересів сторін та інших осіб, не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому підлягає затвердженню на умовах, викладених у мировій угоді. Зважаючи на це і керуючись ст. 78, п. 7 ст. 80, ст. 86 ГПКУ, Суд ухвалив затвердити мирову угоду від 25.10.2011 р., укладену між ДП «Ю енд Ай Інтернешнл» корпорації U & I International, Corp. (позивач у справі) в особі директора Л. В. Гордієнко, що діє на підставі статуту, та ТОВ «Нерудтехпром Лтд.» (відповідач) в особі директора С. В. Бондаря, що діє на підставі статуту, у справі № 5019/2215/11 в наступній редакції:

  1. Відповідач – ТОВ «Нерудтехпром Лтд.» – визнає позовні вимоги позивача – ДП «Ю енд Ай Інтернешнл» корпорації U & I International, Corp. – в розмірі 2 643 044 грн. 76 коп.
  2. Сторони погодилися, що повернути грошові кошти відповідач не має можливості і що основна сума боргу може бути частково погашена за рахунок передачі відповідачем у власність позивача будівлі готелю-бару за ціною, визначеною у висновку експертного дослідження судової будівельно-технічної експертизи № 10930/1_СС від 03.10.2011 р., а саме 2 502 240 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 417 040 грн.
  3. У рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ «Нерудтехпром Лтд.» зобов'язується передати у власність ДП «Ю енд Ай Інтернешнл» корпорації U & I International, Corp., а ДП «Ю енд Ай Інтернешнл» корпорації U & I International, Corp. зобов'язується прийняти у власність: будівлю готелю-бару, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Біла Криниця, вул. Рівненська, 112, що належить ТОВ «Нерудтехпром Лтд.» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.10.2004 р., виданого виконавчим комітетом Білокриницької сільської ради, за ціною 2 502 240 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 417 040 грн.
  4. Різницю між сумою боргу та вартістю приміщення, що передається, яка складає 140 804 грн. 76 коп., а також витрати позивача щодо сплати державного мита в розмірі 25 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в розмірі 236 грн. відповідач – ТОВ «Нерудтехпром Лтд.» – зобов'язується сплатити до 1 листопада 2012 р..
  5. Провадження у справі № 5019/2215/11 припинити.
  6. Водночас відповідно до ст. 106 ГПКУ на ухвалу місцевого господарського суду про затвердження мирової угоди може бути подана апеляційна скарга, окремо від скарги на рішення місцевого господарського суду.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, один із засновників (учасників) відповідача, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу місцевого господарського суду та прийняти постанову, якою відмовити у затвердженні мирової угоди, укладеної між ДП «Ю енд Ай Інтернешнл» корпорації U & I International, Corp. і ТОВ «Нерудтехпром Лтд.» на умовах, затверджених ухвалою суду від 25.10.2011 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, апелянт посилався на порушення Господарським судом Рівненської області норм матеріального та процесуального права, зазначав, що затверджена мирова угода порушує його корпоративні права у товаристві як його засновника.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 р. апеляційна скарга розглянута по суті та залишена без задоволення, а ухвала господарського суду першої інстанції – без змін. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні звернув увагу на вимоги до укладення мирової угоди, яких, на погляд суду, було дотримано. Як зазначено в постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 р., господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, за своїм змістом є такою, що не може бути виконана відповідно до її умов, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути в майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і у випадках, коли ті чи інші відносини чітко врегульовані законом і не можуть змінюватися волевиявленням сторін.

Отже, як вказав суд, мирова угода – це договір, який укладається між сторонами з метою припинення спору та вирішення всіх спірних питань, задля яких і було подано позов, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спір, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Така угода призводить до врегулювання спору шляхом визначення її сторонами певних дій, які та чи інша сторона угоди має вчинити. У зв'язку з цим укладення мирової угоди як спосіб реалізації процесуальних прав, закріплених у вказаних процесуальних нормах, є правом сторони, яке згідно із процесуальним законом неможливо реалізувати, тільки якщо такі дії суперечать законодавству або призводять до порушення чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому відмова у затвердженні мирової угоди сторін вважатиметься порушенням їхніх процесуальних прав, встановлених законом.

Як зазначено в постанові від 09.04.2012 р., умови мирової угоди мають стосуватися лише правовідносин сторін, які є предметом спору. Умови мирової угоди не можуть поширюватися на осіб, які не є сторонами спору, а також стосуватися вимог, не заявлених у позовній заяві. Якщо умови угоди містять зобов'язання щодо розпорядження майном, господарський суд має перевірити повноваження сторони щодо розпорядження ним.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків по суті справи:

  • як вбачається з тексту мирової угоди та матеріалів справи, мирова угода стосується прав та обов'язків позивача та відповідача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та договором купівлі-продажу права вимоги, що є предметом спору в цій справі;
  • мировою угодою, затвердженою судом першої інстанції, було лише визначено спосіб погашення заборгованості – шляхом передачі нерухомого майна в рахунок погашення заборгованості та сплати залишку заборгованості протягом року. Таким чином, затверджена мирова угода не виходить за межі предмета спору, оскільки безпосередньо стосується стягнення заборгованості з ТОВ «Нерудтехпром Лтд.». Слід зазначити, що чинне законодавство не містить обмежень щодо визначення сторонами способу погашення/стягнення заборгованості, а тому затвердження мирової угоди, укладеної між сторонами, не суперечить вимогам закону;
  • зважаючи на те, що ця мирова угода відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи та законодавству, укладена в межах предмета спору у цій справі, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, місцевий господарський суд, на думку колегії Рівненського апеляційного господарського суду, правомірно затвердив її та, відповідно, припинив провадження у справі з покладенням судових витрат на відповідача, оскільки спір було доведено до суду з його вини.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, один із засновників (учасників) відповідача, О. В. Сухляк, звернувся з касаційною скаргою, в якій просив прийняті у справі судові рішення скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у затвердженні мирової угоди, укладеної між сторонами у справі, оскільки вважав, що судами було порушено норми чинного законодавства.

У касаційній скарзі скаржник звернув увагу на те, що судами не були враховані приписи постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування ГПКУ судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. №18 (далі – Постанова).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів ВГСУ погодилася, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з такого.

Частиною 3 ст.78 ГПКУ передбачено, що мирова угода може стосуватися лише прав та обов'язків сторін щодо предмета позову.

У пункті 3.19 Постанови зазначено, що одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (чч. 1 і 3 ст.78 ГПКУ).

Умови мирової угоди мають безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не належать до цього предмета.

При затвердженні мирової угоди судом першої інстанції не була врахована та обставина, що предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів у розмірі 2 643 044 грн. 76 коп. і, відповідно, мирова угода могла стосуватися тільки грошових коштів у межах суми заявлених позовних вимог.

Предметом мирової угоди не могла бути будівля готелю-бару, розташованого за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Біла Криниця, вул. Рівненська, 112.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Рівненської області від 25.10.2011 р. про затвердження мирової угоди та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 р. підлягають скасуванню, а справа – направленню до Господарського суду Рівненської області для розгляду по суті позовних вимог позивача.

З погляду забезпечення прогнозованого результату судового розгляду слід виваженіше підходити до укладення мирової угоди у процесі судового вирішення спорів, які виникли за вимогами про стягнення грошової заборгованості, оскільки господарський суд зайняв обговорювану правову позицію, відповідно до якої не допускається погашення грошових боргів за рахунок передачі прав на інше майно.

Станіслав БАТРИН
молодший науковий співробітник
Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАНУ
 

 

 
 

 

 

 

 

 




 

 

 

 

 

 

 


Анонс номера
№23-24 | 31 грудня
Тема тижня:
Податки та збори
Тема тижня
  • Повернення сплаченого збору за пенсійне страхування на купівлю квартири: порядок, дії, документація, вартість.
Придбати PDF-версію
 
 

Юридичні компанії України

______________________________

   

  

 

 

______________________________