Перш за все слід зауважити, що угода зі слідством або прокурором чинним Кримінально-процесуальним кодексом не передбачена. Допускається лише так зване примирення підсудного з потерпілим.

У новому КПК угоди із прокурором та потерпілим регламентуються главою 35 «Кримінальне провадження на підставі угод». Відповідно до цієї глави передбачено два види угод:

• угода підозрюваного, обвинуваченого з потерпілим про примирення (далі – угода про примирення);
• угода підозрюваного, обвинуваченого з прокурором про визнання винності (далі –угода про винність).

Перемовини про укладення угод можуть ініціюватися будь-якою стороною майбутньої угоди. При цьому самі перемовини можуть проводитись як безпосередньо сторонами, так і їх представниками (захисниками), а під час обговорення угоди про примирення – будь-якими іншими особами, узгодженими сторонами (за винятком слідчого, прокурора, судді). Особи, які брали участь в укладенні та виконанні угод про примирення, не можуть бути допитані з цих питань як свідки, тобто для них передбачений імунітет від допиту як свідків.

Новий КПК обмежує категорії справ, у яких можуть укладатись угоди. Так, для угоди про примирення це справи про кримінальні проступки, злочини невеликої та середньої тяжкості та справи так званого приватного обвинувачення, у який обвинувачення підтримує потерпілий, а не прокурор (останній взагалі не бере участі у справі).

Для угоди про винність коло справ обмежено кримінальними проступками, злочинами невеликої та середньої тяжкості, тяжкими злочинами, у яких шкоду заподіяно лише державним та суспільним інтересам (окрім кримінальних проступків та злочинів з необережності, у яких шкоду може бути заподіяно іншим особам). Новий КПК прямо забороняє угоду про винність у справах, у яких є потерпілий. Відповідно якщо у кримінальній справі є потерпілий, то угода про винність неприпустима і неможлива.

Ініціювання угод можливе з моменту повідомлення особи про підозру у вчиненні злочину до виходу суду до нарадчої кімнати для винесення вироку. При цьому факт проведення перемовин про угоду в разі їх невдалого завершення в подальшому не може розглядатись як відмова від обвинувачення або визнання вини, а слідчий та прокурор зобов’язані проінформувати підозрюваного та потерпілого про можливість укладення угоди, роз’яснити механізм її укладення та не чинити перешкод у цьому.

Новий КПК передбачає і обмеження щодо укладення угод у випадках множинності на боці обвинувачення та/або захисту. Так, якщо у справі є декілька потерпілих від одного правопорушення, то угоду може бути укладено тільки з ними усіма. Якщо ж у справі декілька потерпілих від різних правопорушень та/або підозрюваних у вчиненні одного або кількох правопорушень, угоду може бути укладено з одним із них. Кримінальне провадження відносно таких осіб виділяється в окреме провадження.

Новий КПК зобов’язує тільки прокурора враховувати певні обставини при укладенні угоди. Потерпілий у цьому разі вільний у виборі рішення та оцінці обставин. Такий розподіл пов’язаний із тим, що прокурор виступає представником держави і відстоює державні, а не свої особисті інтереси. Тому держава у КПК прямо зазначає, що прокурор має врахувати при укладенні угоди про винність. До таких обставин належать:

• ступінь та характер сприяння підозрюваного слідству;
• характер і тяжкість обвинувачення;
• зацікавленість суспільства у якнайшвидшому розслідуванні та судовому розгляді правопорушень, виявленні та попередженні якнайбільшої кількості правопорушень або ж інших, більш тяжких правопорушень.

Перелік обставин є вичерпним та розширенню не підлягає.

КПК наводить чіткий перелік відомостей, що їх мають містити угоди (формулювання обвинувачення, його кваліфікація, обов’язки сторін, узгодження покарання та згода на нього, наслідки укладення, затвердження та невиконання угоди).

Наслідками укладення угод для всіх сторін є обмеження права на оскарження вироку, а саме можливість оскарження виключно в частині невідповідності покарання умовам угоди, відсутність згоди на покарання, а для прокурора – укладення угоди про примирення у справі, де це неможливо. Крім того, для підозрюваного, обвинуваченого наслідком укладення угоди про винність є визнання ними своєї вини шляхом відмови від права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов’язаний довести кожну обставину кримінального правопорушення, та від права допитувати свідків обвинувачення, заявляти клопотання про виклик свідків та докази, що свідчать на його користь. Для потерпілого укладення угоди про примирення означає неможливість у майбутньому змінити розмір вимог про відшкодування шкоди. Таке обмеження є своєрідним запобіжником від шантажу обвинуваченого, підозрюваного в подальшому, після укладення та затвердження угоди.

Досягнення домовленостей і підписання угоди є підставою для невідкладного зупинення слідчих або судових дій і розгляду досягнутої угоди. На стадії досудового розслідування підписання угоди означає негайне направлення справи разом з обвинувальним актом до суду. При цьому прокурор може лише відкласти направлення справи до суду до отримання висновку експерта або завершення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу або які неможливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату за відмови суду в затвердженні угоди. Права повернути справу слідчому прокурор у цьому разі не має.

Суд зобов’язаний перевірити угоду. Під час перевірки з’ясовується, чи є угода добровільною, чи відповідає вона вимогам закону, встановленим для таких випадків, чи є підстави для визнання винності. У разі підтвердження цих обставин суд затверджує угоду шляхом винесення вироку. Але за результатами перевірки суд може відмовити в затвердженні угоди. Відмова можлива у випадках, коли на підозрюваного покладені обов’язки, які він вочевидь не зможе виконати, коли є сумніви в добровільності, коли немає підстав для визнання винності. Затвердження угоди оформляється вироком у скороченій формі, яка містить лише відомості про обставини злочину, зміст та реквізити угоди. Відмова в затвердженні угоди перешкоджає повторному зверненню до суду з угодою в тому ж кримінальному провадженні. Можливість оскарження такої відмови в новому КПК не передбачена. Вирок, який винесено на підставі угоди, може бути оскаржено в апеляційному порядку з урахуванням викладених вище обмежень.

Наслідком невиконання угоди є скасування вироку за клопотанням потерпілого або прокурора. При цьому строк подачі клопотання дорівнює строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за відповідне правопорушення, за яким укладено відповідну угоду. Після скасування вироку за клопотанням розпочинається новий судовий розгляд у загальному порядку або ж справа направляється для проведення досудового розслідування. За умисне невиконання угоди особа може бути притягнута до відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, угода про примирення та угода про винність – це форми компромісу між сторонами кримінальної справи за окремими категоріями справ (нетяжкі злочини, незначні кримінальні проступки), які є ефективним видом закінчення кримінальної справи, що дозволяє врахувати інтереси обох сторін, зекономити час та ресурси для розслідування та розгляду більш тяжких злочинів. Водночас слід пам’ятати, що угоди передбачають певні обмеження сторін у правах, перш за все сторони захисту, і мають застосовуватися тільки після ретельної оцінки всіх за та проти такого кроку.

Кирило КАЗАК
адвокат, партнер ЮК «КПД Консалтинг»