Особливості судового розгляду за новим КПК України. Юристи-практики очікують на вступ у силу нового Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК, Кодекс), прийнятого Верховною Радою України 13 квітня 2012 р. Одним із досягнень нового КПК має стати суттєве підвищення оперативності кримінального провадження. У Кодекс закладено велику кількість норм та інститутів, які сприятимуть дотриманню максимально стислого строку від початку досудового розслідування до прийняття кінцевого рішення. Зараз триває період дослідження, осмислення та коментування положень нового документа. І не дивно, що він привернув увагу юристів. Множинність поглядів на деякі питання застосування норм КПКУ є позитивним явищем, адже деякі зауваження можна врахувати при внесенні змін до цього документа. Розглянемо деякі недоліки та проблеми, які можуть виникнути при застосуванні норм глави 27 та 28 КПКУ. Загальна мета зміни процедури судового розгляду – мінімізація строків судового розгляду за умови забезпечення прав учасників провадження. Попри це вбачаємо і деякі негативні прояви, які потребують доопрацювання. Судовий розгляд кримінальної справи — це встановлена законом система процесуальних дій суду та учасників судового розгляду, по¬слідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне й об'єктивне дослідження матеріалів справи, встановлення в ній істини і винесення на цій основі законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Частина 3 ст. 314 КПК передбачає можливість затвердження двох видів угод: про примирення між потерпілим та обвинуваченим чи підозрюваним; між прокурором та обвинуваченим чи підозрюваним про визнання винності. Скажемо декілька слів про новий для України інститут угоди. При укладанні угоди узгоджуватиметься міра покарання та дії, які обвинувачений має вчинити на користь потерпілого або в інтересах правосуддя. Цей механізм має прискорити кримінальне провадження, оскільки після укладання угоди провадження зупиняється, а його матеріали направляються до суду для розгляду питання про затвердження угоди. Велика кількість злочинів, які розглядаються судом, стосується крадіжок майна. У таких справах обвинувачені практично завжди визнають свою вину, а докази скоєння злочину наявні на початковій стадії процесу. Сторона обвинувачення і сторона захисту вже розуміють наслідки розгляду справи у суді, та, враховуючи усталену практику, можна спрогнозувати вид і міру покарання. Сьогодні цей механізм складний: слідчий зобов’язаний провести повне розслідування обставин справи, а потім направити справу для перевірки прокурору, який скеровую справу до суду. У цьому процесі задіяний весь механізм судочинства, задля отримання прогнозованого результату витрачаються як фінансові, так і трудові ресурси. Крім того, участь у судовому засіданні учасників процесу є формальною. Щоб оцінити гостроту цього питання, потрібно зважити на те, що кількість крадіжок сягає 90% усіх злочинів. Тому цей інститут користуватиметься попитом у правозастосовній практиці. До речі, в США інститут угод застосовується до 85–90% усіх справ, які розглядаються судом. Слід розуміти, що для угоди про примирення важливе також забезпечення швидкого поновлення прав потерпілого, адже підозрюваний буде зацікавлений компенсувати завдану шкоду, прагнучи якнайменшого покарання, а для угоди про визнання винності має значення підвищення ефективності розслідування злочинів, оскільки в обмін на узгоджену міру покарання підозрюваний зможе вказати на своїх спільників чи організаторів злочину, дати проти них свідчення або розкрити схеми злочинної діяльності. Наступним положенням, яке викликає зауваження, є ч. 1 ст. 317 КПК. Вважаємо, що ототожнення термінів «кримінальне провадження» і «кримінальна справа» не зовсім доречне. В новому Кодексі законодавець намагався уникнути застосування терміна «кримінальна справа», але на цій стадії провадження він знову з’являється. Наразі відсутнє законодавче визначення дефініції «кримінальна справа», а це може спричинити неправильне розуміння понятійного апарату та взагалі кримінального процесу. Більшість юристів визначають поняття «кримінальна справа» як сукупність процесуальних матеріалів, зібраних під час дослідчої перевірки, дізнання та досудового слідства. Проте таке визначення не відповідає дійсності та не розкриває сутність досліджуваного питання. Якщо кримінальна справа – це сукупність документів і доказів, зібраних під час розслідування справи, то постає цілком логічне запитання: чи можливо порушити сукупність документів? Стаття 318 КПК передбачає, що судовий розгляд має бути завершений у розумний строк. Метою принципу розумності строків є захист сторін (як захисту, так і обвинувачення) від надмірного затягування процесу. Тяганина, на жаль властива роботі українських правоохоронних органів і судів, значно знижує ефективність кримінального процесу та підриває довіру до держави. Цей принцип випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення має право на справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. При тлумаченні поняття «розумний строк» необхідно пам’ятати про критерії його оцінки: 1) складність справи (складність може бути зумовлена як фактичними обставинами справи, так і різними правовими аспектами, пов’язаними зі справою опосередковано. Велике значення суд надає характеру фактичних даних, що підлягають установленню, кількості учасників процесу (обвинувачених, свідків), вступу у процес нових осіб, долученню до справи інших справ, міжнародному характеру процесу); 2) поведінка учасників (затримка в розгляді справи внаслідок її затягування заявником розглядається як чинник, що, безумовно, виправдовує збільшення строку провадження у справі); 3) поведінка представників влади (при розгляді справ, що передбачають тривале судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на принцип належного здійснення правосуддя, що припускає обов’язок держави запобігати появі будь-якого невиправданого відстрочення в розгляді справи). Наступною проблемою є трактування ч. 3 ст. 318 КПК, яка передбачає, що в разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду. Законодавець не визначив, які саме «окремі процесуальні дії» можуть проводитись. Така ситуація може призвести до порушення конституційних принципів верховенства права, рівності і справедливості, з яких випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правових норм. Статтею 336 КПКУ запроваджується можливість проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції. Низька процесуальна дисципліна учасників провадження, а саме їх неявка на виклик до слідчого або суду, є однією з головних причин затягування судового розгляду. Досить часто вона зумовлена для особи необхідністю прибувати на виклик до іншого населеного пункту та пов’язаними із цим складнощами. Завдяки передбаченій можливості проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції проблем суттєво поменшає. Так, свідок, який проживає, наприклад, у Львівській області, зможе для дачі показань суду, розташованому в Києві, з’явитися до найближчого суду та завдяки сучасним технологіям взяти участь у засіданні дистанційно. Отже, отримаємо значну економію коштів та часу. Згідно зі ст. 341 КПК, якщо в результаті судового розгляду прокурор переконається, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його або висунути додаткове обвинувачення, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з керівником органу прокуратури, в якому працює. А якщо в судовому засіданні брав участь керівник органу прокуратури, який дійшов одного із зазначених переконань, він повинен погодити відповідні процесуальні документи із прокурором вищого рівня. Це положення суперечить основним засадам кримінального судочинства, таким як змагальність, безпосередність дослідження речових доказів тощо, а також не враховує необхідність дотримання незалежності державного обвинувача в судовому засіданні. Крім того, такий порядок вводить у кримінальний процес елементи адміністрування, а це є неприйнятним з огляду на те, що прокурор повинен керуватися вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на розгляді всіх обставин справи. У міжнародно-правових нормах аналогічних норм не знайдено. Отже, вважаємо за доцільне внести зміни до вказаної норми Кодексу. Ст. 366 КПК регламентує питання про таємницю нарадчої кімнати, на якому слід зупинитися детальніше. Вирок є законним та обґрунтованим лише тоді, коли винесений відповідно до норм КПКУ з додержанням всіх принципів судочинства. Одним із них є незалежність суду під час прийняття рішення. Форма реалізації цього принципу передбачає, що вирок постановляється в окремому приміщенні – нарадчій кімнаті, вхід до якої в ідеалі має заборонятись усім особам, крім суддів, що брали участь у певному судовому засіданні. Законодавча регламентація вказаної норми є обмеженою та не відповідає на низку запитань, які виникають у зв’язку з аналізом норми кримінально-процесуального законодавства щодо таємниці наради суддів. М.Й. Штефан визначає термін «нарадча кімната» як окреме приміщення суду, призначене для обговорення суддями наслідків розгляду справ і постановлення у них рішень. Це визначення спонукає до нових запитань і не може вважатися повним. Так, не зрозуміло, чи буде законним рішенням, винесене в кабінеті судді. Якщо трактувати це визначення дослівно, то прийняття рішення суддею у своєму кабінеті – це порушення таємниці наради. Проте зауважимо, що в більшості судів районного рівня кімнати для наради суддів існують як формальність, а рішення приймаються в кабінетах. У нарадчих кімнатах, як правило, немає техніки, необхідної для підготовки рішення, тому судді користуються власними кабінетами. При постановленні вироків у кримінальних справах у кабінеті судді можуть бути присутні секретар судового засідання, помічник судді та навіть інші особи. Дивує те, що КПК містить неузгоджені позиції щодо конкретизації поняття «нарадча кімната». Так, ст. 367 проекту Кодексу зберігає існуючі недоречності щодо регулювання таємниці нарадчої кімнати. Крім того, вважаємо помилковою ч. 2 ст. 360 проекту КПК. Так, вказана частина містить положення про те, що під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Вважаємо, що це обмеження має бути ширшим, адже вплив на суддю можуть здійснювати інші особи, які не брали участі в судовому засіданні. Проблемним є встановлення факту того, що до нарадчої кімнати ніхто, окрім суду, не заходив. Фактично рішення суду може готуватися декілька днів. Законодавством не встановлено, як визначити, чи заходили до нарадчої кімнати інші особи, хоча ст. 367 КПКУ містить положення про те, що в нарадчій кімнаті може знаходитися лише суд. Крім того, неможливо визначити, який саме суддя знаходився в нарадчій кімнаті. Так, до неї може зайти інший суддя, і прослідкувати за тим, щоб заходив визначений суддя, неможливо. Отже, це питання також необхідно вирішити. Зазначені проблеми слід усувати шляхом внесення змін до КПК. Потреба в цьому кроці існує вже зараз, до вступу Кодексу в дію, оскільки зазначені та інші проблеми можуть зустрічатись у практичній діяльності. Олег ОСТРІЙЧУК
|
|
Юридичні компанії України ______________________________
______________________________
|